Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - Роль регіональної інтеграції в інтернаціоналізації ринків праці

Групи регіональної інтеграції розробили програми зайнятості, міграції і політики у цій сфері майже у всіх частинах світу, проте вони є, в основному, нерозвинутими, і в більшості випадків лише рекомендують окремі заходи на рівні країн. ЄС є єдиною регіональною організацією, що почала створення наднаціональних інститутів ринку праці згідно з концепцією "соціальної" Європи та деяких інших ініціатив, які стимулюють дерегуляцію і гармонізацію.

Завдання створення європейського ринку праці виявилося набагато складнішим порівняно з ринками товарів, послуг чи капіталів. В ЄС, який має 15 "офіційних" мов, значні відмінності у сфері культури, традицій, ставлення до роботи, ієрархій та індустріальних відносин (у т. ч. роль профспілок), вільний рух праці чи нерівномірність заробітної плати між країнами є лише частинами проблеми. Іншим складним завданням є поєднання процесів усунення дискримінації працівників за ознакою національності з національним ставленням до зарубіжних працівників.

Передбачається вільний рух працівників, у т. ч. повна агрегація національних систем соціального забезпечення і охорони здоров'я. Проте національні ринки праці є значною мірою зарегульованими, що впливає на процес входження на них декількома шляхами. Країни намагаються продовжувати регулювати свої ринки праці, що не лише підтримує, а й посилює національну фрагментацію.

Труднощі в інтеграції ринків праці виникають у чотирьох важливих сферах: зближення систем регулювання національних ринків праці, взаємне визнання кваліфікацій (вміння і дипломи), доступ до системи соціального забезпечення будь-де в ЄС, а також вирішення проблеми бар'єрів для працівників-мігрантів.

Найважливішою є інтеграція систем регулювання ринків праці. Параметри такого регулювання, що стосуються всіх країн -учасниць, є більш широкими, ніж відповідні параметри з боку національних урядів чи системи національних угод. Законодавство ЄС все більше покриває сфери, які не можна покрити виключно за допомогою національного законодавства (зокрема рівні можливості всередині союзу). Процеси, пов'язані зі створенням ЄС, часто збільшували відмінності між учасниками національних ринків праці, зокрема у сферах, які впливають на гнучкість ринку праці (мінімальні заробітки в одній країні, робочий час чи практика укладання угод в іншій країні). Є значні відмінності у таких сферах, як законодавство щодо розмірів мінімальної заробітної плати, укладання колективних угод, правил щодо наймання і звільнення, гнучкості трудових угод, а також тривалості робочого тижня. Взаємне визнання вмінь і дипломів залишається складним і суперечливим питанням, незважаючи на певний прогрес у цій сфері.

Ці проблеми виходять за межі технічного чи інституційного розвитку. Зближення систем регулювання у трудовій сфері в основному стосується соціальної структури з макро- і мікросоціальними аспектами. Модель зближення як процес зростання одноманітності політичних і правових процесів дає дуже різні результати порівняно з результатами мікроакторів на ринках праці (профспілок, корпорацій, комітетів чи асоціацій працівників). Як результат, працівники-мігранти входять на національні ринки пращ майже повністю згідно з умовами регулювання, встановленими країнами-реципієнтами. Засоби підтримки працівників-мігрантів (зокрема надання дешевого житла) є занадто обмеженими. Медичне страхування за межами національних кордонів може бути важливим бар'єром, якщо тільки не буде відповідних взаємних зобов'язань між страховиками. Ринок праці ЄС у багатьох аспектах залишається "колекцією" національних ринків праці, а масштаби транскордонного руху праці є дуже незначними. Працівники-іммігранти з інших країн ЄС становлять лише незначну частку загальної робочої сили - близько 2-8 %, з яких більше половини припадає на працівників із Греції, Іспанії, Португалії та Ірландії. Чисельність мігрантів із країн, які не е членами ЄС, набагато перевищує кількість мігрантів із країн ЄС.

Незважаючи на деяке зближення тенденцій у довгостроковій зміні витрат на працю, відмінності у заробітках і соціальному забезпеченні залишаються дуже широкими. Інтеграційний процес може стати фактором інтернаціоналізації ринку праці через спільну політику, спрямовану на зростання якості робочої сили та її здатності адаптуватися до змін у попиті й технологіях.

Певні тенденції на початку XXI ст. припускають, що, незважаючи на обмеження і відмінності між країнами, ринки праці стають більш інтернаціоналізованими внаслідок різноманітних прямих і непрямих факторів. Проте тут є серйозні проблеми. Сучасний рівень інтернаціоналізації вже закликає до більш широкого міжнародного співробітництва з таких питань, як права працівників-мігрантів, трудові стандарти, умови праці, безпека і здоров'я, перекази заробітків, свобода асоціацій, вирішення конфліктів, заборона дитячої праці, ліквідація примусової праці. Більшість дебатів щодо інтернаціоналізації ринків праці концентруються на міграції, що стає важливим глобальним питанням. В Європі зростають громадські настрої проти іноземців. На американському континенті є занепокоєність новим вибухом міграції не лише у Сполучених Штатах, айв Аргентині, Бразилії і Венесуелі. В Африці громадянські війни та нестабільність є факторами масових потоків біженців.

Етнічні конфлікти, викликані припливом зарубіжних працівників, а також нові політичні та економічні аспекти міграції формують потребу в новому багатосторонньому підході до аналізу процесу, що виходить за межі своїх економічних причин і наслідків. Базова неокласична модель, що концентрується на очікуваному вищому доході, є неадекватною для пояснення чи навіть дослідження цього процесу. Більш доречним для дослідження детермінант і наслідків, у т. ч. зворотних потоків та альтернатив для ре-міграції, є структурний підхід, що базується на аналізі демографічних, політичних, інституційних, соціально-економічних, тендерних, урбаністичних, сільських і міжнародних взаємодій. Існуватиме певна кількість проблем, пов'язаних з майбутньою інтернаціоналізацією ринку праці, які виходять за межі міжнародної міграції. Такими питаннями є "соціальний демпінг" і майбутні трудові стандарти. Процес глобальної демографічної поляризації також буде важливим джерелом проблем. Уряди мають створити нові і більш гнучкі форми і механізми міжнародного співробітництва, посилити соціальну гармонію і солідарність з метою уникнення небезпек нового століття, що ще характеризується як століття технології і концентрації.

Література

1. Carbaugh J. International Economics. - 7th ed. - South-Western College Publishing, 2000. - 567 p.

2. Dunning J.D. Trade Location of Economic Activity and the MNE: A Search for an Eclectic Approach, in The International Allocation of Economic Activity.

3. Eiteman D.K. Multinational Business Finance/ By David K. Eiteman, Arthur I. Stonehill, Michael H. Moffett. - 10th ed. - Pearson Education, Inc, 2004. - 772 p.

4. Hedlund G. The Hypermodern MNC - A Heterarchy? - Human Resource Management. - 1994. - Volume 25. - № 1. - P. 9-35.

5. Ohlin B. Per-Ove Magnus Wijkman, eds. - New York: Hoi mes and Meier, 1977. - P. 395-418.

6. Oxelheim L., Stonehill A., Trond A On the Treatment of Finance Specific Factors Within the OLI Paradigm // International Business Review. - 2001. - 10. - P. 381-398.

7. Rugman A. Internalization as a General Theory of Foreign Direct Investment: A Reappraisal of the Literature // Weltwurtschaftliches Archiv. - 1980. - June. - Vol. 116. - № 2. - P. 368-369.

8. Simai M. The Age of Global Transformations: the Human Dimension. Budapest: Akademiai Kiado, 2001. - P. 131-134.