Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Основні типи казок (В. Міллер, В. Вундт, А. Аарне) у східнослов'янському фольклорі та їх побутування в Україні.

До найпоширенішого жанру усної народно-оповідальної творчості належить казка.

Народна педагогіка розглядає казки як необхідну умову національного виховання, морально-естетичного розвитку і соціалізації дітей. У казці динамізм сюжету, художня вигадка і розважальність становлять органічну цілісність, а головне — добро завжди перемагає зло.

Казки — одна із культурних форм становлення духовності людини. З найдавніших часів вони побутують у різних народів, певною мірою наближені до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Здавна відомі філософські казки-притчі.

Термін "казка" як рівнозначний поняттям "баснь", "байка" вперше тлумачиться у словниках, що уклали наприкінці XVI — початку XVII ст. діячі української культури Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Лаврентій Зизаній (р. н. невід.—1634) — український письменник, перекладач, філолог і церковний діяч. Він видав 1596 р. буквар "Наука к читаню і розум'кню писма словенського: тзг ты ж о святой троици и о въчлов'кченш господни". До букваря додано церковнослов'янський український словник (1061 термін) — "Лексис, сиречь реченія въкратъцк събранны и из словенського язика на простий рускій дія-лектъ истолкованы Л. Z."

Вагомий внесок у розвиток української мови зробив український письменник, педагог, лексикограф, гравер і друкар Памво Беринда (між 1555—1632). Важливе значення має його наукова праця "Лексиконъ славеноросскій и имен тлькованіє" (К., 1627), де вміщено близько 7 тис. слів, які перекладені або витлумачені українською мовою. Він уперше в східнослов'янській філології застосував наукову обробку словникового матеріалу.

Основні типи казок (В. Міллер, В. Вундт, А. Аарне) у східнослов'янському фольклорі та їх побутування в Україні.

Існують різні підходи до класифікації казок, проте ця проблема і дотепер залишається відкритою.

Класифікацію казок за трьома групами — казки з чарівним змістом, казки побутові, казки про тварин — запропонував російський дослідник В. Міллер (1848—1913), котрий очолював історичну школу фольклористики. Його класифікація певною мірою збігається з класифікацією міфологічної школи, за якою виділяються казки міфічні, про тварин і побутові.

Німецький вчений В. Вундт у дослідженні "Психологія народів" виділив сім розрядів казок: міфологічні казки-байки, чисті чарівні казки, біологічні казки і байки, чисті байки про тварин, казки "про походження", жартівливі казки і байки; моральні байки.

Одним з перших уклав "Покажчик казкових типів" (1910) фінський фольклорист А. Аарне (1867—1925). За його класифікацією, чарівні казки охоплюють такі категорії мотивів: чарівний супротивник; чарівний чоловік (дружина); чарівне завдання; чарівний помічник; чарівний предмет; чарівна сила або вміння; інші чарівні мотиви. Американський фольклорист С. Томпсон суттєво поглибив порівняльний аналіз казок (1913) і загадок (1918). Згодом цей науковий досвід подекуди використав російський дослідник М. Андрєєв у виданні "Порівняльний покажчик сюжетів. Східнослов'янська казка" (1979).

Морфологічний аналіз казки (В.Пропп).

Теоретично обґрунтував наявність у сюжеті системного взаємовідношення казкових одиниць-мотивів В. Пропп у праці "Морфологія казки" (1928). У дослідженні чарівної казки він звернувся до "Покажчика..." Аарне, зазначаючи, попри деяку відносність, його важливе значення "як практичного довідника". В. Пропп здійснив спробу структурної побудови чарівної казки на засадах міжсюжетного порівняння за складовими частинами й особливими прийомами. За його висновком, казка нерідко приписує однакові дії різним персонажам, тому доцільно вивчати її "за функціями діючих персонажів"; спосіб здійснення функцій може змінюватися — це величина змінна (Морозно діє інакше, ніж Баба-Яга), але функція як така — величина постійна. Функція — вчинок діючої особи, визначений з погляду його значущості для самої дії. Так він започаткував морфологічний підхід — опис казки за складовими частинами, відношенням частин між собою і до цілого. "Постійними, усталеними елементами казки постають функції діючих осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Число функцій, відомих чарівній казці, — обмежене" (Пропп, 1928, с. 19, ЗО—31). Ідеї вченого дотепер актуальні у дослідженні структури знакових систем, які вирізняють Тартуську лінгвістичну школу (Естонія).

До перших публікацій українських казок належить збірка О. Бодянського "Наські українські казки" (1835), видання М. Драгоманова "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876), І. Рудченка "Народні південноросійські казки" (1869, 1870).

У галузі збирання і вивчення казки працювали українські вчені І. Срезневський, М. Костомаров, Я. Головацький, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Чубинський, Б. Грінченко, Олена Пчілка, Леся Українка, І. Франко, В. Гнатюк, Д. Яворницький, Ю. Ярмиш та ін.

У східнослов'янському фольклорі за змістом розрізняють переважно три основні групи казок: про тварин, чарівні або фантастичні, соціально-побутові або новелістичні. їх об'єднує тематика, поетичність засобів, художня форма, яскрава образність.

Казки про тварин — генетично найдавніші. Вони виникають у давньому суспільстві на ступені розвитку мисливства і скотарства. В казках про тварин діють головно звірі або птахи. Персонажами українських казок про тварин переважно виступають хитра лисиця, полохливий заєць, ласун ведмідь, незграбний вовк. Тут діють і свійські тварини — помічники людини: собака, кіт, кізочка і кінь.

До жанрового різновиду казок про тварин належать кумулятивні казки, тобто твори для дітей, що розвивають логічне й аналітичне мислення (наприклад, "Горобець і бадилинка"). Розвитку фантазії і творчої уяви дітей сприяють засоби типізації казкових персонажів, зокрема діалог ("Коза-дереза", "Колобок", "Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат").

Давні фантастичні казки органічно поєднують міфічне, фантастичне і героїчне начало.

Яскрава образність української народної казки має особливий емоційний вплив на дітей. Завдяки казковим сюжетам діти усвідомлюють, що позитивним героям, добрим людям завжди допомагають вдячні звірі й птахи, чарівні предмети (шапка-невидимка, килими-літаки, чоботи-само-ходи, цілюща, жива вода), сили фантастичні та космічні.

У цьому сенсі цікава казка "Красноцвіт", яку записав І. Павлик у с.Вижниці на Галичині, від П. Гулей ("Житє і слово", 1894, т. 2). Образи тут певною мірою космогонічні. Це — Вітер, Мороз, Місяць. У казці показано образ юнака, народженого з великоднього яйця. На його долю випали тривалі випробування. Згодом за допомогою своєї дружини-царівни, він перемагає тьму і стає володарем світла. Такий образ не простежується в інших східнослов'янських народів (Дунаєвська, 1993).

Героїчні казки розвивають у дітей естетичне співпереживання, захоплення мужністю богатирів, котрі визволяють народ від ворожих і злих сил ("Котигорошко", "Яйце-райце").

Новітні казки героїчного змісту оповідають про козаків-захисників України ("Запорожці", І. Нечуй-Левицький, 1994).

Дещо пізніші за походженням казки соціально-побутового змісту. Окрему групу українських казок соціально-побутового змісту становлять казки на теми родинного життя. Вони осуджують лінивство, скупість, егоїзм і, навпаки, оспівують працьовитість, людяність, доброту, щирість, привітність (працьовитий селянин, добра пасербиця). Популярний мотив про злу мачуху і її доньку. Привертають увагу глибоким соціально-етичним змістом казки "Бабина і дідова дочка", "Золотий черевичок" та ін.

Повагу і любов до батьків виховують сучасні казки серії "Моя родина": "Дома краще" (Б. Валуєнко, 1996), "Я люблю матусю", "Я люблю тата" (К. Богданова, 2001).

Виявом педагогічної геніальності народу влучно назвав казки К. Ушинський (1823—1871). Відомий педагог обстоював демократичні педагогічні принципи, невід'ємне право кожного народу розвивати школу рідною мовою, духовне підґрунтя якої становлять традиції народної педагогіки і національної культури.

В українській фольклористиці І. Франко перший звернувся до проблеми поетики української народної прози, зокрема казки. Аналізуючи питання мотиву, він зазначив, що казку вирізняє система найменших типових одиниць сюжету.