Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Промисловий розвиток України протягом останнього десятиліття

Глава 1. Промисловий комплекс України в системі міжнародного поділу праці

Промисловий комплекс України є пріоритетною галуззю національної економіки. Саме від нього залежать здійснення ключових інтересів країни, її безпека, культурний та соціальний рівень життя нації. Цей сектор створює майже половину ВВП країни та забезпечує чверть усіх зайнятих у сфері економіки робочими місцями. Промисловість є активним агентом зовнішньої торгівлі України. Частка валового випуску промислової продукції в експортно-імпортному обороті країни дорівнює майже 80 %, завдяки чому країна одержує близько двох третин валютних надходжень. Очевидно, що стратегічний розвиток України значною мірою залежить від місця її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці. При цьому промислова та зовнішньоекономічна політика держави мають бути тісно пов'язаними та спрямованими передусім на підвищення ефективності та конкурентоспроможності промислового виробництва. Це може бути досягнуто шляхом:

• стимулювання підприємців до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення інвестування в промисловість, проведення податкової реформи та скасування правових обмежень розвитку промислового виробництва;

• надання державної підтримки пріоритетним напрямам промислового розвитку — потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва;

• запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій;

• стимулювання зменшення ресурсомісткості, насамперед енергомісткості виробництва, закриття або реструктуризація неефективних підприємств, зміна галузевої структури;

• підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту українських підприємств шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для внутрішнього ринку та ринків третіх країн, на яких Україні традиційно належали лідируючі позиції.

Виконання цих завдань має супроводжуватись комплексом заходів щодо забезпечення виходу продукції промисловості на інші міжнародні ринки, поглиблення її інтеграції у світову економіку, що сприятиме поповненню валютних резервів країни, стабілізації та подальшому оздоровленню її економіки. Безумовно, здійснення цих стратегічних завдань вимагає комплексного реформування економіки як на макро-, так і на мікрорівні. Зупинимося на вихідних передумовах промислового розвитку України на межі тисячоліть.

Промисловий розвиток України протягом останнього десятиліття

Розвиток промисловості України протягом останніх років відбувався хаотично, без визначення і дотримання державних десятиліття пріоритетів, за відсутності продуманої державної промислової політики. Ці роки можна назвати періодом спроб і помилок, коли перехід до ринкових відносин здійснювався шляхом пришвидшеної лібералізації як внутрішніх, так і зовнішніх економічних відносин. Нехтування особливостей стану національного ринку та механічне використання у макроекономічній політиці різноманітних непослідовних заходів призвели до обвальної інфляції, різкого спаду виробництва та втрати контролю над економічною діяльністю в країні. У середньостроковій економічній стратегії не було враховано системні фактори, що починають діяти при переході економіки від централізованого планування до ринкової орієнтації і справляють визначальний вплив на розвиток виробництва. Мова йде про: а) нечітке визначення нормативними документами вимог ринку до економічної діяльності (відсутність дієвого законодавства про банкрутство, можливість лобіювання дешевих кредитів і бюджетних субсидій та ін.): б) зволікання з розподілом прав власності; в) різку лібералізацію цін і зовнішньоекономічної діяльності без одночасного надання державних послуг щодо маркетингу зовнішніх ринків, підготовки кадрів підприємств з управління ринковими сегментами розвитку; г) відсутність регуляторної політики і дієвого антимонопольного законодавства; д) політичну неспроможність утримати старі ринки збуту та ін.

Вказані фактори притаманні всім перехідним економікам, але в Україні вони були посилені невизначеністю економічної та політичної обстановки. Це змушувало громадян та підприємства займати очікувальну позицію і призводило до затримки прийняття рішень щодо розвитку нових видів діяльності.

Заходи промислової політики виявилися недостатніми для подолання спаду виробництва, який за цей період перевищив 52 % рівня 1990 р. Зазнала деформації й галузева структура виробництва, але не в бік ЇЇ технологічного вдосконалення: у процесі жорсткого цінового пристосування зростала частка галузей паливно-сировинного комплексу, а частка товарів кінцевого споживання знизилася: продукції машинобудування та металообробки — майже вдвоє, легкої промисловості в 7 разів. Переживають спад галузі виробництва матеріалів — хімічних та нафтохімічних, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. У найгіршому стані опинився сектор виробництва товарів народного споживання, частка яких у загальному обсязі промислової продукції знизилася з 31 % до 20 %. Не стимулювалися інновації у промисловому виробництві: фінансування науки скоротилося з 3.1 % ВВП у 1990 р. до 1 % ВВП у 1999 р. Зменшилося виробництво найважливіших видів прогресивної промислової продукції, а саме: киснево-конверторної сталі, електросталі, листового прокату, прокату зі зміцнюючою термічною обробкою, обсадних високоміцних труб, синтетичних смол і пластичних мас на основі полівінілхлориду, полістиролу та їх співполімерів, роторних і роторно-конвеєрних ліній і комплексів, деревостружкових та деревоволокнистих плит. Значних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних промислово-виробничих фондів. У більшості галузей їх амортизація наближається до 60 %, а в галузях чорної металургії, хімічної/ нафтохімічної та харчової промисловості цей рівень, за експертною оцінкою, перевищує 70 %.

За таких умов внутрішнього виробництва погіршилася структура експортної продукції промислового сектора. Тут відтворилася тенденція внутрішнього промислового виробництва: зросла частка сировини та напівфабрикатів. Експортна продукція машинобудування поступово втрачала традиційні ринки збуту. Експерти пояснюють таку тенденцію недостатньою конкурентоспроможністю українських товарів, відсутністю умов для поліпшення їх якості, значною монополізацією ринків, відсутністю закону про банкрутство та послідовної політики уряду щодо внутрішніх та зовнішніх інвесторів. Крім цього, національний виробник не є захищеним від зовнішньої конкуренції та не має змоги отримувати інформацію щодо економічного стану та розвитку конкуренції на товарних ринках.

Конкурентна стратегія держави — головна передумова сталого розвитку країни
Кластерна модель промислового розвитку як основа успішної реалізації державної конкурентної стратегії
Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики
Глава 2. Україна в міжнародних аграрних відносинах: торговельний аспект
Уроки першого етапу
Період зростання
Зовнішньоторговельна політика України: вибір курсу
Глава 3. Перспективи розвитку України як транзитної держави
Стан та основні чинники транзитності держави
Роль автотранспорту в розвитку транзитності