Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 6.2. Основні ідеї "Капіталу" К. Маркса

6.1. Формування і методологія марксистської політичної економії

Марксистська політична економія почала формуватися у 40-х роках XIX ст., коли у передових країнах світу на зміну феодалізму прийшов і утвердився розвинений капіталізм вільної конкуренції. Проте становлення нового суспільного ладу відбувалося непросто, із загостренням соціальних суперечностей і революційними потрясіннями. Це й зумовило матеріальні передумови виникнення марксизму.

У їх формуванні важливу роль відіграв промисловий переворот, який в Англії розпочався у 70-х роках XVIII ст. і в основному завершився до 1825 р. Виникнення машинної індустрії дало капіталізмові можливість розвиватись більш інтенсивно, фабрична система зумовила небачене зростання продуктивних сил, стала очевидною її прогресивність.

Створення марксистської політичної економії насамперед пов'язане з науковою діяльністю великого німецького економіста Карла Маркса (1818-1883).

Карл Маркс залишив дуже помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї часто виходять за рамки власне економічних проблем, поєднуючись із філософськими, соціологічними і політичними. У створенні марксистської політичної економії помітну участь брав також найближчий друг К. Маркса - німецький економіст Фрідріх Енгельс (1820- 1895).

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А. Сміта й, особливо, Д. Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії в тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів.

За визнанням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив із трьох наукових джерел: англійської політичної економії Сміта - Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля - Фейєрбаха і французького утопічного соціалізму Сен-Сімона - Фур'є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других - ідеї діалектики і матеріалізму, в третіх - поняття класової боротьби й ідею соціалістичного устрою.

У методології Маркса центральне місце посідає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще у праці "До критики політичної економії" (1859 р.).

У концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з урахуванням діалектики взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відбиває процес переходу від капіталізму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка, власне, й відкрила закони розвитку капіталізму, не дав їй можливості зрозуміти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх як універсальні та вічні.

Виходячи з розуміння базису і надбудови, які постійно змінюються, Маркс по-новому розглядає предмет політичної економії, під яким він розуміє сукупність виробничих відносин, а також систему законів їх розвитку - економічних законів. Економічні закони капіталізму є перехідними, тому й предмет економічної науки має змінюватися зі зміною суспільного устрою.

6.2. Основні ідеї "Капіталу" К. Маркса

Найвизначнішими твором марксистської політичної економії став "Капітал" К. Маркса, який створювався автором протягом 1844-1883 рр.

Перший том "Капіталу" складається із семи відділів та двадцяти п'яти розділів. Предмет дослідження першого тому - процес накопичення капіталу.

Перший відділ присвячений аналізу товару і його властивостей. У другому відділі подається аналіз умов перетворення грошей у капітал. У ньому К. Маркс вводить поняття такого товару, як робоча сила. Далі автор підводить читача до розуміння додаткової вартості, доводячи, що обмін робочої сили на капітал відбувається шляхом обміну еквівалентів. Робітник створює вартість більшу, ніж вартість робочої сили.

Відділи з третього по п'ятий присвячені теорії додаткової вартості. Тут автор розкриває причини зіткнення інтересів буржуазії і пролетаріату. Треба зазначити, що в цих відділах К. Маркс дає своє визначення капіталу як класової теорії.

У шостому відділі відображені погляди автора на заробітну плату як на перетворену форму вартості та ціни робочої сили.

Сьомий відділ присвячений розкриттю процесу нагромадження капіталу.

Кульмінація цього відділу - формування автором загального закону капіталістичного нагромадження: нагромадження капіталу - результат збільшення розмірів підприємств у ході конкурентної боротьби і зростання абсолютної величини безробіття.

У результаті К. Маркс приходить до ідеї про об'єктивну неминучість загибелі капіталізму і перемоги робітничого класу.

Другий том "Капіталу" складається з трьох відділів.

У першому і другому відділах автор дає опис поняття "капітал". Тут К. Маркс, на відміну від А. Сміта і Д. Рікардо (які бачили в капіталі речовинну форму), визначає його як форму вираження класових виробничих відносин; розділ торкається питання швидкості обороту капіталу. Основою поділу капіталу на основний і оборотний, за Марксом, с подвійний характер праці. Складові елементи капіталу переносять свою вартість на товар конкретною працею, але при цьому одні з них переносять свою вартість повністю протягом циклу - це оборотний капітал, а інші - поступово, беручи участь у кількох виробничих циклах, - це основний капітал.

Третій відділ присвячений процесу відтворювання. За простого процесу відтворювання (у вартісному виразі) кількість вироблених засобів виробництва в одному підрозділі має збігатися з обсягом споживання в іншому підрозділі. За розширеного відтворювання (у вартісному виразі) обсяг виробництва в першому підрозділі більший від обсягу споживання в другому підрозділі.

Третій том присвячений процесу капіталістичного виробництва. Обґрунтовано тенденцію норми прибутку до зниження. Показано, що зростання обсягів капіталу призводить до зниження частки змінного капіталу, яким створюється додаткова вартість. Зниження норми додаткової вартості скорочує норму прибутку.

Додаткова вартість може мати такі форми: підприємницький прибуток, торговий прибуток, відсоток і рента.

У четвертому томі досліджується історія розвитку економічної теорії. Піддаються критиці погляди фізіократів, А. Сміта, Д. Рікардо та інших економістів.