Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - 17.3. Оплата праці в економіці перехідного періоду України

В економіці України за останні роки відбулися позитивні зміни. У IV кварталі 1999 року статистикою було зафіксовано реальне економічне зростання (2,6 %) ВВП. У 2000—2003 роках економічне зростання склало 32,9 %. Досягнуте економічне зростання створило матеріальну та фінансову основу підвищення доходів населення в цілому та оплати праці працюючих.

Однак, упродовж 90-х років XX ст. в Україні тривала глибока криза, яка супроводжувалася падінням виробництва, зниженням життєвого рівня населення, безробіттям і розладнанням фінансової системи, що висуває перед теорією і практикою проблеми, які не можна вирішити на основі традиційних теорій. До таких проблем передусім належить і пошук шляхів раціональної організації оплати праці.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці, які стосуються працівників, що їх наймають підприємства, установи, організації, а також окремі громадяни, повинні бути спрямовані на забезпечення рівня оплати за результатами праці.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також різного роду доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад розміри, встановлені чинним законодавством.

Джерелом коштів, які спрямовуються на оплату праці працівників, є дохід, який отримується в результаті господарської діяльності підприємств, а для бюджетних організацій — кошти, які виділяються із бюджету, а також частина доходу, отримувана в результаті їх господарської діяльності. У деяких випадках можуть бути й інші джерела.

Серед зарубіжних економістів немає єдиної думки щодо необхідності встановлення мінімальної заробітної плати як механізму запобігання бідності, оскільки, з одного боку, мінімум заробітної плати в умовах ринкової економіки породжує безробіття серед деяких низькооплачуваних робітників, а з другого боку, він зумовлює підвищення доходів тих, хто продовжує працювати.

Чинним законодавством України передбачено встановлення мінімальної заробітної плати, тобто мінімум, встановлений державою, нижче якого не може провадитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Економічна суть мінімальної заробітної плати вимагає забезпечення мінімального достатнього рівня відтворення економічно активного населення країни, яке підтримує безперервність виробництва і функціонування ринку праці. У цьому контексті багато економістів і державних програм пов'язують мінімальну зарплату з прожитковим мінімумом. Концептуальні засади підвищення рівня номінальної та реальної заробітної плати в Україні передбачають встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму.

З 1 січня 2003 року в Україні було встановлено мінімальну зарплату в розмірі 185 грн на місяць, що становило 50,7 % прожиткового мінімуму на працездатну особу (365 грн), з того часу розмір мінімальної зарплати було підвищено. Національним законодавством України передбачено здійснити комплекс заходів з поетапного підвищення розмірів мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму.