Мікроекономіка - Буряк П.Ю. - 13.2.4. Лідерство в цінах

Для недопущення цінової війни і появи нових конкурентів олігополісти можуть вдатися до співробітництва - таємної згоди стосовно ціни і частки кожної фірми па ринку. Ця таємна угода може бути заключена як формально ("на слово"), так і безпосередньо у письмовій формі, результатом чого є створення картсля. Таємна змова виникає, як правило, тоді, коли ринок представлений декількома приблизно однаковими за розмірами фірмами, які несуть приблизно однакові середні витрати виробництва стандартизованого продукту, і тоді, коли олігополісти бачать можливості одночасного збільшення доходів всіх учасників змови. За таких умов кінцева ціна і обсяги виробництва олігополістичних фірм є такими ж, як і при чистій монополії: кожний олігополіст призначає однакову ціну і виробляє обсяг продукту, при якому граничний дохід рівний граничним витратам, і при цьому одержує економічний прибуток.

Результатом домовленості членів угоди про ціни і обсяги виробництва кожного на олігополістичному ринку є одержання ними більших прибутків, ніж за умови відсутності такого співробітництва. Це можна побачити на такому умовному прикладі. Припустимо, що галузь складається із 10 фірм. Попит на продукт галузі представлений на графіку 13-5 кривою П. Нехай граничні витрати виробництва для всіх фірм і для всіх обсягів випуску є однакові і становлять 1 г. о. На графіку 13-5 вони зображені горизонтальною кривою ГВ. Ця крива одночасно є і кривою середніх валових витрат. Конкретна рівноважна ціна і рівноважний розмір виробництва залежатимуть від ринкової структури - наявності конкуренції чи тенденції до співробітництва. Припустимо, що початково фірми функціонують як конкуренти. За цих умов довготермінова рівновага галузі, як відомо, досягається при виробництві продукту в обсягах, при яких має місце потрійна рівність: Ц -= ГВ = сВВ, тобто при випуску 400 од. продукту і ринковій ціні 1 г. о. Кожна фірма виробляє по 40 од. продукту (400: 10), продаючи його по ринковій ціні, і задовольняється лише нормальним прибутком.

Припустимо, що фірми вирішили не конкурувати, а вдатися до угоди про ціну і частку кожної на ринку, створивши картель. Тепер

довготермінова рівновага галузі становитиме 200 одиниць продукту (при цьому випуску досягається рівність ГД= ГВ) і їй буде відповідати рівноважна ціна 2 г. о. За цих умов галузь одержить 200 г. о. економічного прибутку ((2 - 1) х 200). Для того, щоб не допустити

конкуренції між фірмами картель повинен розділити між своїми членами (10 фірмами) виробництво 200 одиниць продукту, встановивши квоту кожної фірми в 20 одиниць. При цьому кожна фірма одержуватиме 20 г. о. економічного прибутку. Таким чином, співробітництво фірм дає можливість їм підняти ціну, яка при незмінних витратах забезпечує кожній фірмі економічний прибуток. Картель вигідний для її членів, але не вигідний для покупців, оскільки він виробляє меншу кількість продукту, продаючи його по вищих цінах. У зв'язку з цим антимонопольне законодавство забороняє створення таких спілок, які частіше всього діють таємно.

Існують і інші причини (крім аитимонопольного законодавства), які обумовлюють нестабільність таємних угод та їх заключення. По-перше, це існуючі відмінності в попиті і витратах на окремих фірмах. Ці відмінності спричиняють і різні обсяги виробництва та ціни, які максимізують прибутки виробників, а отже, не існує єдиної ціни, яка би влаштувала всіх. Добитися згоди всіх про єдину ціну дуже важко, а отже, і важко заключити угоду про співробітництво в сфері ціноутворення і поділу ринку. Іншим бар'єром до згоди є відносно велика кількість фірм на ринку: трьом-чотирьом фірмам легше створити картель, ніж 8-10 фірмам. Третя причина полягає в існуванні вірогідності появи нової фірми в галузі в довготерміновому часі, яка буде приваблюватись існуючим на цьому ринку економічним прибутком. Оскільки олігополістична ціна є завищеною, то нова фірма може розв'язати цінову війну. Крім того, у кожного члена вже існуючої угоди є стимули і можливості до її порушення: оскільки виробничі потужності використовуються неповністю, то є можливості розширювати обсяги випуску, з метою збільшення своїх прибутків при сталій олігополістичній ціні; фірми стоять перед спокусою збільшити свої прибутки і шляхом таємного проведення цінової дискримінації. Однією із причин нестабільності угоди між олігополістами може стати економічний спад, наслідком чого є зниження ринкового попиту і попиту на продукт окремої фірми, в результаті чого криві її попиту і граничного доходу пересуваються вліво, вона виробляє менший обсяг продукту з вищими середніми витратами, а отже, і зменшуються її прибутки. В такій ситуації фірма знижує ціну в надії збільшити свої продажі за рахунок конкурентів.

13.2.4. Лідерство в цінах

В умовах, коли ринок представлений декількома фірмами, які є не однаковими за розмірами і несуть різні середні витрати, як правило, має місце олігополістична поведінка, яка називається лідерством в цінах. Лідерство в цінах є засобом, який дозволяє координувати рішення щодо цін, не вступаючи у пряму таємну змову.

Суть лідерства в цінах полягає в тому, що найбільш крупна чи найбільш ефективна фірма галузі встановлює або змінює ціну, а всі інші автоматично наслідують ці зміни і пристосовують до них свої обсяги виробництва.

13.2.5. Модель ціноутворення за принципом "витрати плюс"

При ціноутворенні за принципом "витрати плюс" олігополіст спочатку визначає середні витрати виробництва і до них додає певну надбавку. Одержана величина і становить олігополістичну ціну. Оскільки середні витрати змінюються Із зміною обсягів виробництва, то фірми, як правило, використовують в своїх розрахунках дані середніх витрат для випуску продукту при 70-80 % завантаженні виробничих потужностей. Надбавка ж встановлюється на рівні певного відсотка до вкладеного у виробництво капіталу (очікуваної норми прибутку, яка є не нижчою від банківського процента). Одержана таким чином ціна, є орієнтовною і може дещо змінюватись, виходячи із зміни кон'юнктури на ринку, можливостей фірми здійснювати нецінову конкуренцію і цінову дискримінацію. Слід відзначити, що значну роль у визначенні ринкової частки олігополії відіграє нсцінова конкуренція, до якої часто вдаються фірми цієї галузі.

13.3. Економічна ефективність олігополії

Розглянуті моделі не дають вичерпної відповіді на питання про те, якою є взаємодія фірм на олігополістичному ринку. В залежності від конкретної ситуації, деякі олігополії можуть функціонувати подібно до чисто конкурентного ринку, при цінах близьких до граничних витрат. Інші, уклавши чи не уклавши угоду про співробітництво, можуть діяти більше як монополісти, встановлюючи ціпу вищу граничних витрат, і одержувати економічні прибутки. Тому в першому випадку економічні наслідки олігополії близькі до ефективності чисто конкурентного ринку, а в другому-до ефективності монопольного ринку.

Традиційна точка зору вважає, що оскільки олігополія за своєю структурою ближча до монополії, то її економічними наслідками є нижча ефективність використання ресурсів, менша виробнича ефективність, недовантажені виробничі потужності, надмірно високі ціни, які забезпечують невиправдано високі економічні прибутки, незацікавленість в науково-технічному прогресі та впровадженні його досягнень. В той же час точка зору Шумпетера-Гелбрейта відстоює зацікавленість олігополії в науково-дослідній діяльності, розробці і впровадженні нових технологій і товарів, і можливість їх забезпечення значними фінансами за рахунок використання частини одержаних економічних прибутків; дія ефекту масштабу дає можливість олігополії виробляти продукт з меншими середніми витратами, забезпечувати вищий рівень виробництва і зайнятості, ніж за умови чисто конкурентного ринку.