Основи психології - Киричук О.В. - Розділ 7. ВЧИНКОВИЙ СМИСЛ ПСИХОЛОГІЧНИХ ФЕНОМЕНІВ: ФЕНОМЕНИ СИТУАТИВНІ

Розрізнення вражень.

Кожний, хто хоче зрозуміти психіку людини, починає зі з'ясування причин її поведінки, з аналізу факторів, які викликали ту чи іншу дію. Аналіз починається з вивчення ситуації: Чому дана ситуація зумовлює саме таку поведінку людини; які фактори тут є вирішальними; як людина реагує на ситуацію, як вона з нею взаємодіє?

Будь-який живий організм як ціле виділяється з довколишнього середовища і водночас він із цим середовищем пов'язаний. Орієнтування в довколишньому середовищі можливе на основі рецепції, тобто сприйняття дійсності як реакції на чуттєвий подразник. Рецепція як сприйняття чуттєвого подразника — це початковий момент недиференційованого акту поведінки, що виявляється в елементарних сенсомоторних реакціях (повернення голови немовляти на світло чи звук). Установлення умовно-рефлексорних зв'язків даних рецепції та ефекторної частини реакції зумовлює дедалі більшу диференціацію чуттєвих властивостей середовища. Індивід реагує не на всі подразнення, які можуть на нього діяти, й навіть не на всі фізіологічно можливі подразнення, які рецепторні механізми індивіда здатні диференціювати, а лише на ті з них, які біологічно для нього значущі.

Взаємодія з довколишнім середовищем у стані бадьорості починається з відчуття окремої властивості предмета навіть без обов'язкового зіткнення з цим предметом, із сенсорної диференціації окремого подразника, який викликає певну реакцію — фіксовану відповідь на сенсорний подразник. На основі відчуття відбувається виділення, диференціація окремих чуттєвих властивостей предмета. Відчуття — це сприйняття окремої властивості предмета або недиференційоване і неопредмечене враження від довколишнього середовища. Виникнення враження має активний характер. Індивід реагує на біологічно значущі подразники, що передбачає певну його активацію; результатом враження є відповідна реакція, конкретна поведінкова акція. Так, активність немовляти змінюється щоразу зі зміною ситуації. Спостереження свідчать, що ця активність не є випадковою. Немовля через послідовність рухів ніби перебирає ряд гіпотез, щоб пересвідчитися, яка з них ефективна в даний момент. Знайшовши правильну гіпотезу, воно перевіряє її декілька разів і потім припиняє виражену активність. Ця активність знову збільшується лише в тому випадку, коли попередня послідовність рухів не може бути використана. Такий висновок зроблено Т.Бауером на підставі матеріалів дослідження поведінки немовляти у віці двох-трьох місяців у ситуації, коли воно навчається вмикати світло поворотом голови.

Поведінка немовляти описана також X. Панучеком (1969). Він показав, що більшість немовлят навчаються вмикати світло поворотом голови вправо за досить короткий проміжок часу. Потім частота поворотів голови зменшується. Якщо змінити умови так, що світло буде вмикатися поворотом голови вліво, немовля знову почне активно повертати голову вліво. Якщо ситуація не міняється, частота поворотів знижується.

Коли починається перевірка гіпотез, немовля майже не дивиться на джерело світла, а впевнившись миттєвим поглядом, що світло є, виявляє ознаки задоволення, не звертаючи уваги на світло. Немовля дістає задоволення від розв'язання задачі. Якщо експериментальна ситуація допускає можливість взаємодії, дитина виявляє активність, показує, що вона може навчатись. Але, навчаючись, вона одночасно відчуває і дію інших подразників (освітлення кімнати, дотик пелюшок, зовнішні шуми). Чому ж дитина обирає саме цей зв'язок — поворот голови і лампочку, які механізми відбору інформації, розрізнення вражень? Не виключене існування вроджених механізмів і їх складного взаємозв'язку з оточенням.