Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
2.1. Загальні положення

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Глава 2. Правові основи ринку

2.1. Загальні положення

Право є незмінним супутником громадянського суспільства, загально соціальним регулятором, що віддзеркалює уявлення суспільства про свободу і справедливість. Адже слово "юстиція", що є синонімом права, у буквальному перекладі з латинської саме й означає справедливість.

Право має верховенство над державою. Це означає безумовне підпорядкування всіх органів держави закону, чинним нормативним актам, забезпечуючи тим самим права і свободи громадянина і відповідальність держави перед ним.

Право - це сукупність конкретних загальнообов'язкових правил, встановлених або санкціонованих державою. Держава забезпечує виконання їх з метою регулювання суспільних відносин.

Розрізняють об'єктивне право як систему загальнообов'язкових і формально визначених норм, забезпечених силою держави, що є критерієм правомірної і неправомірної поведінки, і суб'єктивне право як можливість конкретної особи на юридично забезпечену поведінку.

Норми права - це формально закріплені загальнообов'язкові правила поведінки осіб, встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечені організаційною, виховною і примусовою діяльністю. У нормах права встановлюються;

♦ правила поведінки;

♦ коло осіб, на яких вони поширюються;

♦ час і територія дії;

♦ підстави виникнення прав і обов'язків та засоби їх захисту.

Правовідносини - це взаємні права й обов'язки, що виникають між їх учасниками внаслідок встановлення договірних відносин або відносин, передбачених законом.

Учасники правовідносин називаються суб'єктами правовідносин. Суб'єктами правовідносин можуть бути юридичні особи і громадяни, яких називають також фізичними особами.

Юридичними особами визнаються організації, що мають відособлене майно, можуть від свого імені одержувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки.

Фізичні особи - громадяни конкретної держави та іноземці - громадяни інших держав.

Юридичною передумовою для отримання статусу суб'єкта правовідносин є наявність правоздатності, а для певних правовідносин також дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність - це здатність особи мати цивільні права й обов'язки. Правоздатність виникає з моменту створення (для юридичної особи) або народження (для фізичної) і припиняється після ліквідації (для юридичної особи) або смерті (для громадянина).

Дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати собі права та створювати для себе обов'язки. Дієздатність фізичної особи (громадянина) може бути:

♦ частковою - до 14 років (малолітня особа);

♦ неповною - з 14 до 18 років (неповнолітня особа);

♦ повною - з 18 років;

♦ обмеженою - за рішенням суду.

Деліктоздатність - це здатність особи відповідати за свої вчинки, і передусім - за правопорушення.

Об'єкти правовідносин - це певні особисті або соціальні блага, для придбання і використання яких встановлюються взаємні юридичні права й обов'язки суб'єктів права.

Об'єкти правовідносин поділяються на матеріальні (фізичний стан людини, фізичні дії суб'єктів правовідносин, засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо) і нематеріальні (морально-психологічний стан людини, певні соціальні якості і риси юридичних осіб, моральні цінності).

Право може формулюватися у таких формах:

♦ правовий звичай;

♦ правовий прецедент;

♦ нормативно-правовий договір;

♦ нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це санкціоноване державою звичайне правило поведінки загального характеру, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній сфері правовідносин.

Правовий прецедент - рішення судового чи адміністративного органу держави по конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні наступних аналогічних справ.

Нормативно-правовий договір - формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, встановлене на основі взаємної домовленості кількох суб'єктів права і забезпечене державою.

Форма права, заснована на правовому звичаї, є однією з ранніх його форм, із якої потім розвинулися всі інші. Ще Ліфагор зазначав, що вдосконалювати треба передусім звичаї, а не закони, бо саме звичаї і є основою всіх законів. Форма права, що використовує принцип правового прецеденту, використовується у Великій Британії, яка відома своїми консервативними традиціями. Більшість же країн світу, серед яких і Україна, давно перейшли на нормативно-правову систему.

Нормативно-правові акти - це письмові документи, які видаються державними правотворчими органами і містять правові норми. До них відносять закони, постанови, розпорядження, декрети, правила, інструкції тощо.

Усі нормативно-правові акти мають різну юридичну силу. Вищий нормативно-правовий акт - закон, всі інші є підзаконними актами і не повинні суперечити закону. У противному разі вони визнаються незаконними (так званий принцип верховенства закону).

Залежно від ступеня юридичної сили нормативно-правові акти розміщуються у такому порядку:

1) Основний Закон (Конституція) України;

2) закони, постанови Верховної Ради України;

3) укази Президента України;

4) постанови, декрети Кабінету Міністрів України;

5) нормативні акти міністерств і відомств (інструкції, накази, листи, положення тощо).

Конституція має найвищу юридичну силу. Це проявляється, по-перше, у тому, що всі поточні закони Й інші акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції. Будь-який інший акт, від якого 6 органу він не виходив, якщо він має розбіжності з Конституцією, визнається недійсним, юридично нікчемним (навіть тоді, коли він формально не скасований). По-друге, прийняття Конституції, внесення до неї змін здійснюється винятково Верховною Радою України.

Слово "закон" вживається у законодавстві та юридичній літературі в подвійному значенні. Іноді цим словом позначаються всі нормативні акти, що видаються державою і діють у ній. Проте є і суто юридичне значення слова "закон". Законом називають прийнятий в особливому порядку вищим органом державної влади (в Україні це Верховна Рада) або всенародним голосуванням (референдумом) нормативний акт, що регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

Таким чином, закон - це нормативний акт вищого органу державної влади, прийнятий у встановленому Конституцією порядку. Вища юридична чинність закону стосовно інших нормативно-правових актів полягає у тому, що інші правові акти мають видаватися на основі і на виконання закону, цілком йому відповідати і не суперечити.

Деякі закони зведено в кодекси. Кодекс (від лат. codex - книга) - це систематизований збірник законоположень у якійсь галузі права. Деякі кодекси існують давно і лише коригуються відповідно до вимог часу - Цивільний, Кримінальний та інші, деякі створені вперше з набуттям Україною незалежності, наприклад, Бюджетний, Митний, Господарський та інші.

Указ - це нормативний акт, що видається Президентом України на основі і на виконання Конституції і законів. Правовідносини можуть регулюватись актами Президента у випадках, встановлених Конституцією України.

До актів законодавства належать також постанови Кабінету Міністрів України, які є підзаконними актами. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить закону, застосовуються відповідні положення закону.

Декрет - це постанова Кабінету Міністрів України з якогось питання, що має силу закону.

Нормативні акти міністерств і відомств регулюють правовідносини лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України і законом. Ці акти можуть мати такий характер:

♦ імперативний, тобто бути обов'язковими до виконання (тільки так і не інакше);

♦ диспозитивний, тобто можливі варіанти, що передбачаються при виконанні (або так, або інакше);

♦ рекомендаційний (не обов'язково).

Закони України, інші акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів протягом 15 днів після прийняття і підписання підлягають офіційному обнародуванню, тобто публікації державною мовою в офіційних виданнях. До офіційних віднесено три видання: "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України" і газета "Урядовий кур'єр". Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані також в інших друкованих виданнях, але тільки після їх офіційного обнародування. У противному разі, вони не можуть бути використані для офіційного застосування.

Законодавчі акти Верховної Ради і Президента набувають чинності через 10 днів з моменту їх офіційного обнародування, якщо в самому акті не зазначено термін їх запровадження, але не раніше опублікування в офіційному виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній термін не передбачений самими актами. Якщо ж акти Кабінету Міністрів стосуються прав і обов'язків громадян, то вони набувають юридичної чинності не раніше дня офіційного обнародування.

У разі публікації документа в газеті "Урядовий кур'єр" раніше ніж у "Офіційному віснику України" або "Відомостях Верховної Ради України", він набуває чинності через 10 днів після публікації в "Урядовому кур'єрі".

Правові акти, що не мають загального значення або нормативного характеру, можуть не публікуватися, а надсилатися безпосередньо відповідним державним органам і органам місцевого самоврядування, підприємствам і установам, на які поширюється дія актів.

Усі нормативні акти міністерств і відомств в обов'язковому порядку мають бути зареєстрованими в Міністерстві юстиції і набувають чинності з моменту реєстрації.

В Україні створено і ведеться Єдиний державний реєстр нормативних актів України. З метою забезпечення доступності законодавства для користування громадянами, підприємствами, установами, організаціями, створення комплексного джерела офіційного видання актів законодавства в Україні з січня 1996 року видаються Збірники актів законодавства України, офіційним видавцем яких є Міністерство юстиції.

2.2. Система права
2.3. Державна влада
2.3.1. Законодавча влада
2.3.2. Президент і виконавча влада
2.3.3. Судова влада
2.3.4. Місцеве самоврядування
2.3.5. Державна служба
2.4. Законність і правопорядок
2.5. Судові та правоохоронні органи
Глава 3. Підприємницька діяльність
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru