Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - 18.2. Відсоток

Відсоткова ставка — ціна, що сплачується за використання грошей, звично розглядається як відсоток від кількості позичених грошей, а не як абсолютна величина. Це полегшує порівняння позичкового відсотка, що сплачується за надання в кредит різних за абсолютною величиною сум.

Слід пам'ятати, що гроші не є економічним ресурсом. Вони не здатні виготовляти товари або послуги, тобто вони непродуктивні. Однак підприємці купують можливість використання грошей, тому що їх можна використати для придбання капіталу. Отже, використовуючи грошовий капітал, керівники підприємств урешті-решт купують можливість користуватися реальним капіталом.

Теорія визначення відсоткової ставки та її взаємозв'язок з сукупними інвестиціями вже нами розглянуті. Слід згадати, що сукупний попит на гроші включає в себе попит на гроші для операцій і попит на гроші як на активи. Перший прямо пропорційний рівню номінального ВВП, а останній — обернено пропорційний ставці позичкового відсотка. Рівноважна ставка визначається в точці перетину кривої попиту на гроші і кривої пропозиції грошей. Пропозиція грошей головним чином залежить від монетарної політики.

Розглядаючи роль ставки відсотка у прийнятті рішень про інвестиції, припускаємо, що інфляція відсутня. За інфляції існує різниця між грошовою, або номінальною, і реальною відсотковою ставкою. Номінальна ставка — це просто відсоткова ставка, виражена в грошах за поточним курсом. Реальна відсоткова ставка — це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію. Реальна відсоткова ставка відсотка дорівнює номінальній відсотковій ставці мінус рівень інфляції.

Усе це свідчить про те, що саме реальна відсоткова ставка, а не номінальна ставка впливає на прийняття рішень про інвестиції. Це особливо важливо для конкретних економічних умов України, яка у 1990-х роках пережила гостру інфляцію.

Диференціація відсоткових ставок.

Хоча для зручності економісти користуються однією відсотковою ставкою, однак фактично існує ціла низка відсоткових ставок, які залежать від цілого ряду чинників, зокрема ступеня ризику, тривалості, розміру позики, оподаткування, ступеня конкурентности тощо. Особливе значення має різний ступінь ризику. Чим більший шанс, що позичальник не виплатить позики, тим більший відсоток братиме кредитор, щоб компенсувати цей ризик.

Також впливає на відсоткову ставку термін, на який дається позика. За інших рівних умов довгострокові позики, як правило, надаються за вищу відсоткову ставку, ніж короткострокові, тому що кредитори довгострокової позики мають певні складності та можуть понести фінансові збитки через відмову від альтернативного використання своїх грошей протягом тривалого періоду.

За інших рівних умов відсоткова ставка буде тим вище, чим менша сума позичкового капіталу видається, бо адміністративні видатки великої і малої позик приблизно однакові в абсолютному вираженні.

Важливий вплив на диференціацію відсоткових ставок має обмеження умов конкуренції на ринку. Так, банк у невеликому місті, що монополізував місцевий грошовий ринок, може встановлювати високі відсоткові ставки на позики споживачам, тому що домогосподарствам незручно вдаватись до інших банків, розташованих у віддалених містах. Велика корпорація, з іншого боку, може вивчити діяльність багатьох конкуруючих інвестиційних банків, з випуску нових облігацій і тим самим забезпечити найнижчу ставку.

У механізмі формування відсоткової ставки важливе місце займає так звана чиста відсоткова ставка. Ця чиста ставка найбільш наближена до відсотка, сплаченого на довгострокові, практично безризикові облігації уряду. Таку виплату відсотка можна розглядати як виплату винятково за використання грошей протягом тривалого періоду, оскільки ризик і адміністративні витрати незначні й позичковий відсоток на такі цінні папери не впливає на обмеження умов конкуренції на ринку.

Роль відсоткової ставки.

Ставка відсотка одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва інвестиційних товарів. Вище було показано, що кредитно-грошові органи цілеспрямовано маніпулюють пропозицією грошей, щоб вплинути на відсоткову ставку і тим самим на обсяг виробництва, зайнятість і ціни. Там ішлося про те, що м'яка кредитно-грошова політика (низька відсоткова ставка) зумовлює збільшення інвестицій і розширення виробництва, а жорстка кредитно-грошова політика (висока відсоткова ставка) призводить до зменшення інвестицій і стримування розвитку виробництва.

Ставка відсотка, як і ціни, виконує також розподільчу функцію. Вона розподіляє грошовий і, відповідно, реальний капітал поміж різними підприємствами та інвестиційними об'єктами; наявні гроші, або ліквіди, між тими інвестиційними об'єктами, ступінь прибутковості або очікувана норма прибутку яких достатньо високі, щоб гарантувати виплати існуючої відсоткової ставки. Врешті-решт відсоткова ставка розподіляє гроші і тим самим реальний капітал між тими галузями, де вони виявляться найпродуктивнішими і найприбутковішими. Такий розподіл капіталу відповідає інтересам суспільства в цілому*

Але відсоткова ставка не виконує ідеально завдання розподілу капіталу з метою Його найпродуктивнішого застосування. Великі олігопольні позичальники перебувають у кращому становищі, ніж конкуруючі позичальники, перекладаючи затрати за сплату відсотка на споживачів, оскільки вони можуть контролювати пропозицію і маніпулювати своїми цінами. Великий розмір і престиж великих промислових об'єднань також дозволяє їм отримувати грошовий капітал на вигідніших умовах, тоді як на ринку грошового капіталу не з'являються менш відомі фірми, очікувані прибутки яких фактично можуть бути вищі.