Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - 5.2. Міжнародне екологічне право

Об'єктом міжнародного екологічного права е навколишнє природне середовище як джерело матеріальних і нематеріальних благ і умов" що гарантують процвітання теперішнього і майбутніх поколінь. У свою чергу, поняття навколишнього природного середовища складається з таких понять:

1) природні екологічні системи, які практично не були змінені у результаті господарської діяльності людини, тобто "недоторкана" природа;

2) модифіковані (змінені у процесі економічної та іншої діяльності суспільства) екологічні системи, тобто "оброблена" природа;

3) трансформовані (перетворені для задоволення господарських і культурно-оздоровчих потреб) у результаті антропогенного впливу екологічних систем, тобто "перетворена" природа.

Серед об'єктів міжнародного екологічного права виокремлюють: атмосферу Землі, Світовий океан а його природними ресурсами, запаси прісної води, мінеральні ресурси, унікальні природні комплекси, навколоземний космічний простір, флору і фауну, генофонд людини. Іншими словами, ці природні об'єкти, які включають природні ресурси (як відокремлюваний компонент) і природні комплекси (частина навколишнього природного середовища, спеціально відокремлена як еталон природи), використовуються декількома чи всіма державами. Згідно а міжнародним правом, усі природні об'єкти! комплекси поділяються на національні і міжнародні.

1. Національні природні об'єкти і комплекси перебувають під юрисдикцією окремої держави, що має суверенітет над природними ресурсами, які знаходяться на її території.

2. Міжнародні природні об'єкти і комплекси не перебувають під юрисдикцією певної держави, оскільки вони знаходяться на території різних країн у зв'язку зі своїм походженням або природними циклами. Міжнародні природні об'єкти і комплекси поділяють, у свою чергу, на загальні і подільні.

Загальні природні об'єкти і комплекси використовуються рівноправно всіма державами (відкрите море, Світовий океан, Антарктика, морське дно поза прибережною обмілиною, космічний простір з усіма космічними об'єктами та їх ресурсами).

Подільні природні об'єкти і комплекси використовуються декількома державами (водні ресурси міжнародних рік, прикордонні природні комплекси і родовища корисних копалин, мігруючі види тварин).

Суб'єктами міжнародного екологічного права є окремі держави в особі своїх компетентних органів, а також міжнародні організації.

Предметом міжнародного екологічного права є міжнародні відносини у галузі екології, які породжуються впливом суб'єктів міжнародного екологічного права на його об'єкт, а також у галузі міжнародного співробітництва, що відрізняються від інших відносин та від аналогічних відносин, що регулюються національним екологічним правом.

Метод міжнародного екологічного права становить сукупність прийомів і способів впливу на міжнародні відносини в галузі екології.

Системою міжнародного екологічного права є його загальні принципи, інститути і норми. Загальні принципи утворюють "каркас" системи міжнародного екологічного права і регулюють міжнародні відносини в галузі екології не безпосередньо, а через конкретні правові норми, втілюючись у цих нормах, породжуючи джерела міжнародного екологічного права.

Джерела міжнародного екологічного права - міжнародна угода і звичаї, які регулюють міжнародні відносини в галузі екології. Історично роль цих джерел змінювалася у процесі становлення і розвитку екологічного права. Спочатку норми міжнародного права формувалися на основі звичаю і відповідно до принципу, подібного римській максимі "sic utere tuo ut alenum non laedas", що y застосуванні до екології означає "використовуй своє (ресурси) так, щоб не нашкодити іншим (сусіднім державам)". Цю норму було закріплено серією міжнародних угод. Починаючи з другої половини XX ст., міжнародне екологічне право стало розвиватися переважно договірним шляхом (конвенції, угоди), а норми, вироблені на основі міжнародних договорів, мали значні переваги порівняно зі "звичайними" нормами. Сьогодні є більш як 300 міжнародних і регіональних угод у галузі охорони навколишнього середовища, що є нормативними (тобто підлягають виконанню). Крім того, значне місце в міжнародному екологічному праві займають міжнародні акти квазінормативного характеру, або так званого м'якого права (хартії, декларації, стратегії і т. ін.), що виконують роль рекомендацій і звичайно вказують основні напрями розвитку даної галузі права. До таких ключових документів рекомендаційного і стратегічного характеру належать, наприклад, Стокгольмська декларація ООН з проблем навколишнього середовища (1972 р.) і Декларація Ріо-де-Жанейро (ООН) з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.).

Література

1. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності / В. Шевчук, М. Пилипчук, Н. Карпенко таін. - К.: Геопринт, 2000. - 412 с.

2. Мишенин Е.В. Эколого-экономические проблемы природопользования в лесном комплексе. - Сумы: ИПП "Мрия-1" ЛТД, 1998. - 272 с.

3. Папенов К.В. Экономика и природопользование. - М.: Изд-во МГУ, 1997. - 240 с.

4. Пахомова Н.В., ЭндресА., Рихтер К. Экологический менеджмент. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

5. Телиженко А.М. Экономика чистого воздуха: международное управление. - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2001. - 326 с.

6. Яндыганов ЯЛ. Экономика природопользования: Учебник. - Екатеринбург: Изд-во Уральского гос. экон. ун-та, 1997. - 764 с.

7. Яремчук І.Г. Економіка природокористування. - К.: Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України": Вид. центр "Просвіта", 2000. - 431 с.