Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Економічні пріоритети ЧЕС

Інвестиційні зв'язки

Розглядаючи перспективи співробітництва в Чорноморському регіоні, країни-засновниці брали до уваги очевидну нестачу інвестиційних ресурсів. Складнощі періоду економічної трансформації, зокрема обвал виробництва, що відбувся в усіх посткомуністичних країнах, скоротили до мінімуму внутрішні джерела фінансування.

Загальний обсяг іноземних інвестицій у національні економіки Чорноморського регіону залишається на найнижчому рівні. Він порівнянний, наприклад, з обсягом інвестицій в економіку Малайзії з населенням 19 млн чоловік, тоді як населення країн — учасниць ЧЕС становить 320 млн чоловік.

Один з кількісних показників припливу іноземних інвестицій становить чисельність спільних підприємств. На початку існування ЧЕС (1992 р.) близько 3800 таких підприємств діяло в семи країнах (Албанії, Вірменії, Азербайджані, Болгарії, Молдові, Росії та Україні). До початку 1995 р. їхня кількість зросла до 17 000 (майже в 5 разів). Найбільший приріст зафіксовано в Росії, де до початку 1996 р. діючих СП було понад 15 000 (на початку 1992 р. — 2100). В Україні лише за перші два роки існування ЧЕС засновано 2900 підприємств з іноземним капіталом. Найбільше таких підприємств у Румунії: якщо в кінці 1992 р. їх налічувалося 24 тис, то на початок 1996 р. — 42 тис

Темпи приросту кількості СП у Чорноморському регіоні практично збігаються з темпами приросту загального обсягу іноземних інвестицій в економіку, а в ряді країн навіть перевищують їх.

Інвестори поділяють країни — учасниці ЧЕС за рівнем привабливості економік на дві групи. До першої відносять Туреччину, Албанію, Румунію та Болгарію, де прибуток на душу населення від інвестицій становить 60—85 дол. США. До другої — всі інші країни — учасниці ЧЕС (крім Росії), де прибуток дорівнює 5—20 дол. США. Проміжну позицію займає Російська Федерація (40 дол. США).

Найбільш вигідними для інвестування секторами економіки є торгівля, транспорт і туризм. У сфері туризму зосереджено 25 % іноземних інвестицій в

Албанії, Болгарії, Туреччині та Румунії. На цей сектор припадає також 25 % усіх іноземних інвестицій у регіон.

Інвестиції в регіон ЧЕС надходять з великої кількості країн. Однак провідну роль у зростанні обсягів прямих іноземних інвестицій у країнах — членах ЧЕС відіграють інвестори з держав Західної Європи, зокрема з країн-членів ЄС. Компанії з країн ЄС виявили особливу активність у Греції. Туреччині, Болгарії та Румунії. На країни ЄС припадають 2/3 іноземних інвестицій у Болгарію та більш ніж половина капіталу, інвестованого в Румунію, а також 60 % загального обсягу інвестування в економіку Туреччини. Питома вага інвестицій країн ЄС у Росію становить 42,7 %. А найбільшим інвестором вважають Німеччину, частка компаній якої в іноземних інвестиціях в Україну досягла 15 %, у Молдову — 11 % (до початку 1995 р.), у Румунію — 40 % (до кінця 1995 р.).

В числі найбільших інвесторів і американські компанії. На початку 1995 р. частка капіталу США в Росії становила 21 % усіх іноземних інвестицій, було зареєстровано 12 підприємств із капіталом США. В Україні, відповідно, — 19 % і 13 підприємств.

Активність виявляють і інвестори з країн ЧЕС. Наприклад,турецькі компанії були і є найактивнішими інвесторами в Румунії і посідають третє місце серед капіталовкладників ЧЕС у Росію, Україну та Болгарію. Компанії Російської Федерації — одні з найбільших інвесторів у Молдові й Україні. Болгарські компанії посідають третє місце серед інвесторів у Румунії, четверте -в Росії й Молдові. Спостерігається тенденція зростання частки внутрішньо регіональних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій країн ЧЕС. Роль взаємних інвестиційних зв'язків для країн ЧЕС є ще більш очевидною з огляду на результативні показники інвестицій. На початку 1995 р. у країнах ЧЕС діяло 94 % усіх підприємств за участі українських партнерів за кордоном, тоді як для країн Західної Європи цей показник становив лише 1,6 %. Частка країн ЧЕС дорівнювала 25 % загальної кількості турецьких підприємств за кордоном на початку 1996 р. Левова частка іноземних інвестицій України й Туреччини та найбільша кількість підприємств за участі українських та турецьких партнерів припадають на Росію і Румунію.

Проте, незважаючи на поточне зростання внутрішньо регіональних інвестиційних потоків, в абсолютному вираженні вони залишаються вкрай незначними. Наприклад, між Україною та Румунією за 1991—і997 рр. вони склали 23,8 тис. дол. США румунських капіталовкладень і 33,6 тис. дол. -українських. Для подолання труднощів в інвестиційній діяльності, а також для розвитку економічного та ділового співробітництва було створено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР). Головне його завдання - сприяння економічній співпраці в Чорноморському регіоні через фінансування обґрунтованих і життєздатних проектів в економічній і соціальній сфері країн-учасниць, а також стимулювання внутрішньо регіональної торгівлі.

Для виконання своїх функцій ЧБТР може використовувати такі конкретні фінансові інструменти: підтримка зовнішньоторговельної діяльності: надання позик із власних коштів чи спільно з міжнародними фінансовими організаціями, комерційними банками та ін.: інвестування в акціонерний капітал; робота на міжнародних фінансових ринках; надання технічної допомоги для реконструкції й розвитку інфраструктури, включаючи економічні програми.

Членами ЧБТР можуть бути як країни — учасниці ЧЕС (безпосередньо чи через представників), так і інші багатосторонні банки та фінансові інституції.

Кошти, якими оперує Чорноморський банк, поділяються на звичайні (капітал банку, який формується за рахунок викупу акцій країнами-членами у встановлених частках та суми повернених кредитів і гарантій) і спеціальні (формуються за рахунок надходжень спецфондів, які формуються однією чи кількома країнами, а також іншими донорами).

Початковий капітал ЧБТР становить 1 млрд SDR (спеціальних прав запозичення). Він розділений на 1 млн акцій номіналом 1 тис. SDR.

Управління ЧБТР покладено на Раду управляючих (формується з представників країн-членів, кожна з котрих призначає управляючого та його заступника). Раду директорів (з представників країн-членів), президента (повинен бути громадянином країни — учасниці ЧЕС) та віце-президентів, а також персонал банку.

Банк розпочав свою роботу в червні 1999 р. у Греції (Салоніки), тобто фактично на два роки пізніше, ніж було заплановано. Офіційна причина — банк не міг повністю сформувати статутний капітал, бо деякі країни не поспішали вносити власну частку. Такі дії урядів держав-учасниць пояснюються тим, що багато хто з політиків та представників впливових ділових кіл країн регіону не вірять у перспективи ЧЕС як торговельно-економічної організації.

Таблиця 2

Частка країн — учасниць ЧЕС у початковому капіталі ЧБТР

Країна

Кількість акцій

%

Албанія

20 000

2

Азербайджан

20 000

2

Болгарія

135 000

13.5

Вірменія

20 000

2

Грузія

20 000

2

Греція

165 000

16,5

Молдова

20 000

2

Румунія

135 000

13.5

Росія

165 000

16.5

Туреччина

165 000

16.5

Україна

135 000

13.5

Торговельні зв'язки

Як уже зазначалося, створення будь-яких регіональних угруповань, як правило, викликане насамперед потребами торгівлі. Проте при створенні ЧЕС питання торгівлі мали абсолютне значення. Це пояснюється низкою причин.

По-перше, формуванням ЧЕС на стику торговельно-економічних систем — колишньої РЕВ та Спільного ринку. Взаємна торгівля між країнами цих систем упродовж десятиліть блокувалася через політичне протистояння.

По-друге, в рамках РЕВ регулювання торгівлі відбувалося на базі інших підходів, ніж це передбачено світовою системою ГАТТ/СОТ. На сьогоднішній день із держав Чорноморського регіону лише Болгарія, Греція, Румунія та Туреччина є повноправними членами Світової організації торгівлі; інші країни — учасниці ЧЕС або мають статус спостерігача, або ведуть переговори щодо вступу.

По-третє, економічна криза перехідного періоду виявилася в розриві багатьох економічних зв'язків, особливо на регіональному рівні. Падіння обсягів виробництва, загострення світової фінансової кризи різко скоротили місткість внутрішнього ринку країн з перехідною економікою і водночас гостро поставили питання нарощування експортного потенціалу з метою залучення необхідних валютних ресурсів. Це зумовило, з одного боку, переорієнтацію пріоритетів зовнішньоторговельної стратегії на індустріально розвинуті країни з містким внутрішнім ринком та відповідне падіння значення традиційних торговельних партнерів, з іншого — намагання захистити національного виробника від конкуренції імпортних товарів шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі протекціоністського характеру.

Сказане щодо країн з перехідною економікою повною мірою стосується України. Стан зовнішньої торгівлі України, і зокрема з країнами ЧЕС, не можна визнати задовільним.

Зовнішньоторговельний оборот України з країнами ЧЕС у 1999 р. дорівнював понад 12 млрд дол. США, частка торгівлі товарами склала 80 % (табл. 3, 4).

На тлі тотального падіння обсягів зовнішньої торгівлі України гармонічна інтеграція країни в міжнародний торговельний простір виглядає як нагальна необхідність. Адже внутрішній ринок є настільки вузьким, що не дає можливості навіть перспективним фірмам і компаніям нарощувати обсяги виробництва. Таким чином, вихід на міжнародні ринки стимулював би розвиток не лише торгівлі, а й виробництва, і відповідно зростання ВВП.

Таблиця 3

Зовнішня торгівля України товарами " країнами ЧЕС у 1999 р. (тис, дол. США)

Країна

Зовнішньоторговельним оборот

Експорт

Питома вага

Імпорт

Питома вага

Сальдо

Албанія

992,2

963.3

0.02

28.9

0.00

934.4

Вірменія

13 407.8

11 606.2

0.26

1801.6

0,03

9804,5

Азербайджан

63 178,9

29 398,2

0.67

33 780,7

0,57

4382.5

Болгарія

361 894,0

294 434.4

6.69

67 459.6

1,13

226 974.8

Грузія

48 229,6

42 159,9

0.96

6069.6

0.10

36 090,3

Греція

129 500.8

75 045.0

1,70

54 455.8

0.91

20 589,2

Молдова

147 597.0

122 757,9

2.79

24 839.1

0,42

97 918,8

Румунія

807 931.7

75 558.9

17.17

52 348,7

0.88

703 234.2

Росія

7 988 559,6

2 396 379.5

54,44

5 592 180,1

93.58

3 195 800,5

Туреччина

816 083.6

673 399,1

15,30

142 684.5

2,39

530 714.5

Всього

10 377 375.1

4 401 726,4

100,00

5 975 648,7

100,00

1 573 922.3

Таблиця 4

Зовнішня торгівля України послугами з країнами ЧЕС у 1999 р. (млн дол. США)

Країна

Експорт

Імпорт

Сальдо

Албанія

0.0

0.0

0,0

Вірменія

1,5

1.5

0,0

Азербайджан

7,9

1.9

6,0

Болгарія

27,6

6,8

20,8

Грузія

2.8

2,2

0.6

Греція

36.1

8,1

28.0

Молдова

21,9

9,8

12,1

Румунія

5.8

3.4

2.4

Росія

2168,3

200,8

1967,5

Туреччина

47,8

12,0

35.8

Всього

2319,7

2465.0

2037.2

Як відомо, основну роль у процесі міжнародної торговельної інтеграції відіграє Світова організація торгівлі, яка об'єднує 142 країни, що забезпечують понад 90 % світової торгівлі. Приєднання України до СОТ у сучасних умовах може мати як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних можна віднести можливість брати активнішу участь у міжнародному торговельному партнерстві, а також розширення національного ринку. До недоліків — те, що в результаті приєднання виникнуть несприятливі умови для вітчизняного товаровиробника, що потребуватиме протекціоністських заходів з боку уряду. Крім того. Україні для вступу до СОТ доведеться вирішити цілий комплекс правових проблем. У цьому плані інтеграція України в ЧЕС на сьогоднішній день виглядає набагато більш бажаною. Саме ЧЕС може стати перехідним етапом на шляху входження України до СОТ.

На сьогоднішній день ЧЕС цілком може стати першою сходинкою на шляху України до СОТ, звичайно, якщо країнам-учасницям вдасться вирішити проблеми політичної й етнічної несумісності і якщо ЧЕС набере реальних рис окремої торговельно-економічної асоціації.

Проте не слід забувати, що інтеграція до ЧЕС також має зворотний бік. Насамперед, зі збільшенням ваги у світовій економіці чорноморського співробітництва об'єктивно посилиться роль Туреччини. При цьому її партнери (в тому числі й Україна) змушені будуть більшою мірою зважати на її інтереси.

Енергетичні проекти та розвиток регіональної транспортної інфраструктури

На самому початку створення ЧЕС країни-учасниці висловили велику заінтересованість у подальшому співробітництві з питань поставки електроенергії. На зустрічі міністрів закордонних справ країн ЧЕС у 1996 р. в Румунії розглядалися питання створення Спільної енергетичної системи та вибору стратегії реалізації проектів.

На засіданні Робочої групи в листопаді 1995 р. Росія запропонувала великий проект співробітництва в рамках ЧЕС, який об'єднує електроенергетичні мережі країн регіону "Чорноморського енергетичного кола". Експерти визнали раціональність та необхідність подальшого вивчення питання об'єднання енергетичних систем країн ЧЕС та прийняли пропозицію російської делегації, яка стосується розробки експертами Росії концепції об'єднання всіх енергетичних систем країн ЧЕС. Цей проект дасть можливість виходу в регіони Центральної та Південної Європи, а також на найближчі території, що межують із Чорноморським регіоном.

Зовнішньоекономічні департаменти більшості країн—учасниць ЧЕС дали свою згоду на реалізацію цього проекту. На другому засіданні експертів з енергетичних мереж у Москві у квітні 1996 р. Концепцію було ухвалено в цілому. На зустрічі міністрів закордонних справ ЧЕС у Бухаресті у квітні 1996 р. було погоджено дороблений варіант Концепції та прийнято багатосторонній документ, який став основою реалізації міжнародного проекту "Консолідація національних енергетичних систем країн Чорноморського регіону". Перед російськими експертами були поставлені такі завдання:

• проаналізувати реальний стан та перспективи розробки енергетичних систем країн ЧЕС із погляду рівня енергетичного споживання, структурних можливостей станцій та генераторів, що виробляють електроенергію;

• оцінити можливий ефект від перевантаження діаграм у результаті відмінностей у часових зонах і конфігурації діаграм;

• надати пропозиції щодо загальних принципів роботи електроенергетичних систем країн ЧЕС, беручи до уваги взаємовідносини з іншими країнами на основі аналізу принципів роботи блоків UCPTE, NORDEL, Східно-економічного співтовариства Росії.

Під час обговорення Концепції країни-учасниці дійшли таких висновків:

1. Продовжити роботу в рамках міжнародного проекту "Консолідація національних енергетичних систем країн Чорноморського регіону".

2. Скласти попередній звіт про реалізацію проекту об'єднання енергетичних систем країн ЧЕС.

3. Створити спеціальні комітети експертів з електричних мереж як основні технічні, консультаційні органи, надавши їм постійного статусу.

4. Запропонувати інституту "Энергосетьпроект" (Москва) продовжити підготовку проекту, залучаючи експертів інших країн.

Беручи до уваги результати зустрічі помічників міністрів з енергетики, глави делегацій восьми країн підписали Меморандум, у якому засвідчили схвалення розробки й реалізації проекту об'єднання енергетичних систем країн ЧЕС. Болгарія, Румунія та Туреччина ухилилися від підписання. Туреччина була готова підписати Меморандум лише за умови внесення низки поправок, Болгарія ще не прийняла остаточного рішення у зв'язку з приєднанням до мережі Західної Свропи.

Меморандум передбачає реалізацію спільних проектів, які відповідали б інтересам усіх країн — учасниць ЧЕС. Очевидно, що реалізація даного проекту допоможе країнам ЧЕС не лише раціонально використати свої ресурси, а й здійснювати поставки електроенергії в інші країни, сприятиме інтеграції у світову електроенергетичну систему.

На сьогодні всі 11 країн підписали Меморандум, що дало можливість перейти на наступну сходинку розробки проекту. На цьому етапі необхідно розробити принципи й умови створення регіонального ринку електроенергії; підготувати заходи з підвищення ефективності використання електроенергії, створення необхідних ліній передач, захисту навколишнього середовища.

Надзвичайно важливою проблемою у сфері енергетики є транспортування енергетичних ресурсів через території країн учасниць ЧЕС та прилеглі території. Транспортування нафти і нафтопродуктів з країн Каспійського регіону на світові ринки вже стало об'єктом напруженої конкуренції між країнами (Туреччина, Іран, США. країни СС, Болгарія), а також компаніями-монополістами. Ця проблема турбує країни ЧЕС, особливо Росію, інтереси якої були б дотримані у випадку перекачування нафти трубопроводом Астрахань-Тихорецьк із виходом на Новоросійськ і подальшого транспортування танкерами через протоки Чорного моря в Середземне море.

Найбільшу заінтересованість у питанні видобування та транспортування нафти виявляє Азербайджан. Незважаючи на тривалу історію видобування газу і нафти в Азербайджані, запаси в республіці газу і нафтопродуктів, а також гідрокарбонату оцінюються досить високо. Майже половина потенційних ресурсів республіки зосереджена в шельфовій зоні Каспійського моря, ступінь дослідження якої становить лише 34 %.

Азербайджан нарощує співробітництво з іноземними нафтовими компаніями. На сьогодні парламентом Республіки Азербайджан підписано й ратифіковано 10 угод щодо проведення спільних розробок у галузі видобутку нафти і газу. Одним з головних питань, яке слід вирішити під час реалізації підписаних угод, є експорт і транспортування азербайджанської нафти на світові ринки.

Планується, що транспортування здійснюватиметься по двох напрямках — північному і західному. Північний нафтовий трубопровід, побудований на основі трубопроводу Баку—Грозний, тепер продовжений більш ніж на 1400 км. Західний трубопровід також споруджено на основі старого трубопроводу, але в деяких місцях був змінений маршрут, який проходитиме через територію Грузії. Оскільки, за оцінками, найближчими роками видобуток нафти в Азербайджані збільшиться на 50—60 млн т на рік. актуальність проблеми доставки нафти зростає. Аналогічна ситуація склалася з туркменським газом, який буде транспортуватися через території Кавказу та Туреччини.

У будь-якому випадку багатомаршрутне транспортування каспійської нафти створює необхідні умови для ефективного розвитку всієї транспортної інфраструктури Чорноморського регіону і в майбутньому допоможе країнам ЧЕС з'єднати транскаспійські та східно-азійські коридори.

Можливі шляхи доставки газу були визначені в російсько-турецькій угоді з будівництва трансчорноморського трубопроводу, який складатиметься з трьох частин: перша — наземною територією Росії; друга — морем; третя - турецькою територією.

Вихід енергетичних ресурсів Каспійського регіону на світові ринки відповідає інтересам не лише Азербайджану, Туркменістану та Казахстану, а й таких країн, як Грузія. Україна. Молдова, Болгарія, Румунія, котрі отримають надійні джерела газу та нафти.

Проекти, розроблені двома учасницями ЧЕС — Румунією і Україною, пов'язані з транскавказьким трубопроводом. Перший проект передбачає створення транспортного коридору через Чорне море до румунського порту і далі європейськими транспортними коридорами. Румунія мас можливість переробляти близько 34 млн т нафти на рік, що дорівнює 50 % видобутку нафти в районі Каспійського моря. Другий проект транспортування каспійської нафти: з порту Супса, розташованого на маршруті транскавказького трубопроводу, нафта транспортуватиметься танкерами в український порт Південний, а далі — діючим трубопроводом для поставки нафти в країни Центральної Європи.

Дуже важливим для Чорноморського регіону в цілому с використання трубопроводу, розташованого на території Болгарії та Греції. Ця лінія могла б зняти навантаження при перевезенні нафти танкерами через протоки Чорного моря, особливо після збільшення нафтових поставок із Каспійського моря в Чорноморський регіон.

Сьогодні питання транспортних маршрутів є одним із пріоритетних для країн ЧЕС. Його врегулювання дасть змогу не лише задовольнити внутрішні потреби країн-учасниць, а й забезпечить регіону більш вагомі позиції на світовому ринку.

Слід зазначити, що намагання країн ЧЕС поліпшити власні національні схеми транспортних мереж не завжди сприяють розвиткові регіональної стратегії. Наприклад, Румунія та Грузія за підтримки Європейського Союзу працюють над проектом збільшення національного транзиту, включаючи транзит енергетичних ресурсів з Каспійського басейну та Центральної Азії (проект TRASECA).

Туреччина розробляє власні шляхи транспортування товарів в інші регіони через свою територію. З 1997 р. Росія почала опрацьовувати конкурентну національну схему транспортних коридорів, що має бути скоординована з міжнародною транспортною інфраструктурою. Незалежний російський проект, відкритий для іноземної участі, мас на меті створити центр транспортного забезпечення в Ростові-на-Дону, який дасть змогу скоротити тривалість вантажних транспортних перевезень у північній частині Чорноморського регіону. Водночас планується відкрити 10-й транспортний коридор Європа— Кавказ—Азія.

Науково-технічна взаємодія

Підписана ще в 1992 р. країнами ЧЕС Декларація підтвердила наміри країн-учасниць поглиблювати співробітництво у сфері науки і технологій. Країни ЧЕС заявили, що вони співпрацюватимуть у таких важливих напрямах науки, як економіка та інформація, сільське господарство, екологія і захист навколишнього середовища, геологія, електроенергетика, транспорт, медицина. Була створена Робоча група, у яку ввійшли провідні експерти країн — учасниць ЧЕС. її головним завданням с організація діяльності у сфері науки і технологій, підготовка і розгляд пропозицій, а також розробка і сприяння створенню відповідної законодавчої бази для їх реалізації.

За сприяння Секретаріату ЧЕС було організовано три сесії, де обговорювалися питання інформаційного обміну, підтримки діяльності малих та середніх підприємств, створення Центру досліджень Чорноморського регіону. Остання сесія, яка пройшла в Росії в 1997 р., ухвалила рішення розробити механізм спільної діяльності в галузі науки і технологій, рекомендувала країнам-учасницям вжити заходів щодо створення відповідної законодавчої бази.

Сесія розглянула пропозицію про розробку математичної моделі економічного розвитку країн Чорноморського регіону з метою правильного вибору стратегії співробітництва. Було запропоновано також ряд інших ініціатив щодо використання технологічного потенціалу країн — учасниць ЧЕС у програмах і проектах економічного співробітництва. Всі пропозиції стали основою Плану спільних дій, який передбачає:

• формування інвестиційного фонду;

• створення інформаційної бази даних науково-технічних досліджень;

• підготовку спеціальних програм країн ЧЕС і програм фінансової підтримки проектів багатостороннього співробітництва в галузі науки і технологій.

В Афінах з 1998 р. діє Центр досліджень Чорноморського регіону, який опрацьовує програми багатостороннього економічного співробітництва між країнами ЧЕС. Одна з найважливіших серед них — проект боротьби з нафтовими забрудненнями Чорного моря, який передбачає створення ефективних засобів попередження подібних випадків, визначення небезпечних зон у Чорноморському басейні, розробку екологічно чистої технології очистки прибережних зон.

Для фінансової підтримки співробітництва в галузі науки й техніки необхідно залучити не лише міжнародні організації, а й фінансові заклади, банки, заінтересовані в наукових проектах, розроблених у рамках ЧЕС.

Таким чином, Чорноморський регіон має величезний науково-технічний та технологічний потенціал, і співробітництво країн ЧЕС у цій сфері може бути дуже плідним.

Взаємодія ЧЕС з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями

ЧЕС задумувалася як структура, що тісно взаємодіє з іншими регіональними угрупованнями, насамперед європейськими. Початок практичної взаємодії між ЧЕС та Комісією СС припадає на кінець 1996 р. З цього часу процеси чорноморського регіонального співробітництва стали об'єктом вивчення з боку Європейської комісії.

Спостерігаючи за становленням ЧЕС, Єврокомісія провела на початку 1997 р. аналіз пріоритетів у відносинах ЧЕС ЄС. У рамках програми ТАСІS регіон ЧЕС (об'єктом дослідження стали всі країни — учасниці ЧЕС, крім Греції та Туреччини) досліджений за такими напрямами: торговельні відносини; прямі іноземні інвестиції; фінансова і технічна допомога ЄС країнам Чорноморського регіону: пропозиції щодо вдосконалення стратегії інтеграції в ЄС.

Дослідження засвідчило досить високий рівень торговельних відносин ЧЕС і ЄС. У сукупному експорті останнього частка країн — учасниць ЧЕС становить 4,5 %, а в імпорті 6,7 %. Внесок країн ЄС у сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій у країни — учасниці ЧЕС дуже вагомий — майже половина в Росії та в Україні, 26 % — в Молдові і 73 % — в Болгарії.

Фінансова і технічна допомога країнам — учасницям ЧЕС надається ЄС у рамках програм ТАСІS і РНАRЕ. а також через надання позик Європейським інвестиційним банком і ЄБРР. Сукупний обсяг фінансової підтримки за 1991—1996 рр. досяг 2589 млн екю. У перспективі розміри допомоги ЄС залежатимуть від рівня політичної стабільності та успіхів економічних реформ у державах Чорноморського регіону.

На думку Єврокомісії, налагодження відносин тісного партнерства між ЄС і ЧЕС має спиратися на положення двосторонніх домовленостей: угод ЄС з Болгарією та Румунією; угод про партнерство і співробітництво, підписаних з Вірменією. Азербайджаном, Грузією, Молдовою, Росією та Україною; Митного союзу з Туреччиною.

У сфері транспорту Єврокомісія виступила спонсором спільної ініціативи країн — учасниць ЧЕС з розвитку транспортної мережі Чорноморського регіону як частини загальноєвропейського транспортного простору і підтримала пропозиції ЧЕС на Європейській конференції міністрів транспорту в Гельсінкі. Підтримка Єврокомісії. зокрема, стосувалася розвитку транскавказького коридору ТRАСЕКА.

У рамках програм ТАСІS та РНАRЕ країнам ЧЕС надається підтримка з модернізації та раціоналізації систем міждержавних нафто- та газопроводів. Комісія ЄС фінансує також діяльність Чорноморського регіонального енергетичного центру, який вивчає можливості поширення Європейської енергетичної мережі на регіон ЧЕС.

Підтримка проектів охорони навколишнього середовища здійснюється в рамках Чорноморської екологічної програми, метою якої є виконання Стратегічного плану дій із захисту Чорного моря, прийнятого країнами — учасницями ЧЕС у 1996 р.

За безпосередньої участі ЄС було реалізовано наймасштабніший за час існування ЧЕС спільний проект — створення Чорноморського банку торгівлі й розвитку. Банк являє собою регіональний аналог Європейського банку реконструкції й розвитку, тому він має будувати свою роботу на основі бізнес-плану, розробленого за фінансової підтримки, наданої в рамках програм технічної допомоги ЄС.

За оцінкою Єврокомісії, країнам — учасницям ЧЕС на сьогоднішній день слід сконцентрувати зусилля на розвиткові регіональної інтеграції, що мас стати підготовчим етапом до вступу в ЄС.

Прийнята на спеціальній зустрічі міністрів закордонних справ країн ЧЕС Декларація про наміри створення Чорноморської зони вільної торгівлі визначила найважливіші напрями взаємодії з ЄС на перспективу. Зона вільної торгівлі в регіоні ЧЕС може бути створена лише у взаємодії з ЄС. зважаючи на досягнуті між країнами — учасницями ЧЕС та Європейським Союзом двосторонні домовленості, а саме:

• одна з країн — учасниць ЧЕС — Греція — є членом ЄС і зобов'язана беззастережно дотримуватися його уніфікованої зовнішньої політики;

• Туреччина, угода якої про Митний союз з ЄС набрала чинності з 31 грудня 1995 р., у сфері зовнішньоторговельної діяльності має обов'язки, рівнозначні зобов'язанням країни — члена ЄС:

• центрально-європейські країни — члени ЧЕС (Румунія і Болгарія) є асоційованими членами ЄС;

• країни СНД мають з ЄС угоди про партнерство та співробітництво, що передбачають взаємодію у питаннях зовнішньоторговельної діяльності, її лібералізацію та уніфікацію з урахуванням норм ГАТТ/ СОТ. Угоди ЄС з Росією та Україною містять положення, які передбачають початок переговорів про встановлення з Європейським Союзом двосторонніх торговельних зв'язків у перспективі.

Отже, країни — учасниці ЧЕС, приймаючи Декларацію про наміри, розглядали майбутню зону вільної торгівлі в Чорноморському регіоні як важливий компонент євро-чорноморського співробітництва, в якому ЧЕС виступав би як додаткова підсистема ЄС, націлена на підготовку країн-учасниць до інтеграції в європейський економічний простір.

* * *

Геополітичне та геоекономічне розташування Чорноморського регіону в серці Євразії визначає його роль у політично-економічному розвитку Азії та Європи. Чорноморське економічне співробітництво останнім часом перетворилося з регіональної ініціативи на міжнародну економічну організацію. Хоча інтеграційні процеси в Чорноморському регіоні вирізняються суперечливістю і демонструють паралельні тенденції глобалізації та фрагментації, потенціал регіону у плані підвищення ефективної взаємодії між країнами с величезним.

Мета регіонального угруповання полягає в досягненні миру, стабільності й процвітання через економічне співробітництво, міжурядові зв'язки та взаємодію з міжнародними і регіональними системами. На саміті ЧЕС у листопаді 1999 р., напередодні саміту Організації з безпеки та співробітництва в Європі, всі голови організації ЧЕС погодилися, що вона вже зробила свій внесок у поліпшення політичного клімату, зміцнення миру та безпеки в регіоні. Критики обвинувачують ЧЕС у повільному прогресі та говорять, що ця структура має імідж "сплячої красуні". Але із завершенням концептуальної та організаційної структури за ції ЧБС перспективи посилення взаємодії в межах організації дістали реальне підґрунтя.

В останні кілька років організація спрямовувала зусилля на знаходження свого місця у світовій системі міжнародних зв'язків. Нині ЧЕС — це суто економічна організація, яка фокусує свою увагу на виборі, розробці та впровадженні конкретних проектів із тим, щоб надати бізнесменам та підприємцям можливість оптимізувати транскордонні торговельні операції.

Економічна стратегія ЧЕС передбачає поліпшення бізнес-середовища, міжрегіональної торгівлі.

Глава 4. Економічне співробітництво між Україною і США: невикористаний потенціал
Глава 5. Україна — латинська Америка: економічна взаємодія
Концептуальні основи української стратегії щодо Латинської Америки
Україна — Латинська Америка: проблеми економізації двосторонніх відносин
Досвід структурних реформ у Латинській Америці: уроки для України
Глава 6. Світогосподарські зв'язки України з країнами азійсько-тихоокеанського регіону
Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Азії
Перспективи розвитку зовнішньоекономічних відносин України з деякими країнами Азії
Глава 7. африканський вектор зовнішньоекономічної політики України
Економічний потенціал країн Африки