Риторика - Олійник О.Б. - 3.2. Послідовність мовних дій

"Душа тисячоліть шукає себе в слові" (Ліна Костенко)

3.1. Загальна структура мовних відношень

3.2. Послідовність мовних дій

3.3. Мова майстерна і мова дієва

3.4. Принцип розвитку мови. Ефективність мови.

3.1. Загальна структура мовних відношень

Будучи актом комунікації, мова завжди звернена до кого-небудь. Основними компонентами мовного акту є: відправник (адресант), одержувач

(адресат), канал зв'язку, повідомлення, код, контекст (ситуація). Повідомлення розуміється як процес і результат породження мови, тобто текст.

Відзив - це зміст повідомлення. У здійсненні відзиву, тобто в повідомленні певної інформації, полягає комунікативна функція мови (мови).

Код у мовній комунікації - це та мова або його різновид (діалект, сленг, стиль), який використовують учасники даного комунікативного акту.

Контекст (або ситуація) - це обставини, в яких відбувається конкретна подія. Мова набуває певного сенсу і може бути зрозумілою лише зі структури контексту. Розглянемо, приміром, вислів "Він тримав у руці сумку". Якщо ця фраза вимовляється у контексті детективної історії, то вона може означати, наприклад, "приготуватися" — у випадку, якщо ця людина підозрювана, а в сумці можуть лежати важливі речові докази. У контексті святкового гуляння ця фраза може означати, що людина, на яку давно чекали, нарешті прийшла. У ситуації побутової мелодрами сумка в руках може указувати на сцену сварки, або години розставання, коли хтось із близьких збирається піти або виїхати. Таким чином, прагматичне значення вислову завжди змінюватиметься.

Найважливішим структурним компонентом будь-якої комунікативної ситуації є зворотний зв'язок.

Реакція тих, хто слухає, на вислів речника, по суті, є підґрунтям спілкування, її відсутність призводить до порушення процесу комунікації: не отримуючи відповіді на поставлене запитання, людина або намагається отримати відповідь, або взагалі припиняє розмову.

Понад те, реакція з боку слухача у вигляді явного вираженого інтересу до сказаного є загальним тлом, на якому тільки і може проводитись бесіда. За відсутності інтересу спілкування стає важким і безкорисним.

Враховуючи всі методичні переваги такої моделі, потрібно зазначити, що вона не містить вказівки на психологічні характеристики, що суттєво впливають на процес продукування мови.

До психологічних структурних компонентів акту мовної комунікації доцільно передусім віднести намір і мету, тобто мотиваційні складові, які визначають мету та форму викладу ідей автора вислову.

3.2. Послідовність мовних дій

Елементарна комунікація заснована на передачі якої-небудь інформації за допомогою мови, що робить мову, а саме її вивчення, невід'ємним атрибутом сучасного філологічного процесу. Риторика як одна зі складових науки філології має власний підхід до вивчення, а відповідно, і визначенню поняття мови.

Риторика представляє мову як послідовність мовних дій. Послідовність мовних дій нескінченна, на кожній ланці цієї послідовності одержувач мови стає творцем мови, а творець мови, відповідно, стає одержувачем. Саме завдяки створенню такого ланцюга спілкування і відбувається найважливіший процес, який і є основоположним у вивченні такої науки, як риторика. Функції одержувача мови та творця мови властиві кожній ланці послідовності мовних дій, тому при кожній мовній дії кожна подальша ланка пред'являє попередній вимоги етосу. Але мовний ланцюг обірвався б, якби кожен творець не виконував би вимог пафосу, тобто наміру висловити зміст, невідомий черговому одержувачеві мови.

Пафос прихований у душі творця мови. А етос прихований у попередніх мовних діях, в яких створювалися умови, що визначають можливість прийняти мову. Але пафос є тим, що викличе мову, а етос

- тим, що створює для неї умови: і етос, і пафос знаходяться як би в людині. Людина - той, що слухає (носій етоса), стає таким, хто говорить (носієм пафосу), звідси, за ознаками пафосу й етоса людина змінює своє місце в мовному ланцюзі: з носія етосу як одержувача мови він стає носієм пафосу як творця мови. Логос - мова матеріально відчутна, а умови етосу відомі попереднього.

Підхід до визначення мовної дії в риториці по-своєму цікавий. Адже він безпосередньо спирається на такі важливі для риторики поняття, як етос, пафос, логос. Терміни "етос", "пафос", "логос"

- основні для риторики. Пафосом прийнято називати задум, наміри творця мови, охочого розвинути перед слухачами конкретну тему, що цікавить його. Етос створює умови для мови, пафос - те, що створює зміст промови, логос - словесне вираження пафосу на умовах етосу.

Логосом зазвичай називають вербальні засоби, які творець мови використовує у конкретній ситуації, реалізуючи задум мови.

Безпосередньо, трьома визначеннями і можна визначити риторичну мовну дію. Етос, логос, пафос нерозривно пов'язані один із одним. Для того, аби проаналізувати визначену мовну діяльність у якій-небудь визначеній мовний ситуації, передусім потрібно визначити етос, пафос і логос.