Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Глава 1. Сучасна трансформація світового фінансового середовища

Глава 1. Сучасна трансформація світового фінансового середовища

Новітні процеси, що відбуваються останнім часом у світовому господарстві, особливо виразно проявилися у фінансовому секторі. Передусім ідеться про те. що фінансові сегменти, які раніше чітко відокремлювалися (фінансові ринки, банківська справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інвестування), дедалі більше інтегруються внаслідок уведення нових фінансових інструментів, інноваційної фінансової техніки та багатонаціонального, багато-дисциплінарного підходу до прийняття рішень із питань фінансового управління.

Змінюється й саме фінансове середовище. Серед головних змін — зростання ринку євровалют, розвиток спільного європейського ринку, посилення ролі ТНК. низка міжнародних фінансових та нафтових криз, міжнародна криза заборгованості, розпад комуністичної системи в СРСР і країнах Східної Європи та їх перехід до ринкового господарства. У світі посилився рух міжнародних капіталів (частково ці зміни стали результатами коливань темпів зростання окремих держав); багато країн, що розвиваються, усувають національні фінансові та торговельні обмеження, надаючи можливість фінансовим структурам, ринкам та інструментам впливати на їхню економіку (вільні економічні зони, податкові канікули, спільні підприємства та ін.).

Перша хвиля змін у світовому фінансовому середовищі пройшла після болісних уроків "великої депресії" 30-х років і Другої світової війни; друга — вже в повоєнні роки в період з 50-х до 80-х і третя, що почалася в 90-ті, триває досі.

Головними факторами, що спричинили суттєві зміни у світовому економічному і фінансовому середовищі, були такі:

1) виникнення ринку євродоларів у 1957 р. у відповідь на введення британським урядом контролю над фунтом стерлінгів;

2) створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) у 1958 р. (з І листопада 1993 р.— Європейський Союз (ЄС));

3) прагнення американських корпорацій розширити закордонну діяльність (із середини 50-х років); посилена орієнтація японських і європейських корпорацій на світовий ринок, а також активізація конкуренції між багатонаціональними корпораціями як на міжнародній арені, так і в США;

4) поява нових ділових можливостей для бізнесу на Далекому Сході, спричинена швидким економічним зростанням Японії починаючи з 60-х років;

5) світова фінансова криза в 1971 і 1973 pp., що призвела до краху Бреттон-Вудської системи, і формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих;

6) перша й друга нафтові кризи в 1974 р. і 1979 р.; в ці роки Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) суттєво підвищила ціни на нафту;

7) банківська криза в США у 1979 p., що спричинила загальне підвищення процентних ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються,— одержувачів приватних банківських кредитів;

8) світова боргова криза, яка розпочалася в 1982 р. через неспроможність обслуговування своїх боргів країнами, що розвиваються:

9) перетворення Японії на провідну міжнародну фінансову силу і джерело світового капіталу в 1980-х роках;

10) підписання у лютому 1987 р. сімома країнами ("Велика сімка") Луврських угод у Парижі. Було запропоновано підтримати долар США шляхом штучного забезпечення вузьких меж коливання обмінних курсів своїх валют щодо долара. Оголошено також про наміри проводити узгоджену економічну політику у своїх країнах;

11) прийняття в 1987 р. Європейським економічним співтовариством єдиного Європейського акта, що передбачав створення уніфікованого європейського ринку в 1992 p.:

12) крах комуністичних режимів у східноєвропейських країнах у 1989 1992 pp. та їх перехід до побудови ринкової економіки;

13) поява уніфікованого європейського ринку після 1992 p.;

14) набрання чинності в листопаді 1993 р. Північно-Американською угодою про вільну торгівлю (НАФТА). Конференція про азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво, що відбулася в тому ж році, сприяла прискоренню регіонального розвитку в 90-ті роки;

15) прийняття в 1994 р. рішення на Уругвайському раунді переговорів у рамках ГАТТ (1986—1994 pp.) про створення Світової організації торгівлі (з 1 січня 1995 р. ГАТТ реорганізовано в COT — WTO — World Trade Organization):

16) фінансова криза в Мексиці 1994—1995 pp.. яка поставила її на межу суверенного дефолту і загрожувала поширенням на інші країни Латинської Америки. Дефолт вдалося погасити завдяки надоперативній і потужній фінансовій допомозі МВФ і США;

17) фінансова криза 1997—1998 pp., яка завдала серйозного удару економіці азійських держав, що швидко зростали. Більшість національних валют регіону девальвували (Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Таїланд та Філіппіни). Влітку 1998 р. валютна криза охопила Росію. "Фінансова пожежа" від Волл-Стріт до Токіо справила значний вплив на кон'юнктуру валютних і фондових ринків:

18) введення в 1999 p. країнами Європейського Союзу спільної валюти євро та здійснення комунітарної (узгодженої) грошової політики;

19) злиття наприкінці березня 2000 р. Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж (створення Euronext — найбільшого в єврозоні торговельного фондового ринку): 26 квітня 2000 р.— оприлюднення намірів про злиття двох найпотужніших європейських бірж — Лондонської та Франкфуртської у IX ("Ай-Ікс"):

20) "чорна п'ятниця" 14 квітня 2000 р. — обвал індексу NASDAQ Composite.

Починаючи з 1980 р. багато великих фінансових фірм, а також виробничих і торговельних фірм, почали пов'язувати перспективи свого розвитку з розширенням до світового масштабу.

"Глобальні стратегії заради прибутку" — такий був типовий лозунг того періоду. Основу глобалізації бізнесу й фінансів становили:

• зростання міжнародних потоків капіталу (банківські позики, випуск міжнародних облігацій і портфельних капіталовкладень інвестиційних фондів відкритого типу);

• досягнення технічного прогресу, зокрема комп'ютерна техніка і телекомунікації:

• послаблення втручання держави в економіку й фінанси в таких промислово розвинутих країнах, як США, Велика Британія та Японія.

Сьогодні світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч транснаціональних і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки і

Рис. 1

Темни зміни обсягів товарообороту в міжнародній торгівлі

Таблиця 1

Індекс зростання світового товарного експорту і транскордонних потоків фінансових ресурсів (1972 р.= 100)

1975

1980

1985

1990

1996

Міжнародні акції та інші кредитні інструменти

200

587

635

1305

12612

Міжнародні банківські позики

238

934

1269

1517

4033

Міжнародні облігації

178

343

1490

2055

6337

Експорт товарів

109

196

168

221

317

страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків — як традиційні, так і віртуальні. Глобальна мережа Інтернет-торгівлі та розрахунків перетворила світовий фондовий і валютний ринок на єдиний глобальний фінансовий простір. За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки.

Схематично складові світового фінансового середовища зображено на рис. 2.

Рис. 2

Складники світового фінансовою середовища

Світова фінансова система стала практично незалежною від державного контролю і регулювання. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цієї сфери з державними регуляторами. Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країни і контролювалися державними інститутами. Тепер, коли сформувалася світова фінансова система, яка є органічною єдністю світових валютних, фондових, кредитних і страхових ринків, національні держави зі своїми регуляторами подібні, за словами Ю. Шишкова, до "островів у глобальному фінансовому океані". Сьогодні вони безсилі поодинці регулювати не лише ті чи інші потоки (припливу чи відпливу) у цьому океані, а іі контролювати в колишньому обсязі свою внутрішню фінансову сферу.

За оцінками Р. Аллена, менш ніж 30 % ринку цінних паперів країн "великої сімки" контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Світовий фінансовий ринок перемішує за місяць понад 3 трлн дол. із країни в країну. З них 2 трлн дол.— гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами. Приватний капітал має більше ресурсів, ніж центральні банки навіть таких країн, як США. Не національні уряди, а приватний капітал визначає сьогодні ситуацію на світовому фінансовому ринку. Це досить добре можна простежити на динаміці прямих іноземних інвестицій у країни Південно-Східної Азії (ПСА). За даними річного звіту за 1999 р. Агентства економічного планування Японії, прямі закордонні інвестиції в азійські країни в 1999 р. скорочувалися далі, хоча й не такими темпами, як у 1997 р., у період розпалу кризи. Так. в Індонезії з 1997 по 1998 р. вони знизилися на 60 % і ще на 20 % у і999 р.. а на Філіппінах — відповідно на 60 і 30 %. Навіть у Китаї, який протягом 90-х років був об'єктом великої заінтересованості іноземних інвесторів, у період з 1998 по 1999 р. приплив іноземного капіталу скоротився на 11 %.

Криза 1997—1998 рр. змусила закордонних інвесторів у паніці покидати азійський регіон. Більшість із них сюди не повернеться, оскільки тут уже немає "гарячих грошей", всі вони щезли у 1998 р. І сьогодні тиск на місцеві національні валюти чинять не закордонні "хедж-фонди". а місцеві компанії й фінансові організації. Інвестори ж не мають бажання вкладати свої гроші в активи, виражені в рупіях чи батах, знаючи наперед, що місцеві центральні банки не встигатимуть за зростанням курсу долара США. Саме тому показники фондових бірж ПСА є одними з найнижчих у світі. А отже, компаніям, які працюють у регіоні, дуже складно знайти кошти для нових інвестицій (ні закордонні, ні місцеві банки не хочуть поновлювати їх кредитування).

Як бачимо, простежується дедалі чіткіша орієнтація інвесторів на сектори світового ринку з підвищеною дохідністю: вони покидають регіони/райони з жорстким регулюванням, пониженою нормою прибутку та інтенсивною конкуренцією. Своєю чергою це посилює мобільність потоків капіталів. Поєднання більшої мобільності та чіткої орієнтованості, диверсифікації потоків капіталів сприятиме чіткішій структуризації світової фінансової системи в цілому. Адже переорієнтація потоків капіталів стимулює диверсифікацію ризиків, зумовлюючи зміни в міжнародних портфелях у напрямі вигідніших ризиків. Сучасне управління портфелем і урахуванням фінансових інновацій, інформаційних технологій та короткий період зробило досить витонченими оптимізаційне керівництво та управління ризиком: ризики розподіляються, оцінюються, об'єднуються в нові, більш ефективні комбінації й лімітуються. Підвищення дохідності активів сприятиме прискоренню темпів економічного зростання, відповідно, інтеграція фінансових ринків спроможна забезпечити суттєве збільшення суспільного багатства. Глобалізація ж фінансів передбачає єдиний ринок як жорсткий полігон, який не допускає, за словами швейцарського банкіра Х.-У. Дьоріга, емоцій при розміщенні капіталу, що створює сприятливі можливості інвестування у будь-якій країні. Однак не слід забувати про парадокс Філдетайна—Хоріокі. Якщо б фінансові ринки були повністю об'єднані, то були б об'єднані й заощадження Теоретично надлишкові внутрішні заощадження мають спрямовуватися в країни з вищою дохідністю, і немає жодної кореляції між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями. Однак аналіз показав високу кореляцію між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями, що спростовує твердження про фінансову інтеграцію ринків. Іншими словами, ринки прагнуть не до експорту надлишкового капіталу, а до поглинання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку. Така тенденція характерна і для портфеля міжнародних інвесторів, якому властиве значне зміщення в бік внутрішніх активів порівняно з оптимальним портфелем, розрахованим за моделлю САРМ.

Ще однією особливістю світового фінансового сектора початку 90- років є його спекулятивність. Понад 9/10 операцій на фондових біржах світу не мали відношення до торгівлі й довгострокових інвестицій. Ринок, як зазначає Дж. Сорос, сам по собі аморальний, і правила гри на ньому встановлені з метою отримання максимального прибутку, а не торжества гуманності й справедливості. Тому вимагати дотримання моральних норм від ринкових спекулянтів не лише даремно, а й безвідповідально (однак їх дотримання можна і необхідно вимагати від політиків і регуляторів ринку).

Світова фінансова система стала значною мірою самодостатньою. Не випадковим є поширення "бульбашкових грошей" (фінансових бульбашок) грошей з нічого, лише через гру на фінансових ринках у глобальному чи внутрішньому масштабі.

Сьогодні функціонує уже близько 4 тис. "хедж-фондів". що спеціалізуються на таких спекулятивних операціях. В їхніх руках сконцентровано від 400 до 500 млрд дол. ліквідних ресурсів, які в будь-який момент можуть бути кинуті на ту ділянку глобального фінансового простору, де очікується легка здобич.

За оцінками МВФ, 5—6 найбільших спекулятивних фондів здатні мобілізувати до 900 млрд дол. для інтервенцій проти будь-якої національної валюти чи на фондовому ринку. За таких умов на світовому фінансовому ринку дедалі частіше відбуваються широкомасштабні сутички, відлуння яких розноситься по всьому світу.

Яскравий приклад — Сянган (Гонконг). Восени 1997 р. впали валюти Таїланду, Індонезії, Малайзії та Філіппін, курс гонконзького долара надмірно зріс і став зручною мішенню. Невдовзі він був атакований, але владі Гонконгу за підтримки Китаю вдалося врятувати становище. Міжнародні спекулянти зазнали значних утрат, але вже в жовтні 1997 р. знову розпочали наступ на гонконзькому фондовому ринку. Внаслідок цього індекс цінних паперів упав у 2 рази. Гонконг зміг мобілізувати фінансові резерви на суму понад 170 млрд дол. і вистояв. Але такий перебіг подій радше виняток, ніж закономірність, оскільки мало якій країні під силу мобілізувати настільки потужні резерви, щоб стримати шквал наступів азартних, ненаситних та невгамовних спекулянтів.

Тому на сьогоднішній день не лише доцільно, а й вкрай необхідно з моделювати та розрахувати критичні межі самодостатності фінансового сектора та всіх його складових, зокрема площини фінансових бульбашок, а точніше кажучи — площини квазігрошей (слово "гроші" в даному разі вживається в широкому розумінні — цінності), площини віртуальної економіки та тіньового кластеру. Найважчим є прогнозний розрахунок мінімуму "стиснення" питомої ваги реального сектора, розміру вихідних циркулюючих потоків у світовий фінансовий сектор (грошовий потік, кредитний потік, інвестиційний), а з нього у віртуальну площину і площину квазігрошей та швидкості їх обігу, частки рециклювання у реальний сектор з етапним живленням тіньового кластеру. Модель має враховувати й питому вагу реального сектора, темпи та межі розширення власне фінансового сектора, сектора квазігрошей/цінностей. окреслюючи вимоги до нової фінансової архітектури, яка покликана забезпечити не лише ефективне функціонування, а й подальший розвиток світового фінансового середовища з урахуванням глобальних змін економічного сектора, зокрема тенденції до розширення критичних меж.

Фінансовий джин, випущений на волю, у світове економічне середовище, с малокерованим. недостатньо прогнозованим і небезпечним у глобальному масштабі. Як показала азійська криза 1997—1998 рр., у сьогоднішньому глобальному середовищі фінансовий вибух має вигляд ланцюгової реакції в економічно більш інтегрованих регіонах, а в менш інтегрованих — нагадує явище інтерференції зі зростаючо-затухаючими безперервними коливаннями (одночасно зі збігом за часом t чи із запізненням на ∆t та зі збігом чи запізненням за фазою j та ∆j відповідно) та елементами інтерполяції ("вживленням". вкрапленням усередину).

Світова фінансова система сьогодні є мало контрольованою і перебуває у стані хаотичної структуризації й оновлення. На часі — перегляд наявної системи контролю, яку маг заступити координувальна архітектура. Роль інституцій у цій архітектурі полягає у напрацюванні й проведенні спільної стратегії регулювання та координації світового ринку на міжнародному рівні. Насамперед ідеться про розробку загальних правових норм, що мають регулювати функціонування фінансових структур.

Найбільших успіхів у справі спільного координування й управління досяє Європейський Союз, у якому не лише створено єдину валютну систему, а й закладено основи гармонізації фінансової і, в ширшому плані, економічної політики країн-членів. Не чекаючи регіонального чи наднаціонального рішення, а виходячи з сучасної ситуації у фінансовій сфері, фондові біржі Європи продемонстрували новітні тенденції закладення основ бази нової світової фінансової архітектури В кінці березня 2000 р.. намагаючись створити достойну конкуренцію глобальній фондовій біржі, яка успішно функціонує в Інтернеті, три європейські фондові біржі — Паризька. Амстердамська та Брюссельська — оголосили про своє злиття. В результаті досить швидко сформується найбільший у єврозоні торговельний фондовий ринок. На континенті він поступатиметься за розмірами лише Лондонській фондовій біржі, яка не втратила своїх провідних позицій навіть після не входження Англії в єврозону. Рішенню трьох бірж передувала зустріч представників усіх 11 країн — членів єврозони. Очікувалося, що ця зустріч покладе початок створенню базової архітектури пан'європейської фондової біржі. Після завершення зустрічі прес-секретар Паризької фондової біржі заявив, що мова йшла не стільки про злиття, скільки про союз. Це об'єднання (Французької. Голландської та Бельгійської фондових бірж) дістало назву Euronext і почало операції наприкінці 2000 р.

Не встигли вщухнути пристрасті навколо злиття трьох бірж, як 26 квітня 2000 р. було оприлюднено плани злиття двох найпотужніших фондових бірж Європи — Лондонської й Франкфуртської. В результаті об'єднання мав сформуватися єдиний ринок для німецьких і британських компаній, обсяг якого оцінювався приблизно в 6 трлн дол. США. Він більше ніж удвоє перевищував би розміри аналогічного утворення Euronext і поступався б лише Нью-Йоркській фондовій біржі (обсяг 12 трлн. дол. США).

Нове утворення мало дістати назву IX ("Ай-Ікс") і належати обом партнерам у рівних частках. Однак уже у квітні під питанням опинилася концепція злиття Лондонської та Франкфуртської бірж як "фузії рівних", запропонована Вернером Зайфертом — головою правління Німецької біржі. Акціонери Лондонської фондової біржі (ЛФБ) дали зворотний хід, побоюючись надмірного контролю з боку Німецької біржі. Своєю чергою, у Франкфурті побоювалися втратити свої позиції і перетворитися на філію Лондона, оскільки якщо торгівлю стандартними цінностями "blue chips" буде перенесено в Лондон, то Франкфурт утратить від 80 до 90 % торговельного обсягу. Ще одна прикрість спіткала Лондонську біржу в серпні 2000 p.: шведська технологічна та біржова компанія "ОМ-груп" зробила принизливу для ЛФБ спробу купити її без згоди акціонерів. Після тогорічних потрясінь ЛФБ у будь-якому випадку потребуватиме союзників або злиття з іншими біржами. Однак у січні 2001 р. нова директриса однозначно проголосила: "кооперація, а не злиття".

_____________

20 березня 2000 p.: біржі в Брюсселі. Парижі й Амстердамі повідомляють про злиття в спільну біржу Euronext

5 квітня: поширюється інформація про попередні переговори щодо можливого шиття між Лондонською і Франкфуртською біржами;

З травня: Франкфуртська і Лондонська біржі офіційно підтверджують плани шиття в нову біржу і розбудову разом з NASDAQ європейського рийку зростання. Біржі в Мілані та Мадриді обмірковують вступ у IX:

Наприкінці травня: біржі Франкфурта і Лондона проводять кризові засідання, щоб запобігти колапсові запланованої о злиття. Критики злиття у Франкфурті висловлюють побоювання щодо підриву позицій Франкфурта як фінансового центру:

9 липня: швейцарська біржа SWX оприлюднює намір узяти участь у Tradepoint у Лондоні і тим самим на початку 2001 р. створити європейську стандартну акцію для електронної комерційної системи "virl-х". причому торгівля всіма швейцарськими стандартними цінностями переноситься з Цюріха в Лондон:

25 серпня: шведська "ОМ-груп" заявляє про готовність купити Лондонську біржу і тим самим підриває проект IX;

28 серпня: Німецька біржа, своєю чергою, обмірковує придбання Лондонської біржі:

29 серпня: Лондонська біржа переносить заплановане на 14 вересня голосування про злиття на невизначений час:

30 серпня: Німецька біржа заявляє, незважаючи на перенесення голосування про злиття у Лондоні, про ухвалення рішення акціонерів щодо зли и я після 14 вересня. Деякі учасники ринку вимагають перенесення/відстрочки:

31 серпня: дві організації з клірингу і боргових зобов'язань - Clearstream і CrestCo представляють у Лондоні спільний проект спрощеною проведення операцій з цінними паперами для IX і прогнозують радикальне скорочення витрат (реакції учасників ринку позитивні):

5 вересня: у громадській відкритій дискусії голова правління Німецької біржі змушений втримати шквал критики на адресу проекту IX. Вимоги перенесення голосування посилюються:

11 вересня: Німецька біржа вирішує відкласти рішення про IX на невизначений час.

За умовами угоди. Лондонське відділення нової біржі мало працювати з акціями гак званих "блакитних фішок" ("blue chips"), тобто компаній зі стабільними доходами і хорошою репутацією. які працюють на традиційних ринках.

У той час як злиття Лондонської та Франкфуртської бірж відкладене, об'єднання бірж Брюсселя, Парижа та Амстердама було успішно проведено. 22 вересня 2000 р. президенти трьох бірж юридично оформили нову організацію Euronext. Тому три названі біржі зникнуть і функціонуватимуть лише як філії Euronext. Тим самим буде завершено найзначніше дотепер злиття бірж у Європі, і Euronext посяде друге місце в Європі після Лондона перед Франкфуртом за обсягами торгівлі акціями.

Як бачимо, континентальна Європа, виходячи з сучасних тенденцій економічної глобалізації, демонструє хороший приклад не стільки безболісних інтеграційних процесів, скільки посилення та укрупнення фінансового капіталу з метою посісти в майбутньому не лише достойне, а й належне їй місце в новітній архітектурі світової валютно-фінансової системи.

Наприкінці травня 2000 p. New York Stock Exchange (NYSE) розпочала переговори з низкою потужних європейських бірж про можливе злиття. Конкуренція, що загострюється, змушує одну з найбільших світових фондових бірж потурбуватися про своє майбутнє. NYSE має намір створити союз з альянсом європейських бірж Euronext. До новоутворення можуть приєднатися декілька провідних світових торговельних площадок. серед яких — фондові біржі майже в усіх світових регіонах. Голова NYSE Річард Грассо вже заявив, що всередині нового союзу не буде жодних внутрішніх адміністративних бар'єрів і торгуватимуть, найімовірніше, лише первинними фінансовими інструментами. Альянс робить ставку не тільки на стабільні європейські й американські фондові ринки, а и на найбільш перспективні нові ринки в Латинській Америці. Південно-Східній Азії. Східній Європі та Росії (рис. 3).

Консолідація ринків капіталів по обидва боки Атлантики є наслідком конкуренції, що дедалі більше посилюється та загострюється. В умовах лібералізації і дерегулювання фінансових ринків конкуренція стимулює об'єднавчі процеси (злиття, укрупнення). Нинішній процес створення потужних біржових структур, укрупнених концернів, суперконцернів. банківських та промислових конгломератів як у Західній Європі, так і в Сполучених Штатах можна вважати передоднем формування інфраструктури глобального ринку та упорядкування світового фінансового середовища з урахуванням новітніх потреб усієї валютно-фінансової архітектури. Контури такого ринку окреслилися — це формування міжатлантичного торговельного простору, де ключовими елементами будуть Німецька, Лондонська фондові біржі, Chicago Board of Trade та NASDAQ, Euronext та NYSE з чітким розподілом спрямованості роботи.

Вагомість таких процесів визначається високим ступенем світової мобільності капіталу в епоху глибоких зрушень в інформаційних, телекомунікаційних, комп'ютерних технологіях. У цих умовах необхідно шукати способи розумного регулювання міжнародних капіталопотоків, щоб звести до мінімуму їхні руйнівні наслідки.

Рис. 3

Об'єднання фондових бірж

Дедалі чіткіше проявляється троїстість фінансової впливовості в сучасному економічному середовищі таких силових центрів, як США. Європа, Японія. Подібно до економічних циклів, їхній вплив може бути як синхронним, так і асинхронним. Головна небезпека, яка загрожує сьогодні фінансовим ринкам, за словами французького економіста Паскаля Бланке, полягає саме в синхронності циклів у США, Європі та Японії. Аналіз подій періоду 1970—1999 рр. показує, що рівень синхронізації циклів у цих основних економічних регіонах світу є одним із ключових факторів, які визначають організацію і ступінь нестійкості ринків облігацій. Характерні для 90-х років значне зменшення рівня інфляції, зниження довгострокових процентних ставок, посилення міжрегіональних розбіжностей у процентних ставках, різке зниження гнучкості цих показників можна суттєвою мірою віднести на рахунок відставання в економічному зростанні Європи та Японії порівняно зі США. Зміна довгострокових процентних ставок у 90-ті роки була значно меншою, ніж у 80-ті (середньомісячні коливання знизилися з 25—50 до 20—30 базових пунктів). Особливо помітним зниження мінливості грошових ринків було в англосаксонських країнах, хоча найнижчою вона залишилась у Німеччині (в інших промислово розвинутих країнах, за винятком Японії, показник змінності фактично не перевищував рівень початку 70-х років). Коли економічне зростання в Європі та Японії прискорилося і відставання цих регіонів від США скоротилося, показники ставок процента та їхня зміна продемонстрували тенденцію до підвищення, оскільки зростаючі потреби у фінансуванні реального сектора забезпечили поглинання надлишкових коштів у формі як заощаджень, так і збільшення грошової маси (1979. 1982. 1985. 1988. 1990. 1994 рр.). І навпаки, за збільшення розбіжностей у темпах зростання між Європою, Японією та США спостерігалося сповільнення зміни як довгострокових ставок процента, так і ножиць між ними (1981, 1984. 1987. 1989, 1992 рр.).

У зв'язку з посиленням мобільності міжнародних потоків капіталу розбіжності у процентних ставках на ринку мають ставати дедалі менш помітними. На практиці це може проявлятися у підвищенні ефективності позитивного процентного арбітражу. Існує ще й така закономірність: якщо арбітраж здійснюється у вузькому діапазоні, то це свідчить про глибоку інтеграцію ринків. Однак сьогодні в країнах, ринки яких розвиваються, процентні ставки різко впали в період кризи. Тепер вони зростають у такт до загальноекономічного піднесення, а це справляє депресивний вплив на ринки акцій, утруднюючи зростання їхньої капіталізації. Нині керівництво Федеральної резервної системи (ФРС) США планує знизити базисні процентні ставки, що є ознакою поліпшення стану справ в економіці.

У 90-ті роки динаміка розвитку міжнародного фінансового ринку характеризувалася стрімким зростанням кількості його учасників, операцій та залучених регіонів. Велика ставка сьогодні робиться на ринки країн з перехідною економікою. З початку 90-х років XX ст. ці країни активно залучаються у світовий оборот ринку капіталів. Переорієнтація інвесторів протягом 1996—1997 рр. у гонитві за більш високою дохідністю на ринки країн, що розвиваються (у плані збільшення обсягів нових емісій), спричинило значне посилення торговельної активності всіх боргових інструментів та деривативів країн, що розвиваються. Після періоду відносного "застою" у і995 р. трансакції на вторинних ринках боргових інструментів країн з перехідною економікою "підскочили" на 93 % у 1996 р. (табл. 3).

Таблиця 2

Макроекономічні показники провідних промислово розвинутих країн

Країна (група країн)

Темпи вростання реального

ВВП.%

Темпи зростання споживання,%

Ставки процента

Обмінні курси валют *

3-місячні

10-річні

До долара США

до євро

1999

2000

1999

2000

1999

2000

1999

2000

1999

2000

1999

2000

США

3.9

2.4

2.7

3.2

5.55

5.75

5.9

6.4

1.09

1.2

Канада

3.0

2.3

1.3

2.9

5.0

5.5

5.9

6.6

1.4

1.4

1.53

1.68

Японія

0.2

0.6

-0.3

0.1

0.1

0.1

1.9

2.5

120

105

131

126

Євроленд (II)

1.8

2.5

1.2

1.7

2.6

3,0

4.4

5.2

0,92

0,83

ФРН

1,3

2,5

0.5

1.5

2.6

3.0

4.3

5.1

1.79

1.63

1.95583

Франція

2.3

2.5

0.6

1.2

2.6

3,0

4.4

5.2

6,02

5.47

6.55957

Італія

1.1

1.9

1.6

1.8

2.6

3.0

4,5

5.3

1776

1614

1936.27

Іспанія

3,3

3.8

2.3

2.5

2.6

3.0

4.5

5.3

153

139

106.386

Бельгія

1.2

2.0

1.3

1.5

2.6

3.0

4.5

5.3

37.01

33.62

40,3399

Голландія

2,6

3.0

2.2

2,3

2,6

3.0

4.4

5.2

2.02

1.84

2.20371

Англія

0.6

2.5

1.6

2.4

5.5

6.0

5.1

6.2

0.63

0.60

0.68

0.72

Швеція

1.9

2.7

0.2

0.8

3.2

3.7

4.8

5.6

8,12

7.38

8.85

8.85

Данія

1.2

2.9

2.2

2.4

3.0

3,5

4.7

5.5

6.84

6.22

7.46

7.46

Швейцарія

1.1

1.6

0.8

1.3

1.4

1.7

2.7

3.0

1.52

1.38

1.66

1.66

Вважалося, що євро потіснить долар як міжнародну валюту. Однак цього не сталося. Перші місяці торгів продемонстрували відносну слабкість єдиної європейської валюти порівняно з доларом США. не відбулося кардинальних змін і впродовж 1999 — першого півріччя 2000 р. Один із наслідків — результати данського референдуму, на якому данці проголосували проти входження країни у зону євро.

Таблиця 3

Обсяги трансакцій вторинного ринку боргових інструментів країн перехідної економіки (млрд дол. США)

1993

1994

1995

1996

1997

1 кв. 1999

Загальний оборот

1978.9

2766.2

2738.8

5296.9

5915.9

1229.4

По регіонах Африка

78.8

110.0

108,8

222.4

243.6

64.7

Азія

16.4

23.5

26.3

165.8

107.9

42.8

Східна Європа

86.3

172.3

314.1

612.6

859.9

226.3

Середня Азія

2.8

26.0

5.3

21.2

62.3

43.8

Західна півкуля

1621.6

2259.3

2284.2

4263.7

4636.3

849,3

Інші

173.0

198.5

0.1

11 2

5.9

2.5

Інструменти

273.6

244.4

175,1

248.6

304.5

58.6

Облігації "Бреді"

1021.3

1684.0

1580.1

2689.9

2402.5

425.2

Корпоративні й суверенні облігації (не "Бреді")

176,6

159,5

211.1

568.2

1334.8

285.6

Інструменти локального

ринку (місцевого,

національного)

361.9

524.3

593.2.

1273.8

1506.0

379.5

Опціони і варанти на борг

57.4

142.4

179,2

471,0

364,7

70.5

Інші

88.1

11.6

45.3

3,4

0.0

На думку фахівців, слабкість євро щодо долара мас глибокий структурний характер. Економіка країн Західної Європи переживає складний процес структурної адаптації. Інтенсифікація інтеграційних процесів вимагає прийняття негайних рішень із проблем бюджетної політики, уніфікації податкових ставок і зборів, об'єднання фінансових і фондових ринків, розробки узгодженої грошово-кредитної політики і т. д.

Поглиблюється нерівномірність розвитку національних економік. Зниження курсу євро по-різному позначається на економічній і фінансовій ситуації окремих країн. Розширюються масштаби переливу капіталу між країнами. Проведення єдиної грошово-кредитної політики посилює розбіжності в економічній і фінансовій політиці різних країн. Європейці віддають перевагу вкладанню своїх коштів в активи за кордоном, і саме відплив капіталу є першою причиною слабкості євро. Друга причина — невпевненість ринкових структур у наявності в керівників країн ЄС політичної волі для проведення структурних реформ економічних організмів європейських країн.

Як бачимо, в сучасних умовах прискореної інтернаціоналізації й глобалізації економічних процесів валютний вектор є одним із головних у світовій економіці. Посилення міжнародного руху капіталу і пов'язане з ним підвищення ефективності процентного арбітражу передбачає повсюдне зближення, подібність і. зрештою, ідентичність цін та якості одного й того самого фінансового продукту в один і той самий момент часу, без урахування локальних затрат та інших місцевих обставин. Синхронність зміни вартості активів стає особливо помітною в періоди стабільності ринку. Одним із факторів, що зумовлюють синхронізацію руху цін, окрім глобалізації, е проведення заходів з координування грошово-кредитної політики та фінансової лібералізації. Згодом синхронізація руху цін активів може спричинити синхронізацію економічних циклів у країнах, що є основними учасниками міжнародного ринку. Окрім цього, синхронізація посилить взаємозалежність фінансових систем різних країн через мережу фінансових установ, оскільки саме вони порівняно з іншими економічними агентами е найбільш чутливими до коливань цих цін.

Структурні зміни у сфері фінансових послуг виявляються передусім у перебудові банківської системи: сучасна, трансформована банківська структура є наслідком змін у структурі попиту, глобалізації й розвитку інформаційних технологій (ІТ). Менша кількість потужніших інститутів обслуговує регіональні, національні та міжнародні ринки. У стратегії дедалі більшу роль відіграє диверсифікація.

Глобалізація зумовлює, окрім усього іншого, управління комплексністю і розміром капіталу в розумних офіційних межах контролю. Як партнер може розглядатися лише надійний інститут високого класу з широким набором продуктів і відповідною конфігурацією ІТ: краще — трансформований і "сфокусований" універсальний банк.

Незважаючи на всю неоднорідність банківського середовища, відомий швейцарський банкір Х.-У. Дьоріг переконаний, що основним типом банків майбутнього мають бути сфокусовані банки універсального типу. Традиційний універсальний банк відходить у минуле. На зміну йому має прийти новий тип трансформованого, сфокусованого й регенерованого універсального банку. Для фінансових інститут

Глава 2. Основні напрями взаємодії України зі світовими фінансовими ринками
Глава 3. Валютна інтеграція в умовах фінансової глобалізації: реалії та перспективи України
Складові фінансової глобалізації й розвиток фінансового сектора в Україні
Валютна політика в Україні: реалії та перспективи
6. Співпраця України з міжнародними економічними організаціями
глава 1. Україна — ГАТТ/СОТ
Інституційна основа та принципи діяльності СОТ
Об'єктивні передумови та економічна доцільність вступу України до СОТ
Етапи процесу приєднання України до СОТ
Проблеми адаптації національної економіки та законодавства до вимог СОТ