Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - Роль економіки Великої Британії у світовому господарстві

Англійська економіка характеризувалася зростанням сфери послуг, пов'язаної з колоніальною торгівлею та вивозом капіталів. Частка торгівлі і транспорту в національному доході збільшилася за 1971-1907 рр. із 22 % до 27,5 %. У 1910 р. Велика Британія володіла 72 колоніальними банками з 5,5 тис. відділень. Колоніальна торгівля базувалася на нееквівалентному обміні: сировину та напівфабрикати закуповували за монопольно низькими цінами, вироби англійської промисловості продавали за монопольно високими цінами. Проте зовнішньоторговельний баланс залишався пасивним. Платіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним за рахунок прибутків від міжнародного обміну (125 млн ф. ст. у 1913 р.), іноземних інвестицій (187 млн ф. ст. у 1913 р.).

За 1870-1910 рр. обсяги англійських зарубіжних інвестицій збільшилися у 3 рази, доходи від них - у 9 разів, а національний дохід - лише в 2 рази. Капітали вивозили в колонії (52,2 % від загальної суми), у залежні країни (21,9 %), США (близько 20 %) і Європу (5 % ). Англійські банки стали найбільшими кредиторами світу, лондонський грошовий ринок - всесвітнім фінансовим центром. Англійський фунт стерлінгів відігравав роль міжнародних грошей (розрахункової одиниці у світових торговельних операціях). Велика Британія перетворювалася на державу-рантьє. Сформувався прошарок рантьє - майже мільйон власників капіталів, які були вкладені у цінні папери (акції, облігації). Функції розпорядження цінними паперами передавалися власникам контрольного пакета акцій з метою отримання фіксованого доходу.

Велика Британія стала першою країною, що продавала виробничі послуги, прокладаючи залізниці в багатьох країнах світу.

Роль економіки Великої Британії у світовому господарстві

На початку XX ст. Велика Британія втратила промислову і торговельну монополію у міжнародній економіці, зберегла лідерство в кредитно-грошових відносинах. Зайняла третє місце у світовому промисловому виробництві, її частка зменшилася з 32 % у 1870 р. до 14 % у 1913 р. Країна виробляла лише 21,8 % від світового виробництва вугілля, 13,2 - від виплавляння чавуну, 23,2 % - від оброблення бавовни.

Зі зростанням світового товарообороту частка Великої Британії в 1900 р. зменшилася до 19,5 %, у 1913 р. - до 15,5 %. За останні два десятиліття експорт промислової продукції збільшився на 8 %, у США - на 230, у Німеччині - на 40 %.

Причини втрати Великою Британією промислового і торговельного лідерства:

o старіння техніки і технології виробничої бази, сформованої ще під час промислового перевороту. Промислова монополія, що гарантувала високі прибутки, уповільнювала впровадження досягнень НТР;

o обмеження інвестицій: капітали не вкладались у розвиток національної промисловості, а експортувалися. Загострення проблеми постачання сировини для нових галузей промисловості;

o відставання процесу монополізації виробництва за темпами і масштабами від рівня США і Німеччини;

o гальмування розвитку через орієнтацію на експлуатування колоній, що забезпечувало високі прибутки при застарілій техніці;

o у США, Німеччини, Росії, Японії у процесі інтенсивної індустріалізації виникли нові центри промислового виробництва. їх товари були вищої якості та дешевшими і потрапляли на внутрішній ринок Великої Британії;

o негативний вплив політики протекціонізму з боку США, Німеччини, Франції, які почали використовувати метод демпінгових цін;

o втрата англійською промисловістю національних джерел сировини. Дестабілізуючим чинником була аграрна криза.

У Великій Британії неокласичну економічну теорію розвивали представники кембриджської школи. Найбільший внесок в розвиток неокласичної економічної теорії зробили А. Маршалл, А. Пігу, Р. Хоутрі, ФЛ. Еджуорт.

Альфред Маршалл

(1842-1924) - відомий англійський вчений-економіст, засновник кембриджської школи. На формування його економічних ідей значний вплив мали представники класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. Мілль та ін.) і маржиналізму (Й. фон Тюнен, А. Курно, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, Л. Вальрас та ін.), які вважали основною рушійною силою економіки економічну свободу і досконалу конкуренцію.

Свої економічні ідеї А. Маршалл виклав у 82 працях. Основні роботи - "Економіка промисловості"(1889), "Принципи економікс" (1890), "Учення політичної економії" (1906), "Трактат про соціологію" (1916), "Промисловість і торгівля" (1919), "Гроші, кредит і комерція" (1923). Праця "Принципи економіко" вважається основною (складається із шести книжок). Книга стала основним підручником, замінивши на багато років "Основи політичної економії" Дж. Мілля. Автор постійно доповнював і переробляв його.

Для предмета дослідження та методологи економічного вчення А. Маршалла характерні:

o нове, порівняно з класичною політичною економією, трактування предмета економічної науки: економічна наука трактувалась, по-перше, як наука про багатство та створення матеріальних основ добробуту; по-друге, як дослідження "чистої економіки", незалежної від суспільної форми її організації та поведінки "економічної людини", головним чином, тих спонукальних мотивів, які найсильніше та найстійкіше впливають на поведінку людини в господарський сфері її життя. Отже, економічні дослідження мають подвійну мету: розвивати "чисту економічну науку" та висвітлювати практичні питання. Вчений обґрунтував доцільність заміни вузького терміна "політична економія" ширшим - "економікс", який більше відповідає змісту і методології економічної теорії. За ініціативи вченого назва навчальної дисципліни "політична економія" у 1902 p. у Великій Британії була замінена на "економікс". Незабаром це було зроблено також у США;

o синтетичний підхід як поєднання в єдиній теорії методологічних здобутків класичної та маржинальної теорій, історичної школи. На думку А. Маршалла, наявні методи досліджень самі по собі не можуть бути названими методами економікс, але використання їх у різних ситуаціях по одному або в поєднанні може бути корисним для науки, забезпечить вихід економічної теорії на рівень її практичного використання;

o еволюціонізм, що ґрунтується на визнанні поступовості, спадковості і неперервності розвитку господарського життя та економічної думки;

o функціональне дослідження процесів і явищ, яке дає змогу "бачити взаємний вплив їх один на одного", повернення до каузального підходу;

o метод часткової рівноваги: дослідження окремого ринку певного блага. Аналіз не лише ціни блага, але й ціни виробничих ресурсів, товарів-замінників, доходів і уподобань людей, одночасне абстрагування від другорядних факторів;

o "обережна" математизація, підкреслення умовності математичних моделей, переважне використання графічних методів дослідження, а не аналітичних.