Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Андрій Могила, полковник, гетьман Правобережної України.

Андрій Могила, полковник, гетьман Правобережної України.

Андрій (Дмитро) Могила належить до тих маловідомих козацьких вождів, вчинки яких вимальовуються на тлі нашої буремної історії лише окремими й не завжди виразними штрихами. Та це не означає, що ми повинні забувати чи зверхньо не помічати їх.

Про ранній період діяльності Могили знаємо надзвичайно мало. Хіба лишень те, що невідомо якого року та невідомо в якому місті чи селі він народився десь на Лівобережжі Дніпра. А 1684 року, під час походу правобережного гетьмана Якима Куницького за Дністер, проти білгородських татар, командував полком.

Цей похід, як уже мовилося, задумав польський король Ян Собеський. Похід-застереження. Кому? Проти чого?

Незважаючи на болючу поразку своїх військ під Віднем, під стінами якого розлетілася на друзки мрія Високої Порти про остаточне поневолення Центральної Європи, турецький султан знову готувався до війни. Цього разу він прагнув узяти реванш за Відень на просторах України, виступивши проти польсько-українських військ. Довідавшись про це з донесень розвідки, Ян Собеський почав готуватися до війни й сам. Але не так, як це робив султан, збираючи та споряджаючи війська. Ні, він готувався, так би мовити, боєм: виставив загін козаків на чолі з гетьманом Якимом Куниць-ким. Завдання йому дав просте, але надзвичайно ризиковане: рейдуючи поза Дністром, громити загони татар і турків, відвертаючи їхні сили від польської армії, а також від походу до Угорщини. Бо надійшла звістка також про те, що перед нападом на Польщу, татари мають удертись на землі угорських князів.

Як часто буває в таких випадках, попервах усе нібито сприяло успіхові. Але згодом козакам довелося стати посеред степу віч-на-віч з головними - і чисельно набагато більшими від козацьких - силами білгородських татар. Гетьман Яким Куницький з авангардною частиною козаків з оточення вирвався, а все військо лишилось у ворожому кільці. Й ось тоді, перед вирішальним своїм ривком на волю, козаки проголосили гетьманом полковника брацлавського Андрія Могилу.

За прикладом своїх давньоримських попередників, новий гетьман вишикував козаків у фалангу, і вони масованим рушничним вогнем, по-перше, завдали татарам дуже відчутних втрат, оскільки били в саму гущу людей і коней, по-друге, примусили ворогів одійти на відстань, непридатну для ефективного обстрілу з луків. Це дало змогу перегрупуватися, зібратись, коли не стало набоїв, у могутній кулак і рушити в таку січу, що оточення розпалось на окремі загони. Українські воїни розпорошили ворогів по навколишніх степах. Повернувшись в Україну, Андрій Могила заарештував Я. Куницького і влаштував над ним суд. Власне, суд улаштовував не він, а сама козацька Рада - за давніми козацькими звичаями.

Оскільки правобережна частина України перебувала під патронатом польського короля, то й гетьмана на козацькому "троні" теж затверджував король. Ян Собеський уже знав, як мужньо повівся А. Могила в Бессарабії, тож проти кандидатури гетьмана не заперечував. А, затвердивши його, звелів готувати військо до нових виступів.

Довго походу чекати гетьманові не довелося. Уже наступного, 1685, року гетьман дістав наказ короля вести козаків в Угорщину, на допомогу імператорові Леопольду. Але до Угорщини ще треба було дійти - через Буковину та Валахію, теж окуповану турками й татарами. Перебігу всієї цієї виправи хроністи не подають, але відомо, що козаки успішно взяли штурмом місто, яке турки добре укріпили десь на кордоні між Валахіею та Угорщиною і здобули ще кілька перемог. Сполучившись із німецькими військами під командою генерала Текелія, вони кілька місяців громили та витіснювали поза межі Угорщини мусульманські сили, дивуючи при цьому всіх своєю хоробрістю та вдатністю до бою.

Повернувшись із перемогою, Андрій Могила гетьманував, уже спираючись на свій міжнародний авторитет. І звернувся з листом до Пали Римського Інокентія IX (датований 8 травня 1684 року). Що ж він пропонував? Свої послуги як командувача українських військ в об'єднаному війську антитурецької коаліції. У душі А. Могила, мабуть, сподівався, що його призначать навіть головнокомандувачем: адже слава про нього як полководця, що громив турків під Віднем, сягнула й Рима. До того ж, був прецедент: свого часу попередник Інокентія IX мав намір поставити на чолі анти-турецької (антимусульманської) коаліції гетьмана П. Сагайдачного, але той помер від рани.

Хтозна, можливо, А. Могила й справді потрапив би остаточно розгромити турків, але для початку, як мінімум, потрібно було створити армію коаліції. А Папі Римському не бракувало інших клопотів. Та й політична ситуація в католицькому світі Європи складалася не на користь європейсько-мусульманської війни. Отже, зусилля гетьмана Могили пішли на марне.

Ще кілька років він зі своїми козаками пильнував українсько-турецького порубіжжя на Дністрі, брав участь у незначних сутичках та боях, нерідко виступаючи попліч з польськими військами. Запросин до Рима не дочекався. Та й у цілому, доля виявилась до нього безжальною: 1689 року, під час стихійної бунтарської ради, козаки звинуватили свого гетьмана у несправедливому розподілі королівської платні. Андрій Могила пробував виправдовуватися, але пояснити щось розпаленому, обуреному натовпові - річ марна. Гетьмана вбили, перш ніж він зумів довести, що не винен. І нічого не вдієш: у козацькій масі, де все з'ясовували на загальній раді і подеколи - з галасом та зброєю, такі випадки траплялися нерідко. А шкода: Україна втратила талановитого полководця, якому й угорський народ теж завдячує кількома своїми значними перемогами над турецькими загарбниками.

Іван Дзиковський, полковник чернігівський, полковник острогозький, керівник козацько-селянського повстання.
Григорій Донець, сотник харківський, полковник харківський, стольник російської армії.
Книга Четверта. Шаблями писаний літопис
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Іван Мазепа, гетьман України.
Петрик Іваненко, гетьман запорізького козацтва, гетьман Ханської України.
Іван Гусак, кошовий отаман запорізького козацтва.
Семен Палій, полковник Фастівський, керівник козацько-повстанського руху.
Самійло Самусь, полковник богуславський, наказний гетьман Правобережної України.
Василь Кочубей, генеральний писар, генеральний суддя, наказний гетьман козацького війська.