Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Григорій Сагайдачний, полковник, кошовий отаман запорізького козацтва.

"Докоряти українцеві, що він ідеалізує своїх козаків, - це однаково, що докоряти християнинові, що він ідеалізує своїх апостолів. Як же народ може не ідеалізувати лицарства, свого воїнського Ордену, який в основі своїй постає відтворенням лицарства самого народу? "

Богдан Сушинський

Григорій Сагайдачний, полковник, кошовий отаман запорізького козацтва.

Мушу визнати: не маю жодних даних, які б підтверджували, що Григорій Сагайдачний походить з роду славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Але хочеться вірити, що саме з цього роду він і походить.

На військово-політичній арені України Г. Сагайдачний постав за гетьмана Самойловича. Він тоді був кошовим отаманом і, як кожен поважаючий себе кошовий, вирішив напасти на кримських татар - відповісти на їхній недавній напад. Відтак запросив до участі в операції донське козацтво, що й засвідчує лист, надісланий донському отаманові на початку 1686 року.

Але склалося так, що дончаки вже не мали права ходити в походи без дозволу царя. Тому перед скликанням ради, що повинна була визначити деталі, надіслали листа до Москви, мовляв, не знаємо, як чинити. А в Москві затупали ногами: який похід на Крим?! Хто запорожцям дозволив?! У нас із кримчаками мир! І з Москви на ім'я гетьмана Самойловича полетів Указ царя з різким та категоричним: "Нє сметь!"

Як засвідчено в "Актах истории Войска Донского", в Указі мовилося, щоб "ні жителі малоросійських міст, ні запорізькі козаки не чинили б з турками і татарами "задоров", а трималися з ними мирно на мирній нозі".1

Запорожці обурилися: як то воно — татарам "сметь", а нам " не сметь" ? Несправедливо! Гетьман спробував приборкати їх: годі, хлопці, притримайте коней. Не час наживати собі одразу трьох могутніх ворогів: у Москві, Стамбулі та Бахчисараї. Хлопці, може, й послухалися б Самойловича, та в цей час трапилася інша нагода побитися з тими ж турками й татарами. Щоправда, на запрошення польського короля Яна Собеського, який заповзявся витіснити Туреччину з галицьких земель. Бійська для цього мав малувато, тож і пішов з поклоном до Запоріжжя. Там Галичину завжди вважали за землю рідну, щиро українську, тож Сагайдачний, без жодних вагань, спорядив загін охочих - близько 3 тисяч шабель. Цей загін пробився крізь усі турецько-татарські заслони аж до Ясс і там, об'єднавшись з поляками, ударив на бусурманів.

А наступного року вже росіяни запросили козаків до спільного походу проти татар. Григорій Сагайдачний сам повів своє військо на Кизикірмен, далі й на Аслам-город. Росіяни діяли мляво, і похід важко було назвати вдалим, але козаки повернулися, скажемо так, непереможеними. Кримчаки ж вирішили, що, оскільки росіяни й козаки умови перемир'я порушили, відтепер вони можуть вільно розправлятись із запорожцями. І посунули на Січ, та всією ордою. Три дні тривав штурм січових укріплень, чимало татар полягло в цій битві, проте вдертися на Січ орда так і не змогла.

У липні 1687 року гетьманом України став Іван Мазепа. Цар надіслав з цього приводу Сагайдачному спеціальну Грамоту, якою ставив кошового до відома і вимагав визнати нову владу. Сагайдачний нічого проти Мазепи не мав. Навпаки, одразу ж попросив у нього хоч полк городових козаків, щоб підсилити своє військо та дати гідну відповідь татарам за напад. Але гетьман сказав, що козаки йому самому потрібні: часи непевні, забагато претендентів на булаву.

Запорожців таке ставлення розсердило. Вони почали листуватися з правобережним гетьманом Андрієм Могилою, якого підтримувала Польща. Але сталося так, що одного з листів мазепинці перехопили, і гетьман доповів цареві про спілкування запорожців з Могилою, тобто з ворогом Росії. Запропонував приборкати козаків силою, - разом з російськими військами. Проте цар не поспішав: війна в Україні була йому не потрібна, бо з неї могли скористатися турки й татари.

За традицією, кошового отамана обирали щороку, тож не дивно, що на місце Сагайдачного приходили то Филон Лихопій, то Іван Гусак. Відомо, що за часів кошового І. Гусака, Григорій Сагайдачний очолював спеціальну старшинську комісію, яка виїздила до Кам'яного Затону, щоб перевіряти повноваження Петрика, майбутнього гетьмана. Петрик посилався на листи Мазепи, з якими нібито й прибув до запорожців. Та, як з'ясувалося, ніяких листів гетьмана у Петрика не було.

В 1696 році ми стаємо свідками того, як Г. Сагайдачний, у рангу козацького полковника, бере участь у морській експедиції кошового Якова Мороза. Вийшовши в море на 40 човнах, запорожці потопили три турецькі кораблі. Але до перемоги ще було далеко: повертаючись до гирла Дніпра, козаки побачили, що по обидва боки річки на них чигають вороги - на одному березі турки, на другому татари. Козаки обстріляли їх із фальконетів, а потім, висадивши десант, потіснили кримчаків. Одначе пройти на човнах повз турків вони не змогли б. Зрозумівши це, кошовий наказав потопити човни поблизу якоїсь коси, і пробився до Січі пішки.

Щоб доповісти про події гетьманові Мазепі, кошовий спорядив делегацію, до якої, серед інших увійшов і полковник Сагайдачний, що здобув у цій операції славу одного з найхоробріших.

Хочеться вірити, що це був не останній похід, в якому полковник Григорій Сагайдачний, колишній кошовий, показував приклад мужності і лицарського служіння козацькому товариству та Україні.

Кость Гордієнко, кошовий отаман запорізького козацтва.
Дмитро Горленко, полковник прилуцький, наказний гетьман українського козацтва.
Федір Іваника, кошовий отаман запорізького козацтва.
Филон Лихопій, кошовий отаман, полковник запорізького козацтва.
Іван Скоропадський, гетьман України.
Яків Лизогуб, полковник чернігівський, генеральний бунчужний, генеральний обозний, канцлер України, наказний гетьман.
Петро Сорочинський, кошовий отаман, полковник Війська Запорізького.
Яким Богуш, наказний кошовий отаман запорізького козацтва.
Йосип Кириленко, кошовий отаман запорізького козацтва.
Іван Малашевич, кошовий отаман запорізького козацтва.