За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі {крупні).
Термін "концентрація" означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання.
Концентрація виробництва - процес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах.
Концентрація капіталу - процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал (капіталізації частини чистого доходу).
Централізація капіталу - процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.
Показники рівня концентрації виробництва:
-чисельність зайнятих;
- обсяги виробництва;
- товарооборот;
- оборот капіталу;
- частка підприємства на товарному ринку;
- відсутність чи наявність конкуренції;
- відсутність чи наявність зовнішнього контролю. Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані:
- обсяг капіталу;
- чисельність зайнятих;
- обсяг випуску.
Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну приналежність підприємств до того чи іншого типу.
Разом із тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі ж поділу підприємництва - якісні характеристики.
Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.
Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів.
Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.
Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (АТ).
Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним:
- технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;
- економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;
- порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);
- більші можливості використання кредиту;
- переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.
Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.
Двоїста роль середніх підприємств:
-створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;
-е проміжною сходинкою до монополізації;
- максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;
-самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (шишолістичне) становище в певних сегментах ринку.
Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:
- у промисловості та будівництві - 200 осіб; -в інших галузях виробничої сфери - 50;
- у науці та науковому обслуговуванні - 100;
- у галузях невиробничої сфери - 25;
- у роздрібній торгівлі - 15 осіб.
У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та дрібному підприємництві становить 50- 70 %, а частка у ВВП - 50-60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та
великі.
В Україні, яка здійснює перехід до ринку від економічної системи державного (адміністративно-командного) соціалізму, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його в Україні потребує державного сприяння і підтримки.
Риси дрібних підприємств:
- велика кількість;
- гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);
- нестійкість (у США щороку банкрутують три з п'яти заново створених малих фірм).
Функції дрібних підприємств:
- оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;
- коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;
-розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів;
-забезпечують розвиток конкуренції;
- сприяють послабленню монополізму;
- створюють додаткові робочі місця;
- насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;
- швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;
- є основою для формування середнього класу;
- активні щодо інноваційної діяльності.
Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.
Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на одиницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання (природні монополії), а також металургія, автомобільна промисловість тощо.
Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.
Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне.
Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми:
- венчурне підприємництво (бізнес); -інжиніринг;
- лізинг;
- технопарки;
- торговельну мережу;
- франчайзинг та ін.
Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів, з метою отримання максимального прибутку.
За розміром венчурні компанії невеликі або середні.
За організаційно-правовою формою-партнерства (товариства).
Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій.
Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.
Партнерами венчурної компанії є:
- професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності;
-інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.);
- приватні особи.
Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори - близько 80 %.
За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30 % - забезпечують досить скромний прибуток. Зате ЗО % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у ЗО, а подекуди у 200 разів1.
Інжиніринг - система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об'єктів (рис. 10.7).
Рис. 10.7. Види та функції інжинірингових фірм
Лізинг - форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду.
Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.
Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.
Технопарки - одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190-200 тис. осіб. Шляхи виникнення технопарків:
- об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;
- створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу. Як правило, корпорації не тільки не чинять опору, а й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху;
-перехід існуючих фірм під егіду технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).
Торговельна мережа - два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.
Франчайзинг - найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.
Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзера.
Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком.
Франчайзинговий пакет (франшиза) - повна система ведення бізнесу - дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.
Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером.
Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технологи тощо.
Джерела фінансування системи франчайзингу:
- передача в оренду головною компанією - франчайзером власного основного капіталу;
- власний капітал франчайзі (фірми-оператора);
- запозичений фірмою-оператором капітал* Угода між франчайзером та франчайзі визначає:
- нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;
- нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.
Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін (табл. 10.2).
Таблиця 10.2. Переваги і недоліки системи франчайзингу для головної компанії та компанії-оператора
Переваги та недоліки франчайзингу | Для франчайзера | Для франчайзі |
1 | 2 | со |
Переваги | Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу. Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг | Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію. Можливість швидко та ефективно розпочати справу |
Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку. Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності | Встановлення чітких територіальних меж ведення справи |
Закінчення табл. 10.2
1 | 2 | 00 |
Недоліки | Обмежений вплив головної компанії на франчайзі. Недобросовісні фірми-оператори можуть компроме- | Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзера. Фінансова залежність |
тувати франчайзера та негативно впливати на його імідж. Небезпека розголосу комерційної таємниці. Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для самостійного ведення підприємництва | від франчайзера у важких для нього ситуаціях може знищити франчайзі навіть за успішної діяльності останнього. Франчайзер може недобросовісно виконувати свої договірні зобов'язання |
Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенцнтаін.
Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.
Мерчендайзинг - система форм та методів активізації торгівлі:
- різні варіанти розміщення магазинів;
- реклама на місці продажу;
- освітлення;
- інтер'єр;
- фірмовий стиль;
- навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.
Підсумовуючи, зазначимо, що підприємництво - явище ба-гатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.
Навчальний Тренінг
Основні терміни і поняття
Підприємництво. Бізнес. Підприємець. Індивідуальні підприємства. Товариства. Повне товариство. Товариство з обмеженою відповідальністю. Змішані товариства. Картель. Синдикат. Трест. Концерн. Конгломерат. Диверсифікат. Фінансово-промислові групи. Концентрація виробництва. Великі, середні та дрібні підприємства. Венчурне підприємництво. Інжиніринг. Лізинг. Технопарки. Франчайзинг. Франчайзер. Франчайзі. Мерчендайэинг.
§ 1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва
§ 2. Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація
§ 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку
§ 4. Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Глава 12. РИНКОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
§ 1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості
§ 2. Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення
Диференційна рента