Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Яким Чалий, наказний гетьман запорізьких козаків.

"Помиляється той, хто вважає, що державницька ідея зароджувалась і тліла саме на вогнищах січового Запоріжжя. Витворивши могутній лицарський Орден, піднісши його до височіні козацької республіки, запорізькі козаки дуже ревно й насторожено ставилися до спроб Гетьманської України вибороти незалежність та соборність. Будь-яке намагання створити осібну, нікому не підлеглу українську державу, запорізькі отамани сприймали, як зазіхання на осібну й незалежну Січ, Задумано було Запорозьку Січ, як лицарський Орден, — так вона й жила в усі часи за законами, притаманними саме своєрідному лицарському Ордену".

Богдан Сишинський

Яким Чалий, наказний гетьман запорізьких козаків.

Яким Чалий, наказний гетьман запорізьких козаків.

Стати кошовим отаманом Якиму Чалому так ніколи й не судилося, тож ми могли б і не згадувати про нього. Але річ у тім, що не згадати про нього було б гріхом. Адже цей наказний, або ж ватажний, як ще називає його дехто з істориків, отаман виявився причетним, як до задумів Петра І, так і до великих планів гетьмана Мазепи.

Перенесімось у 1696 рік. Петро І готується до другого доходу на Азов. Перший зазнав невдачі: турки буквально на друзки розбили російське військо. І тепер російський цар готує флот, споряджує нові кінні й піші полки.

Звичайно, він звернув погляд і на союзника, гетьмана Мазепу; чим допоможеш? "Та ми той... - аж заникувавсь у своїх запевненнях гетьман. — Ми, коли що до чого, то можемо цілу флотилію під Азов послати, щоб не допустити туди турецького флоту".

Петрові І ідея припала до душі. Мазепа виділив кошовому І. Гусаку кошти для спорудження кораблів. А щоб турки, поки там що, не нудилися без діла, наказав відомому морському ватагові Якиму Чалому взяти з собою п'ять сотень хлопців та погуляти попід Кримом.

Чалий показав себе справжнім морським корсаром. Натрапивши поблизу півострова на турецьку ескадру з сімнадцяти кораблів, він притьмом кинув своїх козаків у бій. Частину кораблів козаки потопили в гарматній дуелі, частину взяли на абордаж і захопили. Повернулися на Січ з величезною здобиччю: крам, зброя, всілякий бойовий та продовольчий припас.

Побачивши, що мають тепер тямущого флотоводця, козаки сотнями заявляли про своє бажання йти під його прапором у море та топити чи брати на абордаж усе, що тільки там рухається. Приєднався до загону Чалого і новий кошовий отаман Яків Мороз, що мав під своїм бунчуком майже 1800 січовиків. Проте дії кошового - тема іншої розмови. А нас цікавить одіссея самого Чалого. Він зміркував, що ще один такий караван галер, як минулого разу, йому навряд чи трапиться, тож краще йти просто на Козлов (Євпаторію). Щоб і туркам з татарами нерви полоскотати, і здобич мати.

Висаджувалися козаки на берег не в межах міста, а трохи далі, тож іще дорогою до передмістя захопили кілька татарських сіл. Здобичі, в тому числі й полонених, набралося стільки, що потреба нападати на саме місто вже відпала, понадто, що з отаманом було якихось три сотні з гаком козаків. Зрозуміло, що вирушаючи до берегів іншої держави, та ще й повз турецьку фортецю, з якимись там трьома сотнями "оселедців", Яким Чалий вдався до погибельної авантюри, якої війна не пробачає. Усвідомивши це, Чалий, як чоловік за характером своїм завбачливий та обережний, вирішив повертатися. Одначе звістка про те, що козаки чайками пішли на Крим, уже досягла Очакова, і тут, на лимані, дорогу їм перепинив турецький флот.

Турки сподівалися, що козаки кинуться пробоєм крізь їхній заслін і це дасть убивчу перевагу. Але Чалий розважив інакше. Дійшовши до найближчого острова і поховавши човни у заводях, він наказав своїм хлопцям закопуватись у землю. Два дні турки безуспішно обстрілювали острів з гармат та висаджували десанти. А на третю ніч козаки зникли з острова, ніби їх розчинили в собі темрява і туман. Розшукали їх турки вже в гирлі Дніпра, в одному з рукавів. Як на те, рукав обмілів, і пройти ним проти води козаки не могли. Ні, вони, звичайно, могли б поперетягувати човни, але в цей час із-поза обрію вигулькнула ціла орда татар, а основною течією Дніпра напереріз козакам рушили човнами й галерами турки. Схоже, що, зумівши вирватися з блокованого ворогом острівця, козаки не врятувалися тільки тому, що не захотіли одразу ж покинути свої човни, які дуже цінувалися.

Цього разу козаки окопались у прибережному ліску. Але турків і татар було стільки, що протистояти їм жменька сміливців уже не могла. Тим паче, що вороги довго не наважувалися йти в атаку, а цілу добу обстрілювали козацтво з гармат та рушниць. Не маючи ні води, ні їжі, витративши всі набої та вичерпавши фізичні ресурси, вцілілі козаки востаннє відбили напад турків і, знеможені до краю, здалися. Могли б, ясна річ, загинути в бою, але досвідченому в таких справах отаманові здалося, що, потрапивши в полон до турків, - саме до турків, -частина козаків зможе врятувати собі життя.

Так воно згодом і сталося. Одразу по здачі, отамана Чалого турки вбили, а його рубак завезли до Очакова. Ханові в цей час доповіли, що в козацькому полоні перебуває чимало мусульман, тож почалися переговори про обмін. Скінчилося все на тому, що татари мовили: "Гаразд, ви нам наших, ми вам ваших, і розійдемося до кращих часів". Так, завдяки поміркованості отамана Якима Чалого, багатьом козакам пощастило зберегти життя.

церкви та монастирі, побудовані коштом гетьмана І.Мазепи

Пилип Орлик, гетьман України в еміграції.
Григорій Сагайдачний, полковник, кошовий отаман запорізького козацтва.
Кость Гордієнко, кошовий отаман запорізького козацтва.
Дмитро Горленко, полковник прилуцький, наказний гетьман українського козацтва.
Федір Іваника, кошовий отаман запорізького козацтва.
Филон Лихопій, кошовий отаман, полковник запорізького козацтва.
Іван Скоропадський, гетьман України.
Яків Лизогуб, полковник чернігівський, генеральний бунчужний, генеральний обозний, канцлер України, наказний гетьман.
Петро Сорочинський, кошовий отаман, полковник Війська Запорізького.
Яким Богуш, наказний кошовий отаман запорізького козацтва.