Інноваційний менеджмент - Захарченко В.І. - 1.1. Інновації та економічне зростання

1.1. Інновації та економічне зростання

Проблема інноваційного розвитку - предмет пильної уваги економістів ще з часів промислової революції (XVI-XVII ст.). Складність цього питання викликала до життя різні концепції, кожна з яких акцентує увагу на дослідженні того чи іншого її аспекту. Практики управління на різних рівнях економіки - на підприємствах, в міністерствах і відомствах, регіональних адміністраціях, на рівні держави - займаються питаннями організації інноваційних процесів в межах своєї компетенції.

На думку відомого американського футуролога і публіциста Е. Тоффлера: "...раніше люди вивчали минуле, щоб пролити світло на теперішній час, сьогодні лише чіткий образ майбутнього допоможе нам краще зрозуміти сучасність". Тому нинішня практика управління господарськими процесами потребує негайної заміни застарілого принципу планування "від минулого до сьогодення" на актуальний принцип - "від майбутнього до сьогодення" [73].

Численні статистичні дані про діяльність людства доводять: дата, яка поділяє історію людства на дві рівні частини, - в на пам'яті нашого покоління; наш час так відрізняється від часів наших батьків, як їх час від часів Юлія Цезаря; з часу народження наших прабатьків відбулося стільки ж подій, скільки до нього.

Цікавими є факти, наведені відомим дослідником К. Боулдінгом [78]. Так, за його твердженням, якщо останні п'ятдесят тисяч років існування людини поділити на відрізки життя приблизно у 62 роки кожний, то виявиться близько 800 таких відрізків, з цих:

o 800 - повних 650 прожили у печерах;

o тільки за останні приблизно 70 таких відрізків стало можливим ефективно передавати інформацію від одного покоління до іншого завдяки писемності;

o лише в останні 7 відрізків життя маси людей побачили друкарське слово;

o за останні 5 - стало можливим вимірювати час з найменшою точністю;

o тільки останні 3 - з'явилась можливість використовувати електричний двигун;

o переважна більшість матеріальних благ, якими ми користуємося в повсякденному житті сьогодні, винайдена протягом останніх двох відрізків;

o тільки протягом останніх двох відрізків - сільське господарство (як основа цивілізації) втратило домінуючу роль;

o упродовж цих же відрізків у США і провідних країнах Західної Європи понад 50 % населення перейшли зі статусу "синіх комірців" (фабричні працівники, інженерно-технічні працівники) у статус "білих комірців" (працівники сфери послуг, управлінські службовці);

o 90 % усіх учених, які коли-небудь жили, живі й сьогодні;

o від початку XX ст. більш ніж на 60 % скоротився середній час, необхідний для того, щоб велике наукове відкриття було переведене в корисну технологічну форму.

На думку американських теоретиків, якби автомобілі змінювались так швидко, як покоління комп'ютерів, то ми могли б купити "Роллс-Ройс" дешевше трьох доларів, який мав пробігати три мільйони миль лише на одному галоні бензину.

Посилаючись на Р. Куцвейла (американський футурист), Т. Пе-терс пише: "Фундаментальні зміни відбуваються з прискореною частотою. За тисячі років до нашої ери найважливіше зрушення в уявленнях людей про світ - "зміна парадигми" - зазвичай посідала кілька тисяч років (залізний вік, бронзове століття). Після 1000-го року до н. е. зміна парадигми відбувалася кожних сто років. Швидкість змін продовжувала зростати. Одне тільки XIX століття дало більше перетворень ніж попередні дев'ятсот років людської цивілізації. Далі у 1920-х роках сталося більше змін, ніж за увесь період XIX ст. До 2000 р. масштабна зміна парадигми почала відбуватися кожне десятиліття. Очікується, що технологічні революції XXI століття перевершать XX ст. у тисячу разів" [63, с. 23]. Сказане підтверджується даними табл. 1.1.

Найголовніше досягнення останніх десятиліть - це те, що ресурси більше не є обмежувальним фактором. Тепер не ресурси визначають рішення, а рішення визначають ресурси, що будуть використовуватися у виробництві. Це фундаментальне революційне збурення, можливо, наймасштабніша революція, яку людина коли-небудь знала.

Таблиця 1.1

ІННОВАЦІЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Позитивний взаємозв'язок технічного прогресу та економічного зростання був доведений багатьма дослідниками у рамках неокласичних моделей зростання з екзогенним технічним прогресом. Так, вплив інноваційних факторів на соціально-економічний розвиток суспільства зазначав французький дослідник Жан Кондорсе: "Прогрес наук забезпечує прогрес промисловості, який потім і прискорює наукові успіхи, і цей взаємний вплив, дія якого відновлюється, повинно бути визнано наймогутнішим фактором удосконалення людського роду" [36].

Найчіткіше такі висновки були сформульовані професором Масса-чусетського технологічного інституту Р. Солоу. Лауреат Нобелівської премії Р. Солоу вперше з усією певністю показав, що вирішальним фактором економічного зростання є не капітал, як це вважалося до нього, а технічний прогрес. Розрахунки Р. Солоу за матеріалами американської статистики 1909-1957 рр. довели, що збільшення кількості робочої сили і нарощування обсягів використовуваного капіталу були важливими, але не вирішальними факторами економічного зростання. Науковець показав, що роль технічного прогресу в темпах приросту продукції приватного сільськогосподарського сектору досягала 60- 70 %, а в прирості продуктивності праці - 90 % [80].

Розрахунки Я. Тінбергена (також Нобелівського лауреата) для чотирьох країн - Німеччини, Великобританії, Франції і США, за період 1870-1914 рр. свідчили про переважно екстенсивний характер зростання, тобто внесок технічного прогресу був значно нижчий за внесок двох інших факторів зростання - праці і капіталу [83]. З цього виходить, що вже у першій половині XX ст. у низці галузей матеріального виробництва США відбувся перехід з екстенсивного, сировинновитратного, на інтенсивний шлях розвитку. Надалі така модель економічного зростання стала поширюватись на дедалі більше країн і навіть цілі регіони.

До кінця XX ст. стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери - науки, наукомістких галузей і компаній, світових ринків технологій - визначає межі між багатими і бідними країнами, створює основу стійкого економічного зростання. Технічний прогрес змінив не тільки масштаби і структуру виробництва індустріально розвинених країн, а й справив помітний вплив на якість життя, стосунки людей між собою і з навколишнім світом.

Сучасне світове господарство пройшло три основні стадії розвитку - доіндустріальна, індустріальна і постіндустріальна. Відбулися три технологічні революції: промисловий переворот (перша революція) спирався на енергію вугілля і пари; машинно-технічна (друга) революція - масове використання нафти, електрики, науково-технічну (третю) революцію пов'язують з розвитком мікроелектроніки, біотехнології, ядерної енергії. Технологічні революції супроводжувалися зміною форм організації праці і капіталу, які сприяли підвищенню продуктивності всіх факторів виробництва і у результаті приводили до зростання національного багатства (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

СТАДІЙНІСТЬ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Якщо уявити технічну історію як чергування тривалих циклів, у кожному з яких виникає, розвивається і стає домінуючою група технологій, що визначає технологічну парадигму або уклад (табл. 1.3, рис. 1.1), то на початок XX ст. припадає завершення третього циклу, в якому були вирішені завдання створення галузей виробництва сталі й електрики, будівництва залізниць. У четвертому циклі, що визначив велику частину перебігу подій в історії XX ст., домінували автомобілебудування і хімічна промисловість, створювалися автостради й авіалінії, радіо і телефон стали доступними засобами зв'язку.

Сучасний інноваційний процес у розвинених країнах відповідно до запропонованої періодизації перебуває на початку п'ятого великого циклу. Він характеризується комп'ютерною революцією, формуванням глобальних науково-дослідних мереж, швидким поширенням інтернет-технологій. Якщо даний цикл триватиме, як і інші, приблизно 50 років, то стадія зрілості технологій, що формують його, ще попереду.

Таблиця 1.3

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ХВИЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ (ЗА М. КОНДРАТЬЄВИМ, Й . ШУМПЕТЕРОМ, Д. ФРІМЕНОМ)

Разом з тим у межах сучасного циклу, як і в попередніх, починають складатися контури нового устрою. Формування нової парадигми науково-технологічного розвитку світової економіки, як вважають багато експертів, пов'язане з посиленням соціально-економічної спрямованості нових технологій. Орієнтири матеріального багатства для більшості мешканців розвинених країн поступово втрачають гостроту і на перший план виходять такі проблеми, як збереження здоров'я, особиста безпека, якість довкілля, доступ до культурних цінностей і можливість особистісного інтелектуального і творчого зростання.

Такі вражаючі перетворення, в свою чергу, вимагають нових (інноваційних) способів вирішення соціальних, управлінських і навіть особистих проблем, і породжують нову парадигму розвитку систем управління.

Основні концептуальні напрями нової парадигми можна визначити таким чином:

1. Управління змінами. Цей напрям пов'язаний з тим, що приблизно в 1970-х роках припинило існування так зване спокійне зовнішнє середовище, а на зміну йому прийшло мінливе, "турбулентне". Це змушує компанії швидко пристосовуватися до різних перетворень, швидко на них реагувати, передбачаючи їх і планувати з них вигоди.

2. Необхідність реформування соціальної сфери. Головний напрям реалізації - принцип "кадри вирішують усе", що своєю чергою припускає:

o необхідність включення людського фактора до системи управління;

o включення нового фактора ефективності - знання, тобто вирішальний вплив на ефективність праці роблять не працівники, що безпосередньо виробляють продукцію, а "працівники знання" - менеджери, інженери, техніки, фахівці;

o базовий фактор у розвитку економіки - "норма накопичення мозку", темпи, якими країна "виробляє людей" з освітою, розвиненою уявою, ґрунтовними теоретичними знаннями й аналітичною майстерністю;

o персонал починають розглядати як основний ресурс фірми. На зміну теорії, що розглядає персонал як витрати, які треба скорочувати, з'явилася теорія управління людськими ресурсами, відповідно до якої персонал є одним з ресурсів фірми, в який треба вкладати кошти.

3. Реінжиніринг. Припускає кардинальну перебудову на сучасній інформаційній і технологічній основі організації господарської діяльності та управління на підприємстві (організації). Сфера змін може бути найрізноманітнішою: організаційна структура, фінанси, система поставок, маркетинг, структура кадрів тощо.

4. Створення внутрішніх ринків корпорацій. Це перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність компанії, на всі її підрозділи. З цією метою в межах підприємства створюються автономні підрозділи - бізнес-одиниці, які самостійно фінансують свою роботу, вступають на комерційній основі в партнерські відносини як з внутрішніми підрозділами компанії, так і зовнішніми організаціями. У центральних органах управління зосереджуються вирішення тільки питань стратегічного розвитку, пов'язаних з великими інвестиціями.

5. Інтеграція процесів управління. В останні десятиліття у всьому світі поширюється тенденція до збільшення підприємств, що пов'язане з їхніми великими перевагами за умов жорсткої конкурентної боротьби. При цьому просте збільшення масштабів виробництва вже не відповідає вимогам сьогодення. Посилення темпів технологічного розвитку вимагає об'єднання зусиль підприємств і організацій різних сфер діяльності: виробництва, науки, фінансів, інфраструктури. Саме ці фактори сприяють появі нових організаційних форм підприємницької діяльності - різних горизонтальних і вертикальних об'єднань, серед яких особливе місце посідають промислово-фінансові групи (ПФГ), технопарки, технополіси тощо.

6. Розвиток і підтримка малих підприємств. Однак, як і раніше, актуальною залишається діяльність малих підприємств. Саме вони є наймобільнішими в умовах швидко змінюваного зовнішнього і внутрішнього середовища. Завдання малих підприємств - знизити рівень безробіття, розширити конкуренцію, оперативно реагувати на зміну попиту споживачів.

7. Нові вимірники ефективності управління. Цільовими показниками організаційних перетворень у практиці сучасного управління стали застосовуватися такі загальні характеристики діяльності фірми, як:

o досягнення фінансової стабільності;

o забезпечення фінансового зростання;

o наявність інтелектуального капіталу;

o задоволеність споживачів;

o комплексність технологій;

o інвестиції в людський фактор тощо.

8. Розділення прав власності і функцій управління. Складність процесів управління привела до того, що власники контрольних пакетів акцій, не маючи належної компетенції і необхідного досвіду, змушені наймати професійних керівників з метою підвищення ефективності управління організацією.

9. Затвердження контрактних відносин у всіх формах власності. Найбільші можливості розвитку конкуренції в державному секторі відкриваються у сфері його взаємодії з ринковими структурами за допомогою контрактних відносин, ринкового тестування. Розвиток контрактних відносин супроводжується посиленням ролі конкурентного відбору пропозицій. Переможцем виходить конкурсант, який запропонував найвигідніші для замовника контракти.

10. Посилення регулюючої ролі держави. Держава встановлює норми і правила економічних відносин. Посилення її ролі в діяльності суб'єктів господарювання виявляється у:

o створенні сприятливого середовища для функціонування підприємств;

o стимулюванні внутрішніх перетворень на підприємствах;

o регулюванні умов конкуренції;

o забезпеченні умов соціальної справедливості і першочергового задоволення загальнонаціональних потреб;

o збільшенні витрат на науку і дослідні роботи;

o визначенні пріоритетних напрямів інвестицій тощо.

У наступні десятиліття може розпочатися революція в галузі охорони здоров'я на основі використання генетичних методів лікування, відбудуться радикальні зміни принципів і методів природоохоронної діяльності.

Дедалі більша частка особистого і суспільного багатства втілює в собі не матеріальні умови виробництва, а знання та інформацію, що стають основним ресурсом сучасного виробництва. Становлення сучасного господарства як системи, заснованої на виробництві і споживанні інформації та знань, розпочалося ще в 1950-ті роки, з бурхливого розвитку галузей професійних, фінансових та інформаційних послуг.

Ця тенденція посилилася в останнє десятиліття XX ст., що, зокрема, знайшло відображення у комерціалізації технічного прогресу - безпрецедентному зростанні котирувань акцій нових високотехнологічних компаній. Результат цього процесу - своєрідний розподіл всієї економіки на стару (традиційні матеріальні блага і послуги) і нову (нові наукомісткі виробництва, що спеціалізуються на роботі з інформацією та управлінні знаннями компанії).