Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - РОЗДІЛ 6. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Після воєнної поразки тоталітарного фашистського режиму у протистоянні за світове панування з антигітлерівською коаліцією "СРСР - США - Велика Британія - Франція" Німеччину було усунуто зі світової геополітичної арени як самостійну геополітичну, геоекономічну могутність та військово-стратегічну континентальну силу. З огляду на те, що після травня 1945 р. німецька еліта розпочала майже з нуля інформаційно-психологічне забезпечення заходів відродження нині об'єднаної держави Німеччини, то прискіпливе наукове вивчення досвіду конкурентної боротьби в інформаційно-психологічній сфері західнонімецьких військово-політичних і ділових кіл з партнерами (колишніми ворогами) по західній спільноті та супротивниками на Сході "за місце під сонцем " та відновлення свого історичного світового статусу у складний для розділеної Німеччини повоєнний час має велике значення.

У межах так званого німецького питання ФРН була ніби кордоном У розподілі Західної та Східної Європи на два конкуруючі військово-політичні блоки і виконувала, по суті, геополітичні (політико-дипломатичні) та геостратегічні (військово-стратегічні) функції (відповідно союзницькі та власне німецькі).

На Німеччину покладалися:

1. Геополітичні функції:

а) реалізація периферійної стратегії; б) стримування від радикальних дій провідних центрів сили Європи Та світових супердержав (GLACIS); в) "наведення мостів" (політико-Дипломатичні заходи на примирення та пошук компромісів між конкуруючими центрами сили); г) "санітарного розподільчого коридору" між конкуруючими військово-політичними блоками, тобто контрольованої зони безпеки; ґ) озброєної нейтральної "третьої сили" у протиборстві між США і СРСР, ОВД і НАТО (а нині між США і Росією).

2. Стратегічні функції:

а) забезпечення активної (наступальної) оборони (в її основу було покладено теоретичні напрацювання західнонімецьких геостратегів Шумахера, Гудеріана, Вайнштейна); б) нейтралізації та взаємного розводу військ конкуруючих блоків (насамперед географічного роз'єднання), тобто створення у певній мірі "вільної зони".

Автором цього розділу підручника у 1990-1993 роках було проведене дослідження німецько-радянських відносин періоду "перебудови в Радянському Союзі", яке засвідчило, що інтерес у цей час з боку ФРН до подій у СРСР був значним. Перспектива кардинальних геополітичних змін у Європі та загалом у світі (об'єднання Німеччини як реальний фактор посилення німецького впливу на континенті; зникнення завдяки розпаду Радянського Союзу та всієї соціалістичної співдружності основних перешкод на її шляху до досягнення лідерства в Європі; поява на європейському просторі більше 10-ти нових маловпливових держав, зокрема незалежної України, та низка інших чинників) змушувала західнонімецьке керівництво проводити активну, водночас зважену та гнучку політику як у двосторонніх, так і в багатосторонніх відносинах, а також тактовно проводити спеціальні пропагандистські заходи в межах загальної політики держави в інформаційно-психологічній сфері.

За висновками аналітиків та інших фахівців серед провідних германістів, події, що нині відбуваються на європейському континенті, можна охарактеризувати як "неоголошену війну" за провідне становище у світі, в якій не останню роль відіграє ФРН. З початком "процесу перебудови" західнонімецькі політики зрозуміли, що навіть незначне ослаблення (не кажучи вже про розвал) соціалістичної співдружності на чолі з Радянським Союзом стає поштовхом до фактичної боротьби за черговий перерозподіл світового панування між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як Західна (США та держави Західної Європи) та Східна (Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Китай, Індія) цивілізації. В Європі - це боротьба за вплив над слов'янською цивілізацією між Сполученими Штатами Америки, які підтримує прагнуча до європейського лідерства Велика Британія, з одного боку, та Францією (що проголошує принцип "Європа без американців") і Німеччиною (що швидко набуває реальної військово-економічної і політичної ваги на континенті) - з іншого.

Враховуючи позицію атлантистів (США, Велика Британія), західнонімецьке керівництво добре усвідомлювало, що тактична поступка Бонна (об'єднання Німеччини на викладених вище умовах за відсутності політичної волі та здатності з боку Кремля чинити військову протидію процесу, що намітився) не суперечила стратегічним задумам американців: для Вашингтона це було меншою втратою, ніж збереження сильного єдиного Радянського Союзу. Тому зазначена ініціатива знайшла підтримку в американської сторони. В умовах, що склалися, адміністрація Вашингтона пішла назустріч німецьким партнерам по НАТО, зосередившись у роботі з радянським керівництвом на тому, щоб нейтралізувати зусилля партійно-державних лідерів НДР шляхом виключення можливості отримання ними допомоги з боку Москви та створення умов для здійснення мирної анексії німецької комуністичної держави Бонном. Відповідно до ситуації відбувалася синхронізована інформаційно-психологічна обробка з боку німецьких і американських партнерів населення СРСР, Східної і Західної Європи.

Безпосередній розпад соціалістичної співдружності та Радянського Союзу справді став сигналом до початку активної боротьби, переважно політичними засобами з частковим застосуванням методів воєнно-психологічного тиску, за перегляд сфер впливу у світі між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як США, Велика Британія, Японія, Франція та швидко зростаюча воєнно-політична сила у Західній Європі - об'єднана Німеччина.

З жовтня 1990 р. Німеччина, об'єднана на основі "Договору про остаточне врегулювання питання щодо Німеччини" (відомий як "Договір 2+4") від 19 вересня 1990 р., стала об'єднано суверенною і в геополітичному плані остаточно просунулася територіально на центральне континентальне положення в Європі. Нинішня оцінка навколишнього середовища свідчить, що на півночі й на заході сучасної Німеччини знаходяться союзні, на півдні - дружні держави, а на сході вона оточена маловпливовими посткомуністичними державними утвореннями, які прагнуть добросусідських відносин.

У нинішній ситуації основоположними геополітичними та геостратегічними рисами планування державними установами ФРН у галузі безпеки є: а) центральноєвропейське положення Німеччини; б) наявність численних сусідів; в) побоювання з боку німецької правлячої еліти щодо можливого оточення та ізоляції держави: лише на півночі та на півдні природні кордони, при цьому Німеччина обтяжена "зобов'язаннями перед союзниками"; г) статус Німеччини як транзитної держави № 1 в Європі; ґ) статус ФРН як світового економічного центру сили; д) Німеччина - розвинена промислова держава з високим рівнем залежності від світового ринку.

Поставивши перед Федеральною службою розвідки (БНД) завдання проведення глобальної розвідки шляхом проникнення "до всіх регіонів світу", керівництво Німеччини повоєнного періоду визначило в цьому напрямку найбільш далекосяжне і пріоритетне завдання - організацію оперативної та спеціально інформаційно-психологічної роботи щодо країн, які розвиваються, з метою "забезпечення можливості отримання дешевої сировини та розширення експорту, включаючи ринки торгівлі зброєю". "Незаперечна необхідність створення умов для отримання німецькими підприємцями найвищого прибутку та конкурентна боротьба породжують, особливо останнім часом, недовіру між союзниками по НАТО. Життєвим принципом стає прагнення визначити партнера на світовому ринку, першим вийти на нього і тим самим отримати можливість диктувати ціни. Тому навіть якщо у принципових питаннях загальноєвропейської безпеки погляди союзників по Альянсу збігаються, то все-таки між ними існують непримиренні суперечності та розбіжності інтересів. Насамперед це пов'язано з економічною сферою, яка породжує й інші неузгодженості у підходах до різних сфер життя спільноти. Сфера діяльності секретних служб теж не є винятком. Таким чином, шпигунство і здійснення спеціальних інформаційно-психологічних акцій один проти одного між партнерами по Альянсу є цілком звичайною справою".

Свого часу колишній керівник Федеральної розвідувальної служби Хайнц Фельфе, який понад 10 років діяв як агент КДБ СРСР, заявив: "Федеральна розвідувальна служба (БНД) організовувалася цілком і повністю як інструмент холодної війни. З моменту створення в ній формувалися "потужності" для анексій територій на Сході шляхом експансії в економічній, політичній та воєнній сферах. Водночас плануючи створення сприятливих умов для досягнення мети, БНД націлює наявні "потужності" на насадження націоналізму та антикомунізму. "Стратегічна безпека", "економічна безпека", "місце життєвого простору і робота для всіх німців" - такі гасла були проголошені у Федеральному розвідувальному відомстві в Пуласі. У той час гасла Старого Рейху "про розширення життєвого простору" не були надто популярним серед населення, тому його ідея знайшла своє втілення в нових лозунгах".

Найбільш повно політика Федеральної розвідувальної служби Німеччини та керівництва держави щодо країн, які розвиваються, сформульована в розробленій БНД загальній концепції інформаційно-психологічної діяльності, яка стала основою для прийнятого в травні 1961 р. документа "Аспекти допомоги з метою розвитку". Зміст і стиль "Аспектів..." свідчить про те, що вони були не простим викладенням основних ідей Федерального канцлера у зазначеній сфері, а "директивним керівництвом до дії". По офіційних та неофіційних каналах цей документ штаб-квартира БНД у Пуласі розіслала членам бундестагу та урядовим чиновникам, керівникам і впливовим акціонерам концернів та об'єднань підприємств, до штабу бундесверу, "довіреним особам БНД у науково-дослідних установах, а також керівникам великих видавництв та інших засобів масової інформації". В цьому випадку Федеральна служба розвідки була не просто інструментом уряду в питаннях прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, а й сама " створювала офіційну урядову політику".

Таємно розроблена концепція націлювала німецьку еліту на проведення політики неоколоніалізму "значною мірою шляхом створення контрольованого німецькою стороною середнього прошарку в країнах третього світу і, якщо можливо, за згодою місцевої влади або в обхід її".

Проте однією з основних умов реалізації нової неоколоніальної політики, за задумом її авторів із БНД" є створення такої атмосфери, в якій жодним чином не проявлялися б ознаки залежності держав, що розвиваються, від ФРН. Вимагалося проводити роботу, внаслідок якої"уряди та народи вказаних країн бачили б в "егоїстичних колоніальних властителях минулого безкорисливих партнерів сьогодення", щоб стерти у них " враження ", ніби неоколоніалізм виступає з новим обличчям і вдається до нового трюку для "збереження або створення відносин економічної залежності".

Для Заходу загалом і ФРН, зокрема "оптимальним варіантом державного розвитку" в такий, за якого у країнах, що розвиваються, між режимом та народними масами створюється, можливо, широкий, державного значення середній прошарок. Необхідно мати прошарок з власними інтересами, здатний до протистояння, який, у разі необхідності, міг би вчинити опір "виходу з берегів" сил національної олігархії, а також забезпечити радикалізацію мас...". Недооцінювання необхідної Заходу "політики середнього прошарку" може призвести до "зворотного розвитку стосунків між індустріальними країнами та країнами, які розвиваються, що, в свою чергу, може створити обстановку класової боротьби під гаслом "багаті стають усе багатшими, а бідні - все біднішими".

У цьому випадку є показовим висновок авторів політики німецького варіанта неоколоніалізму: "У внутрішній політиці країни, що розвивається, виявляється мало прихильності до демократичних процедур. Навіть там, де діють демократичні конституції, вони до нинішнього дня залишаються фасадами. Дійсність має однозначну тенденцію до створення національної олігархії, причому панування сімейних кланів може змінитися владою незалежних партій, які після досягнення своєї мети все більше будуть віддалятися від народу, або інших угруповань, наприклад, військових".

У зв'язку з цим правлячі кола ФРН прагнули терміново здійснювати щоразу "роздачу кредитів" і таким чином робити свій внесок у створення середнього прошарку в країнах, що розвиваються, не звертаючи уваги на те, що "загальна західна концепція не мала перспективи стати реальністю". Федеральний уряд намагався вкласти свої кредити в руки будь-якої недержавної структури з розвитку, яка співпрацювала з відповідними структурами в країнах, які розвиваються, причому склад останніх обов'язково мав включати лише представників місцевого населення. Тоді туземний приватний підприємець, який отримує підтримку ФРН, мав справу лише з організацією, яка працювала на розвиток цієї країни і була керована його ж земляками. Кошти, що надавалися таким чином, втрачали своє державне походження. Водночас не було потреби шукати обхідні шляхи для зміцнення приватного сектора в країнах, що розвиваються, щоб у разі необхідності обійти урядові перепони". Таким чином, за переконаннями німецьких стратегів, "західній приватній економіці" гарантувалася впевненість у тому, що в країнах, які розвиваються, створюються економічні передумови для подальшого вкладання кредитів та поступового втягування місцевої економіки в залежність.

Згідно з концепцією, "для кращої координації в галузі надання допомоги з метою розвитку" передбачалася, зокрема, і така форма роботи, як створення "поста федерального уповноваженого з питань допомоги в галузі розвитку". Він мав обов'язок значно активізувати наукові дослідження щодо мови, історії, культури, правознавства, народного господарства країни, що розвивається, для того, щоб показати її народу, що німці проявляють справжній інтерес до його життя та специфічних особливостей і прагнуть до розуміння.

З метою усунення недоліків, що виникають під час навчання молодих людей з країн, що розвиваються, у західних навчальних закладах, необхідно вивчити питання про активне створення там освітніх центрів, зокрема Німецького університету в Африці за типом Американського університету в Бейруті, з німецьким складом викладачів на першому етапі. Навчальні плани таких центрів не мають обмежуватися технічними та природничими науками, а мають включати також економічні та соціальні науки, історію та країнознавство, педагогіку, право тощо. Як стипендіатів для навчання в західних країнах слід залучати порівняно невелике число особливо відібраних учнів, які вселяють співвітчизникам упевненість у тому, що багаторічне перебування в ФРН, США або іншій західній державі в Європі не завдасть великої шкоди їхній прив'язаності до батьківщини.

Таким чином, діяльність німецьких державних і недержавних структур щодо країн, які розвиваються, сумарно декларованих як "успішна економічна політика", є не що інше як політика неоколоніалізму. В основу зазначеної концепції БНД закладено найвирішальніший чинник політики сили та панування західних держав, а також спонукальний мотив - отримання максимального прибутку.

Аналіз конкретних фактів політики, які здійснюються німецькими правлячими колами у посткомуністичних європейських державах та країнах СНД, свідчить про те, що викладені вище теоретичні концептуальні принципи німецької неоколоніальної експансії сприйнятливі для такої категорії держав і застосовуються на практиці у нинішніх умовах.

Базовий матеріал також свідчить, що німецькі аналітики, науковці та інші фахівці з питань сучасної зовнішньої політики Німеччини не мають розбіжностей в оцінці подій, тенденцій і перспектив розвитку геополітичних процесів. Так, німецька наукова і політична еліта вважає, що 1991 рік став доленосним для німецької нації. Події - розвал Радянського Союзу і розпуск Варшавського пакту - призвели до зміни геополітичної і геостратегічної парадигми епохального значення. Надія багатьох на те, що кінець холодної війни приведе до епохи мирного узгодження інтересів, насправді стала химерою. Навпаки кінець конфлікту на межі "Схід - Захід" вивільнив процеси національних, етнічних, релігійних і політичних протиріч, які десятки років придушувалися відповідно до ідеологічних настанов, що існували по різних боках фронту холодної війни.

Через деякий час заявили про себе в Європі численні "периферійні" конфлікти, причина яких ґрунтувалася насамперед на національних, етнічних, етнорелігійних, економічних та екологічних проблемах. До особливої конфліктогенної зони нині відноситься так звана ісламська кризова дуга - регіони Балкан, Курдистану, Кавказу та Центральної Азії.

Німецькі фахівці наголошують на тому, що зазначені конфлікти безпосередньо зачіпають інші регіони, зокрема негативно впливають на сусідні держави. Вони загрожують миру у світі. Не виключено, що ті чи інші конфлікти можуть дестабілізувати міжнародний порядок у Європі. Якщо економічні, етнічні, демографічні чи релігійні причини зіштовхнуться з інтересами політичної влади, загроза конфлікту із застосуванням військових засобів неминуча. На такий випадок, вважають німецькі фахівці, вимоги до безпеки, зокрема інформаційно-психологічної, Німеччини повинні мати адекватну відповідь. При цьому зростає потреба у гарантованій основі для щоденної оцінки ситуації на значно більшому географічному просторі та пошуку політичних рішень. Така постановка питання нині пояснює причини турботи, яку виявляли упродовж останніх 10-ти років керівники західнонімецьких спецслужб щодо розвитку закордонної інфраструктури розвідувальної присутності.

Проведеним аналізом базового матеріалу за 1990-2009 роки доведено, що Німеччина переборола негативні наслідки об'єднання ФРН і НДР. Вона майже готова до розгортання активної самостійної зовнішньополітичної діяльності й має помітний вплив на прийняття колективних рішень ООН, ОБСЄ, ЄБРР, МВФ та інших транснаціональних політичних і фінансово-економічних структур. Зросла роль Німеччини у структурах Північноатлантичного альянсу. Нині німецька сторона має помітний вплив на рішення з міжнародних проблем, які приймають союзники, зокрема щодо застосування військової сили під час формування сучасного світового правопорядку. Вперше за післявоєнний період підрозділи бундесверу за згодою світової спільноти виконували бойове завдання за межами німецької території у складі миротворчих сил спочатку у другому ешелоні об'єднаних військових сил на чолі з США в операціях з подолання наслідків іракської агресії проти Кувейту, потім у військово-повітряній акції НАТО проти Югославії, у миротворчих операціях у Косово та інших колишніх республіках СФРЮ, а нині - в Афганістані та Іраку. Підрозділи бундесверу певний час були дислоковані в Киргизстані, Узбекистані та Таджикистані.

Правлячі кола ФРН досягли "повоєнної" стратегічної мети в Європі:

1. Завершено виконання стратегічного завдання, визначеного німецькою політичною елітою після поразки фашистської Німеччини та виникнення протистояння "Схід - Захід" у рамках холодної війни: Німеччина перестала бути "прифронтовою територією", розподільчим кордоном у протистоянні з правонаступницею СРСР Росією; "санітарний коридор" перенесено далеко на Схід, визначену роль "прифронтових держав" нині передано Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Болгарії, Балканським державам, Молдові, Україні, Білорусі, Литві, Латвії, Естонії.

2. Успішно реалізовано тактичні завдання, засновані на завершальний період холодної війни, який позначився початком так званого процесу перебудови в СРСР: а) ліквідовано комуністичний режим на німецькій території, чим доведено вищість соціально-політичного устрою, що існував у ФРН, та обраної західнонімецькою елітою політичної стратегії, яка реалізувалася об'єднанням німецької нації в єдину державу шляхом безкровного "аншлюсу" (приєднання, поглинання) Німецької Демократичної Республіки (НДР); б) завершено реформування відповідних державних, соціально-політичних, фінансово-економічних, оборонних і правоохоронних структур на Східних німецьких землях; в) успішно завершується вихід об'єднаної держави з системної кризи, що природно виникла внаслідок об'єднавчого процесу: зміцнюються ефективність економіки, боєздатність і мобілізаційна готовність збройних сил та спецслужб, зовнішньополітичного апарату, інших відомств, відповідальних за життєзабезпечення держави.

3. Нинішнє німецьке керівництво визначилося в стратегії і тактиці, розвитку відносин із союзниками по Північноатлантичному альянсу та Західноєвропейському союзу. Генеральною метою політики в цьому напрямку є закріплення глобального визнання об'єднаної Німеччини як лідера на європейському континенті, остаточне подолання психологічного ефекту "провини за минуле" в міждержавних відносинах, утвердження Німеччини як впливової військово-політичної та економічної сили у світових справах. Для цього:

3.1. Успішно розвиваються і вдало використовуються відносини стратегічного партнерства з Францією. З Великою Британією та Сполученими Штатами Америки відносини розбудовуються в контексті розвитку процесу усередині Північноатлантичного альянсу та відносин між НАТО і ЄС.

У прямих міждержавних контактах німецька сторона виявляє стриманість, спостерігаються тенденції до поглиблення розбіжностей інтересів, демонстрації більш жорсткого поводження під час обстоювання власної позиції, особливо під час вирішення питань в економічній сфері. Проте враховуючи помітне зростання економічної могутності ФРН та її впливу на європейському континенті, з боку США посилюється зацікавленість у подальшому поглибленні американо-німецьких відносин і залежність американського впливу в Євразії від їх характеру. Американська сторона намагається надати їм статус стратегічного партнерства ("партнерства в керівництві"). Іншими словами, Вашингтон прагне до особливих відносин з Бонном у сфері розробки політики НАТО та Заходу загалом щодо регіонів спільних інтересів. При цьому підтверджується припущення, висловлюване останнім часом у політичних колах США, про те, що зближенню з ФРН сприятиме прихід в американський уряд нових політиків, "не обтяжених колишньою недовірою до німців". За океаном вважають, що необхідно визначити спільні стратегічні цілі США і Німеччини щодо країн Східної Європи, Росії та інших держав СНД, щоб уникнути можливих суперечок з питань подальшої політики в регіоні. Проте у серпні 1991 році американці не погодилися координувати свою політику з німцями на посткомуністичному просторі.

Враховуючи "історичну подвійність" уставленні американської сторони до долі німців упродовж усього періоду американо-німецьких відносин повоєнного періоду, щодо активності Вашингтона та його ініціатив політичні, військові та ділові кола у ФРН ставляться неоднозначно, подекуди звучать негативні висловлювання, оцінки і прогнози. Цим пояснюється стримане ставлення офіційних урядових кіл Німеччини та лідерів впливових політичних сил до нинішньої американської пропозиції щодо встановлення зі США "партнерства в керівництві". Німецька сторона "мовчазно" сприяє зростанню антиамериканських тенденцій у зовнішній політиці Парижа і Москви.

3.2. З іншими західноєвропейськими партнерами німецька сторона традиційно розвиває відносини з позиції більш впливового партнера, на основі компромісів, уникаючи конфронтаційних моментів в економічній сфері.

4. Створено передумови для реалізації стратегічних планів неоколоніальної "Східної політики", одного з найпріоритетніших завдань, зокрема, спецслужб розвідувальної спільноти і ЗМІ Німеччини.

4.1. На сучасному етапі німці утримуються вголос називати Схід сферою німецького впливу. Проте ні США, ні інші західні держави не мають тут таких сильних інтересів, мотивацій та можливостей, як Німеччина.

По-перше, через наявність німецьких національних меншин. Близько 2 млн етнічних німців мешкають у Росії, Казахстані, Киргизії, Україні, Прибалтиці, майже 400 тисяч - у Польщі, 70-100 тис. - у Румунії.

По-друге, проблема депортованих з держав Східної Європи німців залишається важливим чинником зовнішньополітичної активності Німеччини в центрально - та східноєвропейському регіонах. Незважаючи на опір Польщі, особливо Чехії, офіційний Бонн і далі домагається правового та морального засудження цими державами, а потім світовою громадськістю прийнятих наприкінці Другої світової війни акцій депортації 12 млн німців зі Східної Пруссії, Померанії, Сілезії та Судетської області.

Проблема полягає у вирішенні питання щодо відновлення для "вигнаних німців" та їхніх нащадків права повернення на батьківщину (поки що територіальні претензії не висуваються), повернення їм конфіскованої власності та відшкодування збитків.

По-третє, розвиток подій у Калінінградській області (Росія) знаходиться під пильною увагою Німеччини, реваншистськи налаштованої частини населення, що й досі не змирилася з втратою Східної Пруссії та Кенігсберга. Така ж увага приділяється процесу відновлення німецької діаспори довоєнного рівня в Україні шляхом переселення з районів Сибіру і Середньої Азії депортованих фольксдойче.

На думку автора розділу, заходи німецької сторони щодо виплати компенсацій колишнім остарбайтерам не небезкорисні, оскільки відповідають вимогам тактичних планів реалізації стратегічних планів обстоювання і захисту інтересів фольксдойче, насамперед у Чехії, Балтії, Польщі, Угорщині, Румунії, Росії та в Україні. Це створює прецедент щодо можливості висунути з часом аналогічні вимоги до урядів зазначених держав з приводу колишніх втрат німців, спричинених репресіями, депортаціями тощо. Підтвердженням цієї версії може слугувати збільшення кількості запитів і судових рішень з приводу повернення фольксдойче втраченого майна, капіталів тощо в державах Балтії.

По-четверте, значна перевага Німеччини над усіма іншими західними державами разом узятими щодо надання країнам на сході європейського континенту позик і кредитів виділяє Бонн як головного кредитора Сходу, що істотно полегшує для німецької сторони реалізацію зовнішньополітичних та економічних цілей у цьому регіоні.

По-п'яте, Німеччина займає передові позиції в торговельних справах і наданні приватних інвестицій у східному регіоні.

По-шосте, так званий емоційний момент, що певним чином впливає на східну орієнтацію Німеччини. Справа в тому, що частина літніх, проте ще впливових німецьких підприємців та видатних діячів тим чи іншим чином особисто пов'язані зі Східною Європою та колишнім Радянським Союзом: воювали на східному фронті, були в полоні, емігрували до ФРН або взяли шлюб з емігрантами зі Східної Європи. Всі ці особи не лише активно впливають на політику ФРН у східному напрямку, а й своїми діями сприяють її практичній реалізації.

Німецька політика, особливо інформаційна, на Сході будується навколо добре знайомої тріади стратегічних, економічних та політичних пріоритетів. Згідно з ними формуються і цілі: 1) реалізація німецьких економічних і фінансових інтересів (економічна експансія шляхом закріплення позицій присутності та проникнення німецького капіталу); 2) забезпечення безпеки держави від можливих загроз зі Сходу.

4.2. Німецькі фахівці констатують, що, зважаючи на вже створені умови політичної та економічної залежності, усунуто будь-яку військову загрозу безпеці Німеччини з боку Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії, Болгарії, Литви, Латвії та Естонії. В цих державах відновлені та зміцнені традиційні зв'язки. З іншого боку, в "інформаційному суспільстві" спостерігатиметься подальша монополізація ринків, зокрема інформаційно-комунікаційних послуг. Зосередження в одних руках, навіть у рамках транснаціональних компаній різних компонентів інформаційних систем призведе до загрози суверенітету держав і зробить уразливою всю інфраструктуру прийняття політичних рішень та управління. Так, приміром, монопольні позиції фірм США в системах глобального космічного зв'язку (проект "Iridium"), глобальної навігаційної системи (GPS) у рамках мережі Інтернет уже сьогодні розглядаються деякими експертами ФРН як загроза національному суверенітету країни.

Різні питання гарантування безпеки інформаційного обслуговування у таких галузях, як промислове виробництво, банківська справа, наукові дослідження, медицина, за оцінками німецьких фахівців у галузі інформаційної безпеки, мають важливе значення і е невід'ємною умовою збереження провідних позицій Німеччини.

Координуючим урядовим органом, відповідальним за гарантування безпеки інформаційних потоків, є Федеральна служба безпеки у сфері інформаційної техніки (BSI), утворена в 1991 році. Загальна концепція діяльності BSI передбачає виконання в тісній взаємодії з НАТО та ЄС таких функцій: а) оцінка ризику впровадження інформаційних технологій; б) розробка критеріїв, методів та іспитових засобів для оцінки ступеня захищеності національних комунікаційних систем; в) перевірка ступеня захищеності інформаційних систем і видача відповідних сертифікатів; г) видача дозволів на впровадження інформаційних систем на важливі державні об'єкти; ґ) здійснення спеціальних заходів безпеки інформаційного обміну в державних органах, поліції тощо; д) консультація представників ділових кіл і промисловців.

Німецькі експерти не заперечують можливості активізації діяльності спецслужб щодо використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для збору інформації та здійснення активних заходів. За їхніми оцінками, в умовах монополізації фірмами США ряду ринків інформаційних технологій надійний захист від втручань їхніх спецслужб може забезпечити лише створення і розвиток власних, незалежних від США інформаційних мереж, оснащених програмними засобами національних виробників.

Завершено організаційно-технічні заходи німецького уряду щодо підключення до міжнародної комп'ютерної мережі Інтернет. Німецький Telecom, концерни "Bertelsmann" і "Ахеї Springer" стали співзасновниками спільного підприємства "America Online-Europe" і мають намір тим самим істотно впливати на дії американців в інформаційному просторі Європи.

Для реалізації завдань безпеки у ФРН нині сформовано чітке уявлення про функції кожного з членів "розвідувальної спільноти", до якої віднесені всі спецслужби та урядові агентства, що проводять загалом або в окремих напрямках розвідувальну діяльність і тим самим служать інтересам національної безпеки держави.

Розвідувальна спільнота ФРН складається з таких основних елементів:

1. Координаційні органи: Федеральна рада безпеки (ФРБ, BSR - Bundessicherheitsrat), Федеральна рада оборони (ФРО, BVR -Bundesverteidigungsrat), Шостий відділ Відомства федерального канцлера {Abteilung VI des Bundeskamleramt).

2. Контролюючі органи: Парламентська контрольна комісія, або "G-10-Комісія" (ПКК, РКК-ParlamehtarischeKontrollkomission/"G-Ю-Komission"), Уповноважені з питань захисту секретних даних (Datenschutzbeauftragten), Федеральна і земельні рахункові палати {Bundee und Landesrechungshofe), прокуратура.

3. Виконавчі органи:

- Федеральна розвідувальна служба {Bundesnachrichtendienst, BND - БНД), істотно реорганізована у 1984 році;

- Розвідувальне відомство бундесверу (Amt für Nachrichtenwesen der Bundeswehr (ANBw);

- Відомство військових аташе (Militarattachewesen);

- німецькі GLADIO-структури (війська спеціального призначення, розвідувально-диверсійні підрозділи);

- Федеральне управління безпеки інформаційної техніка (Bundesamt für Sicherheit in der Informationstechnik - BASIT або ФУБІТ);

- Група радіотелефонного і телеграфного зв'язку Федеральної служби охорони кордону (Gruppe Femmeldewesen des Bundesgrenzschutzes - GFW des BGS);

- Федеральне і земельні відомства охорони конституції (загальнодержавна контррозвідувальна служба: Bundes und Landesamter Verfassungsschutz, BfV/LfV - БФФ/ЛФФ);

- Військова контррозвідка {Militärischer Abschirmdienst, MAD -МАД);

- Митне кримінальне відомство (ZKA);

- GSG-9 і HOD Федеральної служби охорони кордону;

- Федеральна кримінальна поліція {Bundeskriminalamt, BKA). Підтримання зовнішньої діяльності Німеччини ґрунтується на трьох стовпах (концепція "трьох стовпів"): а) державні посольства і консульства за кордоном; б) приватна економічна мережа закордонних торговельних палат; в) Державне бюро зовнішньоторговельної інформації (Bundesstelle fr Aussenhandelinformation, Bf Al).

Формально діяльність спецслужб підлягає парламентському контролю, який покладено на Спеціальну парламентську контрольну комісію (ПКК) - "G-10 Komision", утворену в 1978 році. Керівники спецслужб зобов'язані регулярно звітувати перед ПКК про проведену ними роботу, інформувати членів комісії про всі випадки "особливого значення". Парламентська комісія слідкує за додержанням прав окремих громадян, під час виконання спецслужбами своїх функцій. "G-10" має право контролювати фінансову діяльність спеціальних органів, їх бюджет та економічні проекти.

Крім того, з 1992 року співробітники спецслужб отримали право, оминаючи своє керівництво, звертатися з будь-яких важливих питань безпосередньо до парламентської комісії. При цьому ЇМ забезпечується необхідна конфіденційність.

Парламентська контрольна комісія "G-10" у разі виникнення військової загрози дає санкцію БНД на проведення так званого "стратегічного контролю", тобто перлюстрацію поштової кореспонденції і прослухування радіотелефонних ліній зв'язку на території певних регіонів і держав.

Зазначена вище "концепція трьох стовпів" складалася протягом 50 років як сучасна форма співробітництва економіки та політики. Мережа закордонних торгових представництв складається у сукупності з трьох різних інституцій, що знаходяться в 75 країнах: а) 48 закордонних торговельних палат (Auslandshandelskammern, АНК); б) Бюро німецької економіки (DIHT); в) представництво німецької економіки.

З 97 країнами Німеччина уклала культурні угоди, що окреслюють рамки співробітництва в галузі культури. З більшістю інших держав також має місце тісний культурний обмін. Практична реалізація зовнішньої культурної політики знаходиться в руках посередницьких організацій, що у рамках зовнішньополітичних проектів федерального уряду діють самостійно. Найважливішими організаціями в цій сфері є:

Інститут ім. Гете (Goethe Institut, Gl), що має 135 філій у 76 країнах, 18 - у Німеччині (дані за жовтень 1998 p.). Його головне завдання - популяризація німецької мови за кордоном і сприяння міжнародній культурній співпраці.

Німецька служба академічних обмінів (Deutscher Akademischer Aastauschdienst, DAAD) займається обміном науковців і студентів.

Фонд ім. Олександра Гумбольта (Alexander von Humbolt Stifung, AvH) надає висококваліфікованим іноземним ученим можливість займатися науковою працею в Німеччині.

Інститут міжнародних культурних зв'язків організовує, зокрема, виставки німецьких авторів за кордоном та виставки іноземних авторів у Німеччині.

Зовнішньоекономічні програми федерального уряду забезпечують:

І. Федеральні установи із зовнішньоекономічного інформування (BfAl) - сучасна служба Федерального міністерства економіки та праці (BMWA), що накопичує, обробляє, систематизує та видає зацікавленим представникам ділових кіл Німеччини інформацію про ринки та фірми іноземних держав. BfAl пропонує підтримку всім малим і середнім підприємствам Німеччини для того, щоб вони могли приймати надійні рішення щодо експорту, імпорту, організації кооперації і зовнішнього інвестування.

2. Кредитна установа для відбудови (KfW- Банк з реконструкції) зі штаб-квартирою у м. Франкфурті-на-Майні заснована у 1948 році. Першочерговим завданням Банку з реконструкції було сприяння відбудові післявоєнної Німеччини. Нині KfW - один із важливих федеральних структур зі сприяння розвитку господарства (передусім малих і середніх підприємств) та фінансування (кредитування) німецького експорту до третіх держав, насамперед до країн, що розвиваються