Риторика - Олійник О.Б. - Тема 4 ЗАКОНИ МОВИ. ПРАВИЛА РИТОРИКИ

"Красномовство є мистецтво управляти умами ".

Платон

4.1. Закони мови і правила риторики.

4.2. Індукція і дедукція в риториці.

4.3. Фактура мови і структура мови.

4.1. Закони мови і правила риторики

Для того, щоб держава досягла своєї мети, потрібен початковий матеріал — до письменна усна мова, до якого запропонований метод - поділ мови на види. Кожен вид мови знаходить єдність властивостей: етосу, пафосу та логосу, так з'являється держава, що переслідує свої цілі. Цим фактично обслуговується об'єктивний закон: мову забезпечує держава і його цілі, потрібний закон поділу мови на три основні види. Так, якби не було мови, то не могло бути й держави. І якби публічна мова не ділилася на види, то неможливо було б реалізувати мету держави.

Будь-яким видом ораторської мови є єдність етосу, пафосу та логосу.

Перший закон мови визначає зв'язок між мовою і суспільством. Другий і третій закони визначають закономірність сенсу мови і розрізнення мови. Внаслідок цього перший закон може бути позначений законом суспільства; другою - законом єдності плану виразу та плану змісту; третій - законом смислового обмеження мови. Ці три закони можуть бути названі правилами Аристотеля. Аристотелю вдалося виявити і позначити основні об'єктивні закони мови. Об'єктивні закони мови Аристотеля надалі доповнюються правилами. Правила - це рекомендації для ораторської практики, що не суперечать мовним.

Правила вказують на можливі помилки оратора. Так, при в и мовленні тостів обмежитися побажанням блага - означає висловити стисло думку, не зробити обґрунтування, якщо сторона в судовому процесі радитиме, що належить зробити в майбутньому, то процес буде програшним, оскільки не будуть проаналізовані події, що відбулися в минулому.

Ці риторичні правила можуть легітимізовані великою кількістю випадків вдалої і невдалої ораторської практики. З одного боку, успіх завжди має зворотною стороною невдачу або включає невдачу частково, як і всякий вчинок, що містить у собі і добре, і зло. Відповідність правилам, що грунтуються на законах, робить мову чіткішої. У цьому практичний сенс риторичних правил. Ці правила необхідно знати і сучасним громадським діячам, оскільки канони ораторського мистецтва, визначені Аристотелем, пройшли випробування часом, що зайвий раз доводить їх спроможність. До того ж варто відзначити, що сьогодні ці прийоми використовуються у найрізноманітніших сферах науки і життя.

4.2. Індукція і дедукція в риториці

Не секрет те, що для детальнішого розгляду будь-якого факту (у нашому випадку - мовної діяльності) слід розглядати його з різних сторін, тобто скористатися двома аналітичними методами: методом дедукції і методом індукції. Для вдалішого функціонування двох цих методів слід розділити мовну діяльність на складники.

Класична риторика, гомілетіка, раціональна риторика отримали свій розвиток з практики ораторського і проповідницького мистецтва мови. Вони втілювали в собі сукупність вдалих прийомів ведення проникливої промови і були евристично обґрунтовані риторами. Аристотелівська "Риторика" бере початок від трьох видових відмінностей: показової, судової і дорадчої.

"Риторика" Аристотеля починається з розрізнення трьох видів мови: показової, судової і дорадчої.

Це евристичний поділ: "є такі види мов". Але в цих початкових термінах приховані, по-перше, категорії етосу - види зборів, де може бути публічна мова, по-друге, категорії пафосу - прославити або проклясти кого-небудь і що-небудь, розглянути минулі і не видимі зараз події, схилити до пропонованих рішень, відхилити їх в зрозуміло та естетично довершено. Всі ці категорії: пафос, етос і логос - об'єднуються у свою конфігурацію в даному вислові.

Звідси випливає:

1) всякий вид промови є закономірна єдність етосу, пафосу та логосу, специфічна для даного виду мови;

2) всі види промов в категорії логосу виділяють такий вид мовного сенсу, як відношення за часом;

3) всі види промов в пафосі відзначають модальність - відношення до реальності через дію: виключення дії, вивчення результат дії, намір зробити дію;

4) всі види промов в категорії етосу виділяють реальні та мислимі приводи для створення аудиторії в ораторській практиці; об'єднання людей (урочисті збори), встановлення справедливості у спорі (суд), забезпечення майбутньої безпеки (народне зібрання). Ці три приводи є складовими суспільства. Таким чином, згідно з Аристотелем, межі держави - мовна досягаємість.

Фактично поділ промов на види є результатом дедукції, здійсненої неявним чином, зовні евристично, але насправді шляхом розумового розсуду. Такий поділ промов на види спрямований на досконаліший, точніший її розгляд. Він допомагає підійти до визначення мовної дії різних сторін: етосу, логосу та пафосу. Класифікація видів мови додає певну систематизованість, точність у визначенні мовної діяльності.