Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Розділ 18. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ РЕНТИ ПОЗИЧКОВОГО ВІДСОТКА І ПРИБУТКУ

Якщо у попередньому розділі розглядалась заробітна плата, яка займає основну частку в національному доході економічно розвинутих країн, то основна мета цього розділу — розкриття природи та механізму формування таких складових частин національного доходу, як доходи від власності: рента, позичковий відсоток і прибуток. Провідні економісти вважають, що ці проблеми економічної теорії розкриті порівняно слабо. Крім того, серед фахівців існують різні підходи до визначення, пояснення і висновків щодо доходів, отриманих не у вигляді заробітної плати.

18.1. Економічна рента

У широкому розумінні термін "рента" означає плату за квартиру або кімнату у гуртожитку, виплати за використання заводських будівель, устаткування або складських приміщень тощо. При ретельнішому розгляді виявляється, що, наприклад, рента за кімнату в гуртожитку включає відсоток на грошовий капітал, який університет одержує в уряду або приватних осіб для фінансування будівництва гуртожитку, на заробітну плату прибиральниці і сторожа, оплату кімнатних послуг тощо. Тому економісти вживають термін "рента" у більш вузькому значенні: економічна рента — це ціна, сплачувана за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких суворо обмежена. Саме унікальні умови пропозиції землі та інших природних ресурсів — їхня фіксована кількість — відрізняють рентні платежі від заробітної плати, відсотка і прибутку.

Для спрощення аналізу припускається, по-перше, що всі землі мають однакову цінність, по-друге, що всі вони використовуються тільки для вирощування зерна, і, нарешті, що ці землі орендуються на конкурентному ринку. Із аналізу попиту і пропозиції на рис. 18.1 видно, що лінія Пр показує пропозицію орної землі, наявної загалом, а П2 — попит фермерів на використання цієї землі.

Як і на інші економічні ресурси, попит на землю похідний. Крива попиту плавно опускається, згідно з законом спадної віддачі, а також у зв'язку з тим, що для фермерів ціна продукту має знижуватися, щоб вони могли продавати додаткові одиниці продукту. При цьому необхідно врахувати особливості пропозиції землі. Де б практично не використовувалася земля, її пропозиція завжди абсолютно нееластична, що і відображає крива Пр. Земля не має витрат виробництва. Це безплатний і невідтворюваний дар природи. До того ж, у господарському обороті землі обмежені.

Чинники попиту на землю.

Суворо визначений характер пропозиції землі означає, що попит виступає єдиним дійовим чинником, який визначає земельну ренту. До чинників, що визначають попит на землю, належать: ціна продукції, вирощеної на цій землі; продуктивність землі, яка залежить частково від кількості та якості ресурсів, у поєднанні з якими використовується земля, і ціни на них. Якщо на рис. 18.1 попит на землю зростає з П2 до П1, або падає з П2 до П3, то земельна рента повинна змінюватися від Р2 до Р1, або Р3, а кількість пропонованої землі залишається незмінною — ОПр.

Зміна величини економічної ренти ніяк не впливатиме на кількість наявної землі. Пропозиція землі просто не піддається збільшенню. Тобто на зміну попиту на землю сильно впливає ефект цін, а ефект кількості відсутній. Якщо попит на землю дорівнює П4, то земельна рента дорівнюватиме нулю, земля буде "безплатним благом".

Абсолютну нееластичність пропозиції землі треба порівняти з відносною еластичністю таких майнових ресурсів, як будови, устаткування, складські приміщення. Сукупна пропозиція цих ресурсів не фіксована. Підвищення цін спонукатиме підприємців будувати і пропонувати велику кількість цих майнових ресурсів. І навпаки, падіння цін на них призведе до того, що підприємці використовуватимуть наявні будинки, устаткування і не замінюватимуть їх аж до повного зношення.

Подібна аргументація стосується і загальної пропозиції праці. До певної міри вищий рівень заробітної плати спонукатиме більшу кількість робітників вливатися в робочу силу, а нижча заробітна плата змушуватиме їх виходити із робочої сили. Тобто крива пропозиції неземельних ресурсів плавно піднімається, або, іншими словами, ціни, сплачені за такі ресурси, виконують спонукальну функцію. Висока ціна стимулює збільшення пропозиції, а низька ціна призводить до зменшення пропозиції.

Щодо цього земля має певні особливості. Рента не виконує ніякої спонукальної функції, оскільки сукупна пропозиція землі фіксована. Якою б не була величина земельної ренти (від 1 грн до 1 млн грн за гектар), суспільство все одно матиме лише певну кількість землі, придатної для використання. Тобто рентою можна було б знехтувати, і це зовсім не вплинуло б на виробничий потенціал економіки. З цієї причини деякі економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є необхідністю в тому розумінні, що вона не забезпечує наявності землі в економіці.

Диференціальна рента.

Щодо ренти, яка зумовлена родючішими ділянками землі і кращим місцеположенням до ринків збуту, окремі економісти називають її диференціальною рентою І. Оскільки цей вид ренти не є результатом високоякісної роботи певного господарства, то її доцільно вилучити в інтересах усього суспільства. З метою стимулювання виробництва і з урахуванням інших чинників у розпорядженні господарств доцільно залишати лише частину ренти. Проблема полягає в тому, на яких засадах і яка її частина у кожному конкретному випадку може залишатись безпосередньо господарствам.

З розвитком суспільства сільськогосподарське виробництво ведеться все інтенсивніше, що передбачає додаткові вкладення капіталу в одну і ту ж земельну ділянку, застосування нових машин, затрати на меліорацію та інші способи поліпшення землі. У сільське господарство все енергійніше впроваджується технічний прогрес. Досягнення біології, біохімії, генетики та інших наук дозволяє підвищити економічну, або штучну, родючість землі. Диференціація ділянок землі за ознакою економічної родючості відрізняється від диференціації за природною родючістю. Йдеться про те, що додаткові капіталовкладення можуть давати різну продуктивність праці на однакових за природною родючістю ділянках землі, звідси різниця в розмірах виторгу і прибутку від використання цих ділянок. Надлишок прибутку, обумовлений підвищенням родючості ґрунту в результаті додаткових виробничих затрат на обробіток землі, ряд економістів називає диференціальною рентою II. Відповідно до умов її утворення вирішується проблема розподілу цього додаткового прибутку.

Залежно від того, наскільки зростання родючості ґрунту залежить від самого господарства, воно має підставу для привласнення ренти. Та ж частка ренти /7, яка відповідає участі держави в поліпшенні родючості ґрунту, через систему оподаткування має поступати всьому суспільству. Ці принципи розподілу ренти стосуються всіх форм господарювання не лише в сільському і лісовому господарствах, але й у видобувній промисловості.

Важливо відзначити, що для економіки як такої земельна рента — це швидше надлишок, ніж витрати. Однак з точки зору окремих підприємств і галузей, оскільки земля може використовуватися альтернативно, рентні платежі підприємств і галузей справедливо розглядати як витрати.