Риторика - Олійник О.Б. - Теми для обговорення

1. Охарактеризуйте загальну структуру мовних відношень.

2. Розкажіть про послідовність мовних дій.

3. Що таке мова майстерна і мова дієва?

4. Принцип розвитку мови. Ефективність мови.

Завдання. Тренінги. Ігри

• "Шериф і вбивця"

Мета гри - удосконалювати уміння "тримати контакт очей" при спілкуванні.

Хід гри. Для гри готуються квитки відповідно до числа учасників. На двох квитках відмічені ролі "шерифа" і "вбивці". Інші квитки ~ порожні. Всі квитки скручуються так, щоб написів не були видно, і складаються.

Кожен учасник вибирає собі квиток і нікому не показує його.

Учасник; який виконує роль "убивці, повинен поглядом "вбивати" інших гравців. "Шериф" зобов'язаний знайти "убивцю", при цьому він може орієнтуватися на два ігрові моменти. По-перше, він визначає "убивцю" по очах. По-друге, інші гравці, відчувши погляд "убивці", говорять: "Я убитий", тим самим показуючи "шерифу", хто в групі грає роль "вбивці"

Слід враховувати, що "вбивця" може бути знайдений одразу, але також може залишитися не виявленим до кінця гри. Значення має не результат, а процес гри.

Після кожного туру гри проводиться рефлексія: кожен "озвучує" свій емоційний стан у процесі гри.

• "Ритм"

Мета гри — сприяти вдосконаленню здатності відвертості до співбесідника, розуміння його стану, енергетики, темпераменту, спрямованості.

Хід гри. Дві людини встають обличчям один до одного і домовляються про свої ролі: один - "ведучий", другий - "дзеркало". Руки учасників підняті на рівень грудей і повернені долонями назустріч один одному. Ведучий починає здійснювати довільні рухи руками, а той, хто грає роль "дзеркала" намагається відобразити їх в тому ж ритмі. Ролі кілька разів ролями обмінюються.

Психологічний сенс вправи полягає в тім, щоб відчути внутрішній "ритм" іншої людини і якомога точніше і всебічніше відобразити його. При цьому корисно подумати про те, що кожна людина - індивідуальність, яка володіє унікальним психологічним "ритмом", і щоб правильно зрозуміти людину, необхідно насамперед відчути її енергетику, темперамент, спрямованість, динаміку, внутрішню експресію.

• "Вибір місця"

Мета гри - допомогти учасникам усвідомити, як важливо для ефективного спілкування вибрати для себе місце, звідки найзручніше говорити.

Хід гри. Вся група розбивається на пари і виконує декілька завдань.

1. Встаньте (сядьте) спина до спини і постарайтеся вести жваву розмову про щось важливе для вас протягом 1-2 хвилин; обертатися, зрозуміло, не можна. Потім обміняйтеся враженнями.

2. Один із вас сідає на стілець, другий продовжує стояти. Знову ведеться діалог, протягом 1-2 хвилин обговорюєте свої проблеми. Потім поміняйтеся позами і продовжуйте діалог.

3. Встановіть зоровий контакт, поспілкуйтеся без слів протягом 1-2 хвилин, послідовно міняючи позу і відстань між собою.

4. Один із пари сідає за стіл викладача, другий - за свій стіл. Поспілкуйтеся 2-3 хвилини. Кому з вас було комфортніше, у кого була більша потреба у спілкуванні?

5. Один із пари встає за кафедру, другий сідає за стіл. Поспілкуйтеся 2-3 хвилини.

Після роботи кожної пари відбувається обмін враженнями та відчуттями.

У цій вправі пари можуть бути постійними, а можна після кожного завдання міняти їх довільно або за бажанням учасників.

Мудрість від мудрих

ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги

Кожне мистецтво, що займає гідне місце в громадському житті, треба оцінювати, беручи до уваги, по-перше, чи воно почесне, а далі, чи корисне. Коли немає одного з цих чинників, то (таке мистецтво) можна допустити, якщо жодного - ні. Інакше — бо практичний досвід вбивання мух, який, подейкують, мав Доміціан, міг би зараховуватись до мистецтва.

Пригляньмося, чи справді ці похвали належать красномовству.

І дійсно, його достоїнство можна вбачати в тому, що воно приносить людині дивну приємність, бо говорить про найважливіші справи. Воно надзвичайно могутнє і має в собі велику силу, адже всі сприймають його оплесками і завжди будуть наділяти найвищими почестями.

Бо що можна уявити собі принаднішим, приємнішим, солодшим, ніж красномовство, яке, немовби забувши про себе, приковує і захоплює людські душі.

Усі інші справи, що навіть найбільше радують почуття людей, дуже швидко приносить пересиченість і перестають подобатися: чарівність місцевостей, де ми коротко розглядаємося в задумі чи проходимо мимо; найбільш вишукані страви стають огидними для нас, якщо ми пере їлися або страждаємо морською хворобою; звук музичного інструмента, хоч би він був найприємніший, якщо продовжується довше, перестає подобатися скоріше, ніж перестаємо його слухати. Єдина промова, прикрашена словами і думками, з приємністю сприймається слухачами, і навіть якщо вона довго триває, то здається, що не може наситити нас.

І як коли ми переживаємо щось прикре, то скаржимося, що навіть короткий час - надто довгий, так, навпаки, злагіднені приємною мовою красномовних мужів-, ми не помічаємо найдовших годин і не відчуваємо того, що вони проминули. Навіть більше, ми якось не пам'ятаємо і про (свою.) природу: забуваємо про тіло, не відчуваємо спраги, голоду тощо. Ось скільки треба, щоб наситити слухачів.

Якщо йдеться про оратора дуже видатного у своєму мистецтві, то, як зауважив Сенека про Красса, "слухачі часто бояться, щоб він не перестав говорити". Звідси мужа, обдарованого знанням красномовства (якщо нема самої заздрості), всі мимоволі приймають, захоплюються ним, люблять, добровільно заводять з ним дружбу, часто до нього звертаються, залюбки біля нього сідають, оглядають його обличчя і помічають його мову. Якщо він почав щось говорити, затиха гамір і шум, мимоволі припиняються розмови, всі в напруженні звертають увагу на його слова. Переважно буває так, що слухачів вражає чар промови, і вони під впливом несамовитого захоплення починають аплодувати, пристрасно вигукують. Читаємо, що це траплялося під час промови Златоуста, Цицерона та багатьох інших. Навіщо багато говорити? Це спокутує мене до того, щоб я вважав, що приємність красномовства - це якась тінь і образ тих розкошів, про які віримо, що вони будуть у там тому вічному щасті, а ми, ними насичені, і майже досить сп'янілі, не зможемо ніколи ні насититися, ні впитися.

Отож, якби за те, про що ораторові випадає говорити, довелося брати нагороду за ораторське мистецтво, то можливо було б достатнім чином оцінити його. Адже ж він турбується і проводить найважливіші справи на форумі, в суда, курії, сенаті, царському палаці, у священних храмах і найсвятіших церквах. Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, відкриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення І загибель царств і про суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикрашає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвятого і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони. Одним словом, все, що тільки є у природі речей, може бути предметом (промов) оратора... Він замикає в межах свого слова всі важливі справи. Що ж можна сказати, щоб гідно оцінити його могутність? Нічого не значила б зброя, нічого не значили б великі війська, якби за допомогою красномовства не проганявся страх, не подавалась надія і велика відвага, а заохочуванням не запалювались війни. Навпаки, якщо хтось бачить, що на нього наступають, він вибиває їм зброю з рук і відважних робить боягузами, хоробрих - безсильними, шаліючих - лагідними і спокійними.

Бо що ж, скажіть, будь ласка, є могутнішим і більш нездоланним, ніж людський дух? Якщо він твердий і хоробрий, то не зможе пом'якшитись вогнем і не дозволить зломити себе залізом. Стріли, мечі, тарани та інші види зброї можуть мати владу над тілом, можуть підривати мури, але не можуть подолати загартованого духу. Отже, якою повинна бути та сила, котрій міг би підкоритись дух? Напевне такою (силою) є красномовство. Бо яким чином раніше згадані оратори стільки зробили, як не цією неймовірною силою і могутністю? Вона легко проникає в душу і відводить її звідки хоче, захоплює і жене куди хоче, робить якою хоче, викручує, обертає, зміцнює, запалює гнівом, хвилює обуренням, дотикає любов'ю, спонукає до сліз, розвеселяє, наповнює зворушенням чи страхом. Але ті самі емоції, якщо захоче, виполює й викорінює без зусиль. Справді, гравець не так досконало володіє м'ячем, як оратор душею людини. Ніхто на великих зборах не має такої влади над незчисленними учасниками, на яких він може впливати. Оратор одночасно розгромлює і ранить усіх тією самою зброєю і одним і тим самим ударом, і справді дивно: стоїть велика юрба, серед якої товпляться грамотні і неписьменні, полководці і найхоробріші герої, а однак їх виловлюють слова однієї людини і вони бліднуть, червоніють, відчувають у собі дивну зміну. І навіть самі царі стають рабами промовця, в душі йдуть за його промовою і дозволяють вести себе, куди б він не захотів. Що ж сильніше за це мистецтво?

І справді, почесті, які здобуло красномовство, мають таке значення, що я починаю побоюватися, щоб несправедливо не применшити його можливостей, оскільки зважуюсь їх перераховувати. Однак скажу тільки дещо, бо всього не можна охопити навіть думкою. Отже, як красномовство вважається і зображається як цариця всіх наук, так дуже часто воно мало славу, рівну царям, і завжди заслуговувало її. А що про самих ораторів думала вчена старожитність - про це

найкраще свідчать дари, які приносили для них. Бо їм ставили статуї Сирен (зокрема на могилі Ісократа) і тим відзначали чарівність і дотепність промов. їм дарували сопілки, як це зробив Веррес для Гортенсія, чим відзначали мудрість тих, хто у промовах пояснював таємні та божественні речі. Пальмові галузки, що були нагородою переможців, були також і нагородою ораторів, як це засвідчує Мар-ціал (Епіграми, кн. VII), звертаючись до Фуска:

Так хай дивуються форуми, хай тебе хвалять палаци, численні пальми нехай двері вкрашають твої!

А що ж інше означа це, як не ту переможну силу красномовства? Почесть ставити статуї для красномовців була так поширена, що, як передають історики, Горгієві Леонтійському була поставлена не позолочена, а золота статуя, а Деметрієві Фалерському було споруджено в Афінах триста шістдесят статуй. Ересія римський народ вшанував знаменитою статуєю і водночас преславним написом: "Цар речей, Рим - проконсулові Ересієві, цареві красномовства".

Ось це такі дари, а що ж говорити про здійснення найкращих громадянських подвигів і про управління провінціями? Почесть державних посольств була довірена і майже повністю належала ораторам...

Що ж більше піднесло Цицерона, якому докоряли походженням з незнатного роду, до найвищих почестей у нащадків у римській республіці? Що інше піднесло Златоуста до першосвященства царської столиці?

Ось які почесті красномовству. Чи треба ще говорити про їхню славу подиву гідну! Так, за свідченням Ієроніма, щоб побачити Тіта Лівія, численні смертні прибували з віддалених околиць; римський імператор, аби почути Гермогена, звернув з дороги і вступив до ораторської школи, а Траян, як передає Філострат, узяв Діона Хри-зостама з собою на золотий віз і в присутності народу сказав йому кілька разів так: "Я не знаю, що ти говориш, але я люблю тебе не менше, ніж себе самого". Це і йому подібне, здається, виходить за межі ймовірності.

... Це не тільки найкорисніша справа людського життя, а й вона єдина доводить те, що цим людина перевищує тварин, тим самим ми перевищуємо інших людей, як це розумно говорить Туллій