Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - 9.3. Втрата Великою Британією світового економічного лідерства. Кембриджська школа неокласики

Темпи розвитку і структура економіки.

За темпами економічного розвитку індустріалізація відбувалася повільно. Впродовж 1815-1870-х років щорічний приріст промислової продукції становив 3,7 %. Протягом 1870-1913 рр. цей показник знизився до 1,7 %, обсяг промислової продукції збільшився лише у 2,27 разу (в США - в 9 разів, Німеччині - 6, Франції - в 3 рази). У структурі англійської економіки промисловість зберігала стійкі позиції. Сільськогосподарська продукція в 1913 р. становила 8 % від національного доходу країни, кількість зайнятих зменшилася до 0,8 млн осіб.

Зміни у формах власності та організації виробництва.

На початку 1960-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Значне зростання почалося у 1895-1905 рр. з дозволом випуску дрібних акцій номіналом до 1 ф. ст. Наприкінці XIX ст. щорічно засновували майже 4 тис. акціонерних компаній.

Монополістичні об'єднання виникли лише в кінці 80-90-х років XIX ст. У 1913 р. їх налічувалося 93, переважно у формі картелів, що об'єднували 30-50 фірм. Поступово монополії з'явилися в усіх галузях промисловості. Найменш поширеними вони були в легкій і добувній промисловості. Переважали такі монополії, як "Армстронг/Вітворт", "Дорман, Лонг і К", "Віккерс", "Динаміт-Нобель", "Юнайтед алкалі", Британська Південно-Африканська компанія, "Роял Датч-Шелл" та ін.

За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, акціонерних - досягла 91. П'ять найбільших банків країни зосередили 40 % від загальної суми банківських вкладів держави. Депозити в банках за 1880-1908 рр. збільшилися в 2,8 разу. Особливе місце належало колоніальним банкам, які мали 5449 відділень і володіли 25 % усіх цінних паперів світу. У 1913 р. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70 % від усього світового капіталу.

У структурі промисловості за вартістю продукції легка промисловість надалі переважала важку, у 1913 р. - у 1,7 разу. Із традиційних галузей модернізувалися суднобудування і транспорт. За 1870-1913 рр. вантажопідйомність суден подвоїлася, обсяги перевезень зросли в 16 разів, чистий дохід судноплавства досяг 94 млн ф. ст. У 1896 р. 78 %, а у 1913 р. 58,5 % нових кораблів світу будували у Великій Британії. Обсяг залізничних перевезень збільшився в 7 разів (1200 млн т).

Порівняно високі темпи розвитку характеризували важку промисловість, особливо галузі другої НТР: сталеварну, електротехнічну, хімічну. За 1870-1913 рр. видобуток вугілля збільшився в 2,6 разу, виплавляння сталі - в 3,8, чавуну - в 1,7 разу. Але продукція нових галузей становила лише 6,5 % від усієї промислової продукції країни. Англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобілів.

Велика Британія виплавляла сталі в 2,4 разу менше, ніж Німеччина, в 4 рази менше, ніж США. Потужність електростанцій країни становила 908 тис. кВт, що було в 2,4 разу менше, ніж у Німеччині та в 9 разів, ніж у США. Здійснювалися закупівлі машин і верстатів за кордоном.

У структурі зайнятих частка промислових робітників зменшилася: у 1851 р. - 23 %, у 1901 р. - 15 % від загальної кількості зайнятих.

Розвиток аграрної економіки

Аграрна криза 1874-1895 рр. пришвидшила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Зростання імпорту американської пшениці майже в 9 разів і постачання м'яса з Австралії, Нової Зеландії, Південної Америки зменшили ціни на сільськогосподарську продукцію в 2 рази. За умови сплати великої земельної ренти англійські фермери не витримували конкуренції, розорювалися. Вони майже на 20 % зменшили посівні площі зернових культур. Інвестиції в аграрну економіку скоротилися. Процеси індустріалізації охопили зміну галузевої структури (скорочення виробництва зернових культур та орієнтацію на виробництво кормових і технічних культур, інтенсивне тваринництво), механізацію, хімізацію виробництва. Земельна рента за останню третину XIX ст. зменшилася на 22 %.

Велика Британія практично втратила власну аграрну базу. Потреби країни в продуктах харчування та сировині задовольнялися за рахунок імпорту, переважно в обмін на сільськогосподарську техніку. В 1913 р. сільське господарство виробляло продукції на 190 млн ф. ст., держава імпортувала сільськогосподарської продукції на 220 млн ф. ст. Рівень забезпеченості країни залежав від становища на світовому аграрному ринку.

Зберігалося панування великого землеволодіння. Нараховувалося понад 500 тис. ферм, найбільшим належала третина оброблюваних земель. Частину земель використовували як парки, мисливські заповідники.

У кінці XIX ст. уряд почав проводити політику відродження селянства шляхом примусового продажу або оренди земель лендлордів. Міністерство сільського господарства Великої Британії (1889) займалося земельними, зоотехнічними і ветеринарними питаннями, статистикою, сприянням розвиткові фахової освіти і дослідної справи. Перша дослідна станція була заснована у 1842 р. Сільськогосподарська освіта коштувала дорого. ВНЗ й агрономічні відділення при університетах організували народну сільськогосподарську освіту. Мандрівні агрономи працювали при ВНЗ, у графствах, громадських організаціях. Узимку вони організовували сільськогосподарські класи, влаштовували публічні читання, навесні та влітку - конференції, закладали дослідні поля, консультували, створювали кооперативи. Королівське сільськогосподарське товариство проводило щорічні виставки.

Проте державні видатки на сільське господарство були одними з найнижчих в Європі - 22 рос. коп. на мешканця, наприклад, у Бельгії - 85, Данії - 83, Ірландії - 35, Австрії - 102 коп.