Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

"Для будь-якої цивілізованої людини пошуки свого на ціонального коріння - така ж духовна потреба, як для істинно віруючого - паломництво до святих місць. Вклонімося ж козацьким могилам, українці, - ось наша Мекка".

Богдан Сушинський

Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

Ми не маємо достеменних відомостей про те, як остаточно склалася доля попередника Івана Куцковича - гетьмана Гаврила Крутневича. Можливо, він загинув чи зазнав тяжких ран. А може, просто козаки вирішили обрати іншого гетьмана, сподіваючись, що тому пощастить примусити польське командування надалі дбати про них. Бо вже дійшло до того, що козаки пообривалися, як кажуть, до канцура, подеколи й голодували; багато з них тяжко хворіло, а дехто й помер від незвичних для них, людей південних, морозів.

Прийнявши булаву на початку грудня 1602 року, Куцкович справді звернувся передусім з листом до нового коронного гетьмана Яна Замойського і зажадав платні для козаків та сукна на мундири, бо військо нагадує, зазначав гетьман, "голодранців". Цього листа він послав уже з Білорусії, землями якої козаки поверталися в Україну.

Одначе листи в ті часи мандрували довго, а в коронного гетьмана не знайшлося під руками ні грошей, ні сукна. Тож і кинулись козаки на шляхетські маєтки, ламаючи опір надвірного польського війська, та шаблями здобуваючи собі й одяг, і їжу. Дещо захопившись, Д. Яворницький у своїй "Історії запорізьких козаків" надто докладно і не без осуду описує ^спустошення та грабунки", що їх чинили козаки дорогою додому. Чи варто? Наймудріше пояснив цю ситуацію сам гетьман Іван Куцкович у листі до великого канцлера литовського (тобто прем'єр-міністра литовського уряду) Лева Сапіги: "Щодо збитків, завданих маєткові вашої милості, то ми певні, що ваша милість постарається покрити їх вашим високим прощенням, бо без цього не може обійтись ніхто з тих, хто живе війною". Отакі "Без цього не може обійтись ніхто з тих, хто живе війною".

А що було насправді? Козаки просилися на постій до мастку канцлера, але загін надвірної охорони напав на козацьких квартир'єрів, і козакам довелося добувати все потрібне силою. Втім, усі ці події можна пояснити лаконічніше і точніше: якщо уряд не бажає утримувати свою армію, армія починає утримувати себе сама. Але це завжди обходиться значно дорожче й урядові, й народові. Не завадило б пам'ятати про це й урядові сьогочасної України, всім нам, в Україні сущим. Та й Д. Яворницький мав би це знати.

Не слід забувати й про суто психологічний фактор. Чимало польських урядовців дивились на козаків, як на ворогів. Не цуралися й навмисне спровокованих сутичок між козаками й польським гарнізоном та жителями міст. Таке сталося й під Вітебськом, де польські війська та міщани спробували силою перепинити шлях козакам до постою в місті. Але козаки розбили "ополчення" і таки вибороли собі право на відпочинок у Вітебську, оскільки це відповідало королівському наказові про те, що міста зобов'язані надавати козакам постій.

Врешті-решт, гетьманові Куцковичу вдалося довести своє козацтво до Могилева, де йому польський уряд обіцяв видати платню для козаків та сукно. Оскільки ж із виконанням обіцянки уряд зволікав, козаки почали ремствувати. І тоді (за деякими даними) десь улітку 1603 року Куцкович складає з себе обов'язки гетьмана, просить пробачення в січового лицарства за те, що не зміг належним чином забезпечити його, і з невеличким загоном особистої охорони рушає в Україну. Можна припустити, що він сподівався вже звідси, з України, звернутися ще раз до польського уряду і таки домогтися правди. Можливо, й звертався. Та тільки польському уряду було не до козаків: Польща готувалася до війни з Росією.

Одначе поляки незабаром збагнули: без козаків будь-яка війна - не війна, польська армія - не армія. Та про це трохи згодом.

Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.
Роман Ружинський, князь, командувач польсько-українських військ.
Кернозинський, полковник війська запорізького.
Олевченко, гетьман українського козацтва.
Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.
Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.
Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.
Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.