Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - 1.1.3. Що розуміють під товарною та географічною структурою міжнародної торгівлі?

Важливою характеристикою міжнародної торгівлі є її географічна і товарна структура, тобто структура з точки зору географічного розподілу і товарного наповнення [57, с. 50-62; 76, с. 39-42; 54-60].

Географічна структура міжнародної торгівлі - це розподіл торгівельних потоків між окремими країнами та їх групами, створеними за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура узагальнює дані про масштаби міжнародну торгівлю країн, що належать до однієї частини світу або укрупненої групи країн (розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою).

Організаційна географічна структура узагальнює лані про міжнародну торгівлю або між країнами, що належать до інтернаціональних торгівель-но-політичних об'єднань, або торгівлю між країнами, що виділені у певну групу за вибраним критерієм (країни-експортери нафти, країни - цілковиті боржники тощо).

Географічна структура міжнародної торгівлі сформувалась під впливом світогосподарського поділу праці, тобто поглибленого міжнародного поділу праці і розвитку науково-технічної революції (див. табл. 1.2).

Перше місце за обсягом торгівлі на світовому ринку посідає Західна Європа - понад 2/5. Друге місце належить азіатському регіону. Азіатські НІК - Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також Китай, Малайзія, Індонезія - входять до однієї групи 30-ти країн - лідерів світової торгівлі. Третє місце за обсягом зовнішньо-торгівельних операцій припадає на північноамериканський регіон (США і Канада).

Незначним є внесок у світову торгівлю регіонів Латинської Америки, Середнього Сходу та Африки. Країни Центральної Європи, як і країни Балтії та СНД, також відіграють незначну роль в міжнародній торгівлі. їх зовнішні економічні зв'язки знаходяться у стадії формування.

Таблиця 1.2. Географічна структура світової торгівлі товарами по окремих регіонах у 2000 р.

Товарна структура міжнародної торгівлі формується під впливом конкурентних переваг, котрі має народне господарство країни. Конкурентні переваги є у випадках, коли в країні ціни на експортні товари (або внутрішні ціни) нижчі від світових. Відмінності в цінах зумовлені різними витратами виробництва, котрі залежать від двох груп чинників.

Першу групу чинників формують природні конкурентні переваги. До них відносяться природно-географічні чинники, які дані ззовні: клімат, наявність мінеральних копалин, родючість ґрунтів тощо.

Другу групу чинників (соціально-економічних) формують набуті конкурентні переваги. Ці чинники характеризують науково-технічний і економічний рівень розвитку країни, її виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва, виробничу та соціальну інфраструктуру, масштаби науково-дослідних робіт. Вони визначають конкурентні переваги, що були надбані в процесі розвитку народного господарства.

В торгівлі товарами характерною тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості (близько s вартісного обсягу світового експорту) і скорочення частки сировини і продовольства (близько 1/4). В продукції обробної промисловості провідне місце належить устаткуванню і транспортним засобам (близько 50% експорту товарів цієї групи), а також хімічним товарам, чорним та кольоровим металам, текстилю. Серед сировини та продовольчих товарів найбільш значну роль становлять продовольство і напої, мінеральне паливо та інша сировина (див. табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Зростання обсягів світового товарного експорту і виробництва за основними групами товарів, 1990-2000 рр. (щорічні зміни, %)

У 2000 р. у світовій торгівлі товарними видами продукції найвищі показники зростання мали паливні види продукції (п'ятидесятивідсоткове зростання, або до 630 млрд. дол.) та офісне устаткування (двадцяти відсоткове зростання, або до 940 млрд. дол.).

В той час, як згадані види продукції досягли найвищого зростання серед всіх основних груп у 90-х роках, частка паливної продукції, яка досягла 10% світової торгівлі у 2000 році, не дуже змінилась у порівнянні з рівнем 1990 року. Світовий експорт сільськогосподарської продукції досяг найменшого показника зростання серед всіх інших категорій у 2000 році (він підвищився на 2% і досяг 650 млрд. дол.); внаслідок цього його частка у світовій торгівлі товарами впала до рекордно низького рівня - 9%.

Товарна структура в розрізі регіонів характеризується даними таблиці 1.4.

Таблиця 1.4. Структура світового товарообігу

Наведені в таблиці дані свідчать про взаємозв'язки між рівнем економічного розвитку країн і структурою їх зовнішньоторговельного обігу. Так, для країн Західної Європи, Північної Америки та Азії, які відносяться до промислово розвинутих і до нових індустріальних країн, і в яких переважають набуті конкурентні переваги, характерним є переважання в структурі експорту продукції обробної промисловості (понад 4/5 обсягу зовнішньоторговельного обігу). А в країнах Близького Сходу та Африки, які володіють багатими природними ресурсами, досить висока частка добувної промисловості. Європейські країни з перехідною економікою інтенсивно використовують свої природні конкурентні переваги, а тому в їх товарній структурі, що відрізняється від середніх світових показників, високою є питома вага продукції добувних галузей промисловості (відхилення від середнього показника становить +19,2 пункти) і відносно низькою - продукції обробної промисловості (відхилення від середнього показника становить +20,4 пункти).