Основи психології - Киричук О.В. - Психічне і тілесне.

Аналіз емоцій не може обмежуватися аналізом феноменології переживань. Форма даності нашого ставлення до навколишнього середовища й до себе як реальності цього середовища, виявляється також і в органічних змінах, які ми відчуваємо. Це насамперед недиференційовані емоційні відчуття — приємного і неприємного, напруженості й розрядки, збудження та пригніченості. В переживаннях виявляється диференційована даність нашого ставлення — печаль, радість, гнів.

Людина може переживати гнів і відчувати при цьому задоволення. Можна переживати радість і не відчути задоволення від цього переживання.

На відміну, наприклад, від відчуттів і сприймання, які відображають зміст об'єкта, емоції відображають стан суб'єкта під час взаємодії з даним об'єктом та ставлення його до цього об'єкта й характеризуються протилежними полюсами, тобто позитивним і негативним.

Який зв'язок існує між внутрішнім, психічним, і зовнішнім, предметним, світом? Наскільки відносним є взаємозв'язок психічного й фізичного, душі й тіла, психічних і фізіологічних процесів?

Незаперечні факти повсякденного досвіду (бліднемо або червоніємо при хвилюванні, можемо "закам'яніти", відчуваючи страх, тощо) свідчать про існування між психікою та організмом, душею і тілом певних взаємовідношень.

Психічне виявляє себе в змінах у роботі серцево-судинної системи, в роботі м'язів, у діяльності головного мозку і в зміні електричного потенціалу шкіри. Але якщо зміна в роботі м'язів у стані страху для однієї людини виявляється в підвищенні рухової активності, то для іншої, навпаки, — у згасанні такої активності.

Безперечно, психічне не повинно розглядатись окремо від фізіологічного, але воно (психічне) відмінне від нервової діяльності. Мова має йти про психофізичну єдність, в якій і психічне, і фізичне зберігають свої специфічні якості, в якій поєднуються органічно-функціональна залежність психіки від мозку, від нервової системи й вихід психіки за межі внутрішньоорганічних відношень завдяки її зв'язку з об'єктом, із зовнішнім світом, що існує незалежно від неї і який вона відображає.

Тілесна функція не є простою відповіддю на психічну діяльність, на взаємодію суб'єкта з об'єктом. Вона сама є єдністю психічного й фізіологічного.

Знаходячи свій вияв у тілесних функціях, психіка одночасно виявляє і свою залежність від організму, і незалежність від нього.

Одним із перших, хто провів систематичне спостереження над тілесними змінами як зумовленими емоціями, був давньоримський лікар Гален. Його пацієнтка скаржилася на ряд фізичних симптомів і страждала емоційними порушеннями. Під час медичного огляду випадково було згадане ім'я відомого на той час танцюриста. Гален помітив, що при цьому пульс у пацієнтки став нерегулярним — різко збільшилася його частота, що свідчило про душевне збудження. І коли при подальшому обстеженні Гален час від часу згадував імена різних танцюристів, пульс у жінки змінювався лише тоді, коли вона чула саме згадане ім'я молодого танцюриста. Гален поставив діагноз — нещасливе кохання. Тілесні зміни свідчили про зміни у внутрішньому психічному світі, про інтимне.

Тілесні зміни — це єдність фізіологічного і психічного. Вони є не лише об'єктивним виразом, ознакою психологічних змін, а й однією зі сторін вияву психічного.

Від чого залежать ті чи інші зміни у фізіологічних функціях людини — від ситуації, в якій вона опиняється, чи від того, хто ця людина, якою саме вона є? Що важливіше з цих чинників при аналізі поведінки? Абстрактна відповідь на абстрактне запитання не вирішить проблему. Загальні закони поведінки й загальні закони фізіологічних реакцій будуть повністю відповідати одним ситуаціям і не відповідати іншим. Існує певний комплекс фізіологічних реакцій, характерний для даного стану (стереотип реакції). Наприклад, існує відмінність між страхом і люттю. Водночас реакція однієї людини відрізняється від реакції іншої. Так, при стресі у деяких людей реакція однієї із фізіологічних систем більш помітна, сильніше виражається, ніж реакція іншої, незалежно від типу стресу. Тобто існує також індивідуальний стереотип реакції.

Психологія не може не вивчати цей інтимний зв'язок між фізіологічними реакціями та внутрішнім психічним життям людини, взаємодію між ними.

Вияв тілесних функцій не завжди однозначний. Іззовні схожі дії можуть мати різний психологічний "підтекст". Наприклад, рухи робітника, який працює на бойні й забиває тварин, подібні до рухів людини, яка в стані люті вбиває домашню тварину, й можуть бути віднесені до агресивних рухів. Але мотиви, цілі цих рухів зовсім різні.

І фізіологічне, і психічне, оскільки вони виявляють свою єдність у тілесній функції, мають зовнішній вираз. Робота сльозових, потових, слюнних залоз, зміна артеріального тиску, робота органів травлення, різноманітні м'язові реакції, виявляючись зовні, допомагають людині як у пізнанні своєї власної поведінки, так і поведінки інших людей. У дослідженнях А.Піза показано, наприклад, що жести людей не збігаються з їхніми словами, отже, оволодіваючи мовою жестів, ми оволодіваємо ситуацією, можемо допомогти і собі, й іншим людям приймати правильні рішення в певній ситуації.