Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Умови й мотиви трудової міграції у трансформаційний період

Вихід у 90-ті роки на міжнародну арену України як самостійного суб'єкта міжнародних відносин природно актуалізував питання її оптимального залучення до процесу міжнародної міграції — складової загально-інтеграційного процесу. Це не зовсім нове для України явище, оскільки українці здавна були одним з най мобільніших народів Європи, що розселялися — коли добровільно, коли примусово — як у межах свого континенту, так і поза ним. але нинішня ситуація в цій сфері має свої характерні особливості й складнощі, породжені сукупністю як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Як відомо, за часів панування адміністративно-командної системи державна влада серйозно обмежувала свободу пересування громадян по території республіки, а також за її межі. Спочатку влада вдалася до позбавлення паспортів жителів сільської місцевості, потім запровадила жорсткі правила прописки і навіть її заборону в окремих містах і регіонах республіки, суворо фільтрувала виїзд за кордон та ін. Масові переселення з України у східні райони СРСР мали, як правило, примусовий або напівпримусовий характер (депортації народів, мобілізація молоді на освоєння Сибіру, цілинних земель тощо).

Внаслідок автаркічного характеру розвитку "радянська імперія" була "зачиненою" як для власних, так і для іноземних громадян країною. Виїзди наших співвітчизників за кордон на роботу суворо регламентувалися і потребували офіційного дозволу. Перелік країн, куди мали змогу виїжджати на роботу українці, обмежувався соціалістичними або соціалістично орієнтованими державами. Працювали за кордоном тільки певні категорії фахівців, в основному викладачі, лікарі, будівельники та військові.

Зі здобуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного життя було усунуто характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо реалізації права людини на вільне пересування і вибір місця проживання. Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі ширшої інтеграції країни в процеси міжнародної міграції.

На підвищення територіальної рухомості населення безпосередньо впливають процеси роздержавлення власності й приватизації, які підсилюють мобільність капіталу, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків України та режиму виїзду громадян за її межі. Правову підставу для розширення міграційних зв'язків створили Конституція України, закони України "Про громадянство". "Про зайнятість населення". "Про порядок виїзду з України і в'їзд в Україну громадян України", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців" та інші законодавчі й нормативні акти, згідно з якими громадяни України здобули право самостійно і без будь-яких обмежень вибирати країну мешкання та працевлаштування, а іноземці — з різних мотивів в'їжджати в Україну.

Падіння "залізної завіси", створення відповідної законодавчої бази, суттєве спрощення механізму оформлення документів на виїзд стали своєрідним каталізатором стрімкого зростання еміграційної активності в суспільстві. Але основна економічна причина небувалого зростання обсягів еміграції українських громадян за кордон у 90-ті роки полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.

Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:

* зростанням безробіття;

* величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і країнах Заходу:

* відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей:

* економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;

* гуманітарними мотивами;

* відсутністю безпеки громадян.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному та політичному житті. Спад виробництва, який розпочався в 1990 р.. поглиблювався упродовж цілого десятиріччя. Так. за даними Держкомстату України, в 1991—1998 рр. промислове виробництво скоротилося майже на 55 %, сільськогосподарське - на 35 %. рівень капітальних вкладень — на 80 %. Зупинити спад вдалося лише в 1999—2000 рр.

Ринкова трансформація економіки України здійснювалася вкрай непослідовно і безсистемно, наслідком чого є наростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу й некерованості соціально-економічних процесів. Організаційно не підготовлена лібералізація цін призвела на початку 90-х років до галопуючої інфляції, значною мірою підірвала платоспроможність населення, зумовила зубожіння переважної його частини. Значно скоротилося виробництво основних продуктів харчування. Більша частина населення країни опинилася за межею бідності. її дохід не забезпечує навіть прожиткового мінімуму, а іноді й фізіологічної норми споживання.

Аналіз сучасного стану внутрішнього ринку праці та рівня життя населення України не дає підстав для сподівань на поліпшення економічної ситуації, збільшення обсягів виробництва, розширення пропорцій зайнятості, реального зростання заробітної плати. Принаймні найближчим часом зупинити ескалацію труднощів, з якими повсякденно стикаються всі верстви суспільства, навряд чи вдасться. Чинниками зниження рівня життя населення України є: загальна економічна криза: наявність формальної доплачуваної зайнятості; значна чисельність безробітного населення, яке отримує мізерну допомогу від держави: невисокий рівень заробітної плати, особливо в бюджетних організаціях, а також постійні та тривалі затримки її виплати: падіння курсу гривні; відтік грошей у тіньову економіку; систематичне зростання цін.

У 1999 р. кількість осіб, що мали статус офіційного безробітного, дорівнювала в Україні 2698,8 тис, або 5,2 % економічно активного населення проти 1437,0 тис. у 1995 р. (0,5 %)г. Згідно з розрахунками Міжнародної організації праці (МОП), цей показник набагато вищий майже 15 % працездатного населення.

За офіційними джерелами, частка так званого прихованого безробіття становить від 30 до 45 % загальної чисельності зайнятих. Високий рівень прихованого безробіття зумовлений ситуацією, коли працівники на підприємствах. в основному державного сектора, працюють 2—3 дні на тиждень або тривалий час перебувають у відпустках за свій рахунок з ініціативи адміністрації. У 1998 р. у таких відпустках перебувало понад 3 млн працівників.

Постійно зменшується чисельність працюючих у наукомістких та соціально орієнтованих галузях економіки. Скоротилася чисельність зайнятих у галузях машинобудівного комплексу та переробної промисловості. Більшість працівників, що звільнилися, перейшла у сферу торговельно-посередницької діяльності, тобто відбулася значна професійна декваліфікація кадрового потенціалу. Досягти найближчим часом оптимальної зайнятості ми не зможемо, насамперед через те, що якість робочої сили не відповідає суспільним потребам, а для створення нових робочих місць у різних секторах економіки не вистачає інвестицій.

Отже, ситуація на вітчизняному ринку праці сприяє подальшій активізації еміграційних настроїв значної частини працездатного населення, оскільки для багатьох наших співвітчизників іншого виходу просто не існує.

Слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обіцяє і певні економічні вигоди. По-перше, еміграція може знизити рівень безробіття і пом'якшити соціальну напруженість у суспільстві. По-друге, в умовах бідного товарного ринку нашим співвітчизникам, які працюють за кордоном, надається можливість підвищувати свій життєвий рівень за рахунок ресурсів країни перебування. По-третє. Україна отримає можливість поповнення свого валютного фонду за рахунок трансферних переказів частини доходів працівників-емігрантів на батьківщину. По-четверте, відповідно до розроблених МОП рекомендацій Україна матиме право на компенсацію за підготовку робочої сили від країн — користувачів її трудових ресурсів. Позитивним моментом є також те, що робота за кордоном сприятиме професійному й культурному зростанню трудових мігрантів.

За даними вибіркового опитування, 44,5 % опитаних хочуть виїхати за кордон на роботу, а 10.5 % із них — на постійне проживання. Якщо екстраполювати ці показники на працездатну частину населення, то це 12.3 млн осіб із 28 млн громадян України. Дуже високим є цей показник серед молоді до 30 років (30 %). Занепокоює той факт, що наміри емігрувати в інші країни на постійне чи тимчасове проживання плекають найбільш освічені, ділові та заповзятливі люди, які могли б принести користь своїй державі за створення для них належних умов.

Якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний фактор, то останнім часом на перший план висувається економічний. Після зняття штучних обмежень на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. В основному це були євреї, німці, угорці, греки. В 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримало 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис. у 1989 р. — 50 тис, у 1990 р. — 95,4 тис. Щоправда, в 1991 р. цей показник знизився до 50 тис. осіб-1. Стабілізація і навіть скорочення чисельності тих. хто виїжджає за кордон на постійне проживання, пояснюється двома причинами. По-перше, певним вичерпанням ресурсів етнічної міграції, по-друге — проведенням жорсткішої імміграційної політики країнами-реципієнтами. До речі, із 95.4 тис. що залишили Україну в 1990 р.. 92 % виїхало в Ізраїль. Серед інших країн—об'єктів еміграції фігурували США. ФРН, Угорщина.

Наприкінці 80-х та на початку 90-х років значного поширення набули поїздки за кордон з метою заробітку шляхом дрібної торгівлі або тимчасового працевлаштування, ставши засобом виживання багатьох сімей у складних умовах перехідного періоду.

Характер і структура міграційних процесів
Проблема "відпливу умів"
Інституційні регулятори зовнішньої української міграції
3. Галузева взаємодія економіки України зі світовим господарством
Глава 1. Промисловий комплекс України в системі міжнародного поділу праці
Промисловий розвиток України протягом останнього десятиліття
Конкурентна стратегія держави — головна передумова сталого розвитку країни
Кластерна модель промислового розвитку як основа успішної реалізації державної конкурентної стратегії
Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики
Глава 2. Україна в міжнародних аграрних відносинах: торговельний аспект