Основи психології - Киричук О.В. - Увага.

Координація рухів можлива у міру розвитку зорової уваги, коли дитина починає зосереджено спостерігати за предметами, що рухаються. Предмети при цьому постають виразно, чітко. Свідомість вибірково спрямовується на певний предмет, тобто існує певний взаємозв'язок свідомості й предмета, суб'єкта й об'єкта, що знаходить своє вираження в увазі. Цей взаємозв'язок виявляється в тому, що з одного боку, увага спрямовується на об'єкт, а з іншого — об'єкт привертає увагу. Отже, причини уваги саме до цього, а не іншого об'єкта криються не лише в суб'єкті, айв об'єкті.

Наявність уваги свідчить про зміну в будові психічного процесу, перехід від бачення до вглядування, від сприймання до спостереження, як ми це відзначали у немовляти в процесі розвитку рухів. Збільшується виразність, рельєфність, видимість предметів. Фізіологічним механізмом, що забезпечує таку виразність, виступає принцип домінанти.

У дослідженнях Павлова встановлена наявність у кожний даний момент у корі головного мозку ділянки з оптимальними рівнями збудження, що забезпечують найбільш чітку і ясну роботу свідомості. За нормальної діяльності центральної нервової системи поточні її завдання в середовищі, що нескінченно змінюється, викликають у ній "головне, пануюче вогнище збудження". О.О.Ухтомський позначає його терміном "домінанта". Поточні подразнення, що при цьому виникають, — це субдомінанта, яка може посилювати домінанту. Вплив домінанти визначається спрямуванням збуджень, що виникають, до головного центру збудження, посиленням стану збудження. Субдомінанта може посилювати домінанту. Але між домінантою й субдомінантою відбувається боротьба за панування. В результаті "пануюче вогнище збудження" стає субдомінантним, тобто домінанта змінює своє місце зосередження. Головного значення набуває інша ділянка кори головного мозку.

Характер співвідношення домінанти і субдомінанти лежить в основі переключення уваги, зміни вибіркового спрямування свідомості на той чи інший предмет, а також в основі посилення виразності й чіткості предметів під час дії слабких подразнень. Нам важче працювати в цілковитій тиші, ніж у звичній обстановці. Дитину немає потреби ізолювати від різноманітних подразнень.

Предмет викликає ту чи іншу поведінкову реакцію. Побачивши предмет, дитина може потягнутися за ним. Будь-яка іграшка, в якій щось зникає, а потім з'являється, привертає увагу дитини. Маніпуляції, що їх виконує дитина з предметами, вимагає зорового, сенсорного чи моторного контролю. Функції контролю виконує увага. Контроль припускає наявність передбачення. Уже в немовляти помічаємо передбачення ваги предмета за різницею у його реакціях-відповідях на предмети різної ваги, які є наслідком досвіду, як це показав Ж.Піаже. В його теорії підкреслюється, що розвиток передбачення можливий лише після того, як з'являється диференціація відповідей у реакціях. Швидше, хоча й не завжди, виникає передбачення реакції на предмет, що рухається. У віці п'яти місяців діти знають не лише те, що предмети рухаються з одного місця в інше за деякими траєкторіями, а також і те, як вони мають переміщуватися, щоб за певної швидкості потрапити з одного місця в інше. У віці 18 місяців дитина здатна передбачити вагу предмета, який вона ще не тримала в руках.

Спрямованість свідомості, психіки дитини на певний предмет, передбачення відповіді на нього пов'язані із зосередженням уваги на цьому предметі. Це означає появу фокусу, в якому зібрана психічна діяльність. Інтенсивність зосередженості, інтенсивність зв'язку з певним об'єктом або стороною дійсності — це концентрація уваги, центральний момент її прояву. Якщо ми зосереджені на якійсь справі, то не помічаємо інших сильних подразнень, які не мають відношення до цієї справи. І водночас найменша деталь, що може мати відношення до нашої справи, привертає увагу.

Увага може привертатися рефлекторно. Сильний звук, щум, новизна подразника, емоційна забарвленість його, все, що пов'язане з можливістю передбачення наслідків дії цього подразника, привертають нашу увагу до предмета. Це первинна форма уваги — мимовільна увага. Свідомо спрямована й регульована увага, в якій суб'єкт свідомо вибирає об'єкт, на який спрямовується увага, — це довільна увага. Довільна увага виростає з мимовільної й водночас довільна увага може переходити в мимовільну. Рібо зазначав, що довільна увага — це пристосування до умов соціального життя, це — явище соціологічне. Увага дитини розвивається від мимовільної до довільної, і це є важливою умовою виходу дитини з-під влади речей й випадкових обставин, це — вихід за межі предметної ситуації, пов'язаної з формуванням волі людини, зі становленням її незалежності від об'єктивного розвитку ситуації на основі її пізнання.