Маркетингова цінова політика - Окландер М.А. - РОЗДІЛ 8. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

8.1. Методи прямого державного регулювання цін

Державна цінова політика - це сукупність принципів та методів діяльності органів державної влади спрямованих на забезпечення:

o рівних економічних умов для функціонування суб'єктів господарювання;

o збалансованості ринку товарів і послуг;

o протидії виникненню монополізма;

o справедливого співвідношення цін на промислові та сільськогосподарські товари;

o підвищення якості товарів;

o соціальних гарантій.

Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися методами прямого і непрямого регулювання.

Методи прямого регулювання цін - це адміністративне втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання.

Як показано в табл. 8.1, продавці використовують вільні, державні фіксовані, державні регульовані ціни. Видно, що до основних форм державного прямого регулювання відносять:

o тотальне заморожування цін;

o заморожування цін на окремі товари;

o встановлення фіксованих цін;

o встановлення меж росту цін;

o встановлення граничної норми рентабельності;

o встановлення граничних розмірів торговельних надбавок;

o декларування цін;

o встановлення рекомендованих цін;

o встановлення паритетних цін.

Таблиця 8.1. Форми державного регулювання цін

Вільні ціни встановлюються на всі види товарів, крім тих, за якими здійснюється державне регулювання.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на:

o товари, які суттєво впливають на загальний рівень та динаміку цін;

o товари і послуги, що мають соціальне значення;

o товари, що виробляються монополістами.

Найбільш розповсюдженим методом державного цінового регулювання є метод встановлення граничної норми рентабельності. Він використовується при регулюванні цін на товари монополістів та державних підприємств. Регулювання природних монополій здійснюється в наступних сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів по магістральним трубопроводам; транспортування газу по трубопроводам; послуги з передачі електричної і теплової енергії; залізничні перевезення; послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів; послуги загальнодоступного електричного та поштового зв'язку тощо.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються органами державної влади. Вони розробляють перелік товарів і послуг щодо яких здійснюється регулювання надбавок (знижок). Держава може обмежувати рівень торгових надбавок на соціально значимі види товарів, продовольчі товари першої необхідності. Граничні торгівельні надбавки встановлюються на основі рішень Кабінету Міністрів України на товари, які входять в продовольчу корзину. На інші види товарів діють вільні торгівельні надбавки, розмір яких визначають продавці. Крім регулювання максимальних цін, держава регулює і гранично мінімальні ціни (наприклад, на горілку, лікеро-горілчану та іншу алкогольну продукцію).

Державне регулювання цін в Україні здійснюють Центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві державні адміністрації. Координація і контроль за дотриманням дисципліни встановлення цін покладені на Державну комісію з контролю за цінами, Державну податкову адміністрацію, відділи контролю за цінами при обласних державних адміністраціях та ін. Ці органи контролюють процеси ціноутворення у взаємодії з профспілками, Антимонопольним комітетом, управліннями у справах захисту прав споживачів, об'єднаннями споживачів.

Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства встановлюють ціни і тарифи, обов'язкові на території України. Так, Кабінет Міністрів України:

o забезпечує здійснення державної політики цін;

o визначає перелік продукції, товарів і послуг, щодо яких діють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи;

o визначає повноваження органів державного управління в сфері встановлення і використання цін і тарифів, а також контроль за цінами і тарифами.

Органи обласних і місцевих державних адміністрацій мають право регулювати тарифи і надбавки на продукцію, що реалізується підприємствами громадського харчування при загальноосвітніх школах, дитячих садах, торгівельні надбавки до цін на продукти дитячого харчування, перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом пільговими категоріями осіб, за умови погашення витрат за рахунок коштів державного бюджету.

Державне регулювання цін в Україні може включати також заходи судового характеру. В разі виникнення протиріч з питань встановлення цін, вони можуть вирішуватися в судовому (арбітражному) порядку.

Одним з найважливіших завдань прямого державного регулювання цін є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, яке не приводить до руйнівних наслідків в економіці.

У відповідності до Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції", монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Зловживання монопольним становищем на ринку розглядається як правопорушення.

Антимонопольне законодавство називає три види порушень:

o зловживання монопольним положенням на ринку;

o анти конкурентні погоджені дії;

o дискримінація суб'єктів господарювання.

До зловживань монопольним становищем на ринку відносять:

o обмеження або припинення виробництва, а також вилучення із обігу товарів, які привели або можуть привести до дефіциту на ринку або встановлення монопольної ціни.

o дії, які привели або можуть привести до створення перешкод доступу на ринок інших суб'єктів господарювання;

o встановлення дискримінаційних цін на свої товари, які обмежують права окремих споживачів;

o встановлення монопольно високих цін на свої товари, які можуть привести до порушення прав споживачів;

o встановлення монопольно низьких цін на свої товари, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;

Антиконкурентними погодженими діями визнаються дії, які привели або можуть привести до:

o встановленню монопольних цін, знижок, надбавок, націнок;

o розділу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, об'єму їх реалізації або закупівель по колу споживачів або по інших ознаках, що привело або може привести до їх монополізації;

o усуненню з ринку або обмеженню доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоуправління і адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням антимонопольного законодавства і включає наступне:

o заборона створення нових підприємств в якій-небудь сфері діяльності, які привели або можуть привести до обмеження конкуренції;

o примус суб'єктів господарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інші об'єднання підприємств;

o ухвалення рішень про централізований розподіл товарів, що привело або може привести до монопольного положення на

ринку;

o встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;

o надання окремим суб'єктам податкових і інших пільг, які ставлять їх в привілейоване положення відносно інших суб'єктів господарювання, що може привести до монополізації ринку певного товару;

o обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;

o встановлення або заборона обмежень відносно окремих суб'єктів господарювання або груп суб'єктів господарювання.

Законом регламентується використання економічних санкцій відносно суб'єктів господарської діяльності, які порушують антимонопольне законодавство. Крім того, закон передбачає антимонопольний контроль за економічною концентрацією суб'єктів господарювання.