Менеджмент персоналу - Мурашко M.I. - 6.12. Час відпочинку

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є:

— перерви протягом робочого дня;

— щоденний відпочинок (перерви між робочими днями);

— щотижневі дні відпочинку;

— святкові й неробочі дні;

— відпустки.

Перерви протягом робочого дня і щоденний відпочинок

Відповідно до законодавства працівникові протягом робо­чого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчу­вання тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в ро­бочий час.

Вона має надаватися, як правило, через 4 години після по­чатку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюєть­ся статутом, колективним договором або правилами внутріш­нього трудового розпорядку. Працівники можуть використо­вувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву вста­новити не можна, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспіл­ковим органом підприємства, установи, організації (ст. 66 КЗпП України).

На практиці перерва для відпочинку і харчування встанов­люється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.

Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за по­годженням власника або уповноваженого ним органу з проф­спілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин мо­жуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлю­ються перерви, що мають спеціальне призначення і вклю­чаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них на­лежать перерви для:

— годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

— обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);

— працівників зі шкідливими умовами праці тощо.

Перерви в роботі для обігріву і відпочинку надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник або уповно­важений ним орган зобов'язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпо­чинку регламентується колективним договором або правила­ми внутрішнього трудового розпорядку.

Перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, встанов­люються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мере­жах, місцях, пов'язаних з вібрацією, і т. ін.

Щоденний відпочинок — це відпочинок між робочими дня­ми (змінами). Тривалість щоденного відпочинку має, разом із часом перерви для відпочинку й харчування, становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день.

При вахтовому методі організації праці тривалість щоден­ного відпочинку в окремих випадках може бути зменшено до 12 годин із компенсацією в подальшому невикористаного що­денного і щотижневого відпочинку (шляхом підсумовування їх) як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового пе­ріоду (тижня, місяця, кварталу, року).

Щотижневий безперервний відпочинок

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсу­мованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за об­ліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному — один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо це не встановлено за­конодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися під­ряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Якщо вихідний день збігається з установленим законодавством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступ­ний день після святкового або неробочого.

Працівники, які перебувають у відрядженні, користують­ся вихідними днями відповідно до режиму роботи того під­приємства, установи, організації, куди їх відряджено.

На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних де­путатів.

Якщо підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх працівників, як правило, встановлюється інший вихід­ний день, суміжний із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами або в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до графіка змінності, що підтверджується власником або упов­новаженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП України).

Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахун­ком, щоб вихідні дні кожної групи працівників по черзі при­падали на різні дні тижня.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках:

— для запобігання суспільному або стихійному лихові, ви­робничій аварії і негайного усунення їхніх результатів;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псу­вання державного чи суспільного майна;

— для виконання невідкладних, заздалегідь не передбаче­них робіт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робота підприємства, установи, організації в ціло­му або їхніх окремих підрозділів;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажу­вальних робіт із метою запобігання або усунення простою ру­хомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлен­ня і призначення.

Притягнення працівників до роботи у вихідні дні прова­диться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. 71 КЗпП України).

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні:

— вагітних жінок;

— жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України);

— працівників, які не досягли 18 років (ст. 192 КЗпП Укра­їни).

Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).

Грошова компенсація за роботу у вихідний день випла­чується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звіль­ненні з невикористаним відгулом і т. ін.

Святкові і неробочі дні

Чинним законодавством установлено такі святкові й неро­бочі дні:

— 1 січня — Новий рік;

— 7 січня — Різдво Христове;

— 8 березня — Міжнародний жіночий день;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

— 9 травня — День Перемоги;

— 28 червня — День Конституції України;

— 24 серпня — День незалежності України;

— один день (неділя) — Великдень;

— один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підпри­ємств, установ, організацій надає особам, які сповідують від­повідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для свят­кування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за ці дні.

У святкові й неробочі дні допускаються: робота, призупи­нення якої неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умо­вами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необхідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП України).

Роботи в ці дні компенсуються відповідно до ст. 107 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосо­вується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провади­лася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул.