Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Іван Губа, отаман Задунайських та усть-дунайських козаків, хорунжий російської армії.

Іван Губа, отаман Задунайських та усть-дунайських козаків, хорунжий російської армії.

Військово-козацьку кар'єру свою Іван Губа (р.н. і р.см. невід.) розпочинав у Задунайській Січі, отож можна припустити, що він був нащадком запорожця, котрий прибув сюди після зруйнування в 1775 році Нової Січі; або й сам замолоду застав цю руйнацію. Але достеменно відомо, що на історичній арені Іван Губа з'явився десь наприкінці 1806 року, виявившись одним з отаманів, котрі привели з собою групу козаків уже після другого (повторного) "відкритого запрошувального листа", з яким головнокомандуючий російською Молдавською армією звернувся до козаків-задунайців, запрошуючи їх переходити під прапори імператора Олександра І. Згадку про нього віднаходимо, зокрема, в "Історії України-Русі" М. Аркаса: "...головнокомандуючий російською армією генерал Міхельсон знов послав "одкритий пригласительний лист" у Задунайську Січ та зкликав козаків переходити до руських. Іван Губа та Хведір Бучинський присогласили на те чоловіка 500 і вивели їх з Туреччини".1

Ось така лаконічна довідка. Але в "історії", та ще такій як "Історія України-Русі", навіть один рядок треба заслужити всім своїм життям. Отже, як бачимо, Іван Губа був серед тих, хто, поруч із Трохимом Гайдабурою та Федором (Хомою) Бучинським засновував Усть-Дунайське козацтво. Про це ж свідчить і чин, в який його возвели росіяни: як і Т. Гайдабура, він став хорунжим російської армії.

Коли, за вже відомим наказом генерала Івана Міхельсона, усть-дунайські козаки, які брали участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. на боці Росії, були поділені на три групи - дві сухопутні й дунайську - то Івану Губі випало командувати дунайською флотилією. Саме його флотилії довелося контролювати Дунай в районі Кілії, не дозволяючи турецьким суднам вільно пересуватися Кілійським гирлом, а тим паче - висаджувати десанти.

Щоб зрозуміти, наскільки тяжкими для російсько-українського війська були ці бої, досить послатися на працю Миколи Шефова "Найвідоміші війни і битви Роси*, в якій ситуація окреслюється так: "На Дунаї ж Міхельсон мав проти турок приблизно 40 тис. осіб. З цими обмеженими силами йому довелося діяти на тисячокілометровому дунайському фронті. Тому Міхельсону було поставлене в основному оборонне завдання - утримувати вже зайнятий лівий берег Дунаю. Через нестачу сил, росіяни не змогли оволодіти фортецями, які залишилися у турків на лівому боці Дунаю (Ізмаїлом, Браїловим і Журожею). Але й спроби Турецького командування перехопити ініціативу на лівобережжі були відбиті".

У цьому контексті роль дунайської козацької флотилії І. Губи набуває справді стратегічного значення. І, як бачимо, козаки зі своїм завданням упоралися.

Військові човни козаків - на зразок дніпровських чайок - супроводжували в лютому-березні 1807 року й російську флотилію, котру треба було провести до Ізмаїла. Цього разу задунайці виконували функції її охорони й лоцманів.

Значним успіхом об'єднаних військ було й те, що на початку березня 1807 року російські солдати та українські козаки зуміли розгромити досить велике угрупування турків під Ізмаїлом. Проте здобувати саму фортецю - підсилену тими військами, що вціліли під стінами міста, — російський генерал Мейндорф не наважився, занадто міцною та неприступною вона видавалася, занадто великих втрат вимагала.

Що ж стосується козацької флотилії І. Губи, то вона підтримувала російські війська з Дунаю, обстрілюючи місто з легких гармат своїх військових суденець. Значну допомогу кораблі нашого задунайського флотоводця подали російським військам і під час десантних операцій, уже в турецькому Сулинському гирлі. Висаджуючи на захоплений турками берег солдатів-десантників, козаки не лише підтримували їх вогнем артилерії, але й самі кидалися на штурм укріплень. Відомо дослідникам Усть-Дунайського козацтва й те, що флотилія отамана-хорунжого Губи відзначилася під час боїв під Тульчею. Зуміла вона виграти й кілька морських боїв, не допускаючи на лівий берег Дунаю турецькі кораблі з військовою силою.

Як склалася подальша доля Івана Губи, що сталося з ним після завершення російсько-турецької війни - можна лише здогадуватися. По тому, як 20 липня 1807 року імператор Олександр І наказав Усть-Дунайське військо ліквідувати, одних козаків, тих, що виявилися з утікачів, було заарештовано і, незважаючи на їх заслуги перед Російською імперією, знову повернуто в поміщицькі маєтки, де їх карали вже їхні поміщики; інших, майже всіх колишніх "задунайців", примусово відправили на Кубань, де вони мали приєднатися до тих козаків, що вже обживалися там.

Виходячи з цього, можна було припустити, що Іван Губа теж опинився на Кубані. Якби не одне уточнення: відомо, що понад 150 козаків Дунайської флотилії було відправлено до Одеси. Очевидно, військове командування, враховуючи мореплавський досвід, сподівалося використати їх для зміцнення чорноморського флоту та берегової прикордонної варти.

У книжці І.Сапожникова, Г.Сапожникової "Запорозькі і чорноморські козаки в Хаджибеї й Одесі* є додаток "Список чорноморських козаків і їх родичів, пов'язаних з м. Гаджибеєм і Одесою 1797-1820роках". Він, звичайно ж, зацікавив мене: раптом у ньому віднайдеться й ім'я дунайського командора? Ні, трапляються Губа Гаврило та Губа Терентій. Але Івана Губи нема. А цікаво було б дізнатися, як склалася доля нашого дунайського флотоводця. І ще... чому б не подбати про те, щоб бодай якийсь катерок на Дунаї назвати тепер його іменем - "Отаман Іван Губа". Все ж таки була б згадка про ще одного блудного сина України.

Федір Бучинський, кошовий отаман Усть-Дунайського козацького віська.
Самійло Калниболоцький, кошовий отаман Задунайського козацтва.
Рогозяний Дід, кошовий отаман Задунайського козацтва, засновник Дунавецької Січі.
Семен Мороз, кошовий отаман Задунайського козацтва, архімандрит.
Василь Смик, кошовий отаман Задунайського козацтва.
Григорій Потьомкін, генерал-губернатор Новоросійського краю, генерал-фельдмаршал російської армії, Великий гетьман військ Катеринославських та Чорноморських, Головнокомандуючий російськими військами.
Тимофій Котляревський, Військовий отаман Чорноморського Козацького Війська, генерал-майор російської армії.
Федір Бурсак, військовий скарбничий, військовий отаман Чорноморського козацького війська.
Григорій Матвєєв, військовий отаман Чорноморського козацького війська.
Василь Незамаївський, кошовий отаман Задунайського запорізького козацтва.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru