Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Глава 2. Нова модель економічного розвитку України (у контексті глобалізації)

Входження країни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтування конструктивної моделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати нову не лише економічну, а й політичну ситуацію, що склалася після президентських виборів. На відміну від попереднього періоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистоянь проходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині центр дискусії перемістився в іншу площину — визначення можливих рішень у межах ринкової парадигми. Це торкається не тільки нас, а й низки інших країн СНД, у тому числі Росії.

Дуже важливо зрозуміти об'єктивну зумовленість цієї обставини. Президентські вибори стали переконливим свідченням розширення соціальної бази реформ. По суті в усіх сферах економіки сформувалися досить вагомі сили, що вимагають простору для своєї діяльності. І це вельми значуще. Люди, особливо найдієздатніша частина населення — молодь, не хочуть повертатися до минулого, чекають від політичного керівництва країни рішучих дій, спрямованих на поглиблення розпочатих системних перетворень. У зв'язку з цим було б безумством уважати, що ми можемо хоч якимось чином відступити від обраного курсу ринкових реформ, повернути на шлях директивної економіки.

Водночас не меншим безумством є вияв "курячої сліпоти" — вперте небажання зрозуміти, що модель економічної політики, яку ми намагалися реалізувати в попередній період, себе вичерпала, що вона не в змозі розв'язати найгостріші суперечності, які сформувалися в ході реформ, забезпечити створення надійного фундаменту економічного зростання, радикально змінити ситуацію в соціальній сфері. При розгляді цього ключового для нас сьогодні питання дуже важливо піднятися над амбіціями окремих політиків, нехай навіть і досить авторитетних.

Поставлена проблема мас й інший аспект: на попередньому етапі трансформації суспільства стратегія спрямовувалася на вирішення триєдиного завдання — утвердження нашої державності, демонтаж атрибутів адміністративної економіки та подолання глибокої економічної кризи. Нині на порядку денному стоїть проблема якісного виміру — якою буде наша держава, її економічна та соціальна структура. Питання про економічну модель має розглядатися передусім у цьому контексті.

Необхідно враховувати й специфіку логіки подальших перетворень - обмеженість варіантів вибору двома можливими рішеннями: послідовне втілення в життя фактично чинної тепер неоліберальної моделі або здійснення осмисленого переходу до інституційної моделі ринкових перетворень, заснованої на принципах дирижизму. що поєднуються з елементами сильного державного регулювання. Автор віддає перевагу другій версії економічної політики.

Згадаймо, що основним лозунгом Президента України на виборах було гасло "сильна держава". Майже 16 мли виборців проголосували саме за це. Обґрунтована в Посланні Президента стратегія економічного і соціального розвитку на 2000—2004 рр. цілком кореспондується з передвиборною платформою. Цей вибір підтвердили й результати Всенародного референдуму (квітень 2000 р.).

Поставлена проблема не є простою. Ми маємо гіркий досвід реалізації проголошеної Президентом України програми "Шляхом радикальних економічних реформ" (1994 р.); спочатку всі одностайно аплодували, а потім про єдність позицій щодо її реалізації не могло бути й мови. Увесь попередній період економічна політика парламенту була автономною від політики уряду, по суті відособлену політику проводив і НБУ, орієнтуючись на вимоги МВФ. Невдачі в економіці в попередній період пояснюються значною мірою зазначеною різновекторністю.

Нині у зв'язку з формуванням парламентської більшості та утвердженням механізмів її конструктивної взаємодії з виконавчою владою маємо можливість подолати вказану безсистемність. Але це зовсім не дає підстав вважати, що всі члени уряду й парламентська більшість, як і загалом увесь блок демократичних сил, — єдині у своїх реформаторських прагненнях.

Загалом це нормальна ситуація. Переваги західної демократії перед комуністичним тоталітаризмом завжди базувалися насамперед на конструктивній полярності ідеологій у рамках загальної національної стратегії. У США ніхто ніколи не переплутає політичні погляди республіканців і демократів, у Великій Британії — консерваторів і лейбористів, у Німеччині — блоки ХДС/ХСС і соціал-демократів. Чому ж наші наділені владою політики віддають перевагу замовчуванню своїх ідеологічних поглядів, чому знову (як і в компартійні часи) публічно проголошується принцип "одобрям". а насправді зберігається та ж різновекторність у поглядах, що існувала і в попередні роки? Ми не зможемо міцно стати на ноги, якщо будемо закривати очі на це і не прагнутимемо до цивілізованого розв'язання даної проблеми.

І ще одне. Розглядаючи проблему формування нової моделі після кризового розвитку, слід зрозуміти, що йдеться не про відмову від стратегії економічної лібералізації взагалі, від лібералізму як такого. Йдеться про інше: про відмову від радикального лібералізму, якому окремі політики віддають перевагу, агресивно штовхаючи нас до ідеології "ринкового фундаменталізму", яка. на думку Дж. Сороса. така ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм.

Важливо враховувати й інше: нові інститути суспільного життя, як і вся політика економічних та соціальних перетворень, не можуть формуватися лише на основі відомих схем та стереотипів, бути механічною "калькою" чужого досвіду, хай навіть надзвичайно вдалого. Адже штучно відтворити процес розвитку інших країн ще нікому не вдавалося. Тому при виборі моделі розвитку ми маємо спиратися насамперед на власний досвід, на все позитивне, створене в ході реформ.

На наш погляд, цілком відповідає вимогам часу суворо центристська за своїм змістом логіка Послання Президента України, яка поєднує елементи "спокійного" лібералізму і виваженого державництва. Вона фактично базується на принципі: "лібералізму — скільки можливо, держави — скільки необхідно". Нам дуже важливо будь-що зберегти ту дуже нестійку політичну й економічну рівновагу, що намітилася останнім часом і вистраждана такою величезною ціною.

Чому потрібна зміна економічної ідеологи?
У контексті глобальної стратифікації країн
Відновити дієздатність держави
Глава 3. Модернізація економіки України в умовах глобалізації
Глава 4. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання в Україні
Забезпеченість населення і території України основними природними ресурсами
Основні природні ресурси України
2. Передумови і перспективи участі України в міжнародних ринках
Глава 1. Вектори інтеграції України у світове господарство
Міжнародна інтеграція