Філософія родознавства - Черепанова С.О. - 2.3. Народне мистецтво

Духовну пам'ять поколінь суттєво збагачує народне мистецтво, яке становить невід'ємну складову національної культури. Воно поєднує різні галузі культового, ужиткового, образотворчого мистецтва, тобто виробництво художніх предметів, речей для задоволення культових потреб, естетичного оздоблення народного побуту, щоденного вжитку.

В народному мистецтві втілено світоглядні ідеї та художньо-естетичні вподобання наших предків.

Основні види українського народного мистецтва.

Відповідно до використовуваного матеріалу і техніки виконання виділяються такі види народного мистецтва:

— скульптура (вироби з глини, каменю, тіста);

— кераміка (гончарство, кахлярство, іграшки);

— дереворізьба (пласка, барельєфна, повна);

— ткацтво, килимарство, вишивка;

— виробництво предметів з кості, рогу, металу, скла, соломи, паперу тощо; декоративна пластика (писанкарство, стінний розпис, народний станковий живопис, народна гравюра, різьба по дереву; народне будівництво та ін.).

Образотворча діяльність людини виникла як загальносвітове полікультурне явище. Починаючи від перших наскельних малюнків і рельєфів у камені, виявлених у різних регіонах світу, Європи і на теренах України, мистецтво постає як органічна частина людського буття.

Простежуються певні спільні риси давньої художньої діяльності людини в ідеях і формі пластичного вирішення, використанні різних орнаментальних мотивів тощо.

Геометричний і природний орнамент.

Під орнаментом (лат. ornamentum — прикрашування, оздоблювання) розуміють візерунок, побудований за законами симетрії або підпорядкований певному ритму.

Ритмічно організовані елементи орнаменту утворюють орнаментальний ряд, або рапорт (франц. rapport — відповідь, відгук) — чергування елементів у різних напрямах. Так званий сітчастий орнамент використовується для декорування тканин, поверхні стін і стелі.

Орнамент може бути графічним, живописним, скульптурним, отже, використовуватися як елемент графіки, малярства, різьби, архітектури, предметів ужиткового мистецтва, виконуватися в різних матеріалах.

Орнамент і його мотиви вирізняє певна символіка. Міфологічне світосприйняття ототожнює символічність форми та її зміст, тут неможлива рефлексія щодо символу. З давніх-давен відомі численні зображення: схематичні (голова бика, змій, птах, постать людини) й абстрактні (трикутник, півмісяць, дуга, свастика, хрест та ін.), використовувані як орнаментальні мотиви. Орнаментальна символіка набуває певного смислу в межах людського спілкування, діалогу традицій і культур. Відтак тлумачення символу постає як своєрідна діалогічна форма знання. Символ поєднує образ і знак: образ — в аспекті знаковості, знак — як багатозначність образу. Структура орнаментального символу (мотиву) покликана відтворити цілісний образ світу через окреме явище.

У наукових джерелах розглянуто походження орнаменту, проаналізовано численні орнаментальні мотиви, використовувані в мистецтві різних епох і регіонів світу (Соколова, 1972; Рибаков, 1981; Моран, 1982; Бауер, Дюмотц, Головін, 1995; Холл, 1996).

Орнамент розрізняють:

— за технікою виконання — заглиблений (ритий), плаский (мальований, рисований) або опуклий;

— за призначенням — символічний (магічний), прикладний (декоративний) або структурний (пов'язаний з призначенням предмета);

— за тематикою мотивів — рослинний або зооморфний;

— за характером використовуваних елементів — ступенем їх геометризації й абстрагування — геометричний або образотворчий.