Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Президентство В. Путіна

На президентських виборах, що відбулися 26 березня 2000 p., більшість росіян (53 %) віддали свої голоси В. Путіну. Новий уряд очолив 43-річний фінансист М. Касьянов. Новий президент відразу ж розпочав кардинальні внутрішні перетворення, що їх західні аналітики охарактеризували як модернізацій ну доктрину "керованої демократії".

Однією з основних сфер загальної модернізаційної стратегії В. Путіна стало законодавство. Процес удосконалення російської законодавчої бази відповідно до європейських стандартів та європейських цінностей мав демонструвати стратегію демократизації суспільного життя в Росії й формування громадянського суспільства. Однак попри резонансність путінських реформ і, здавалося б, загальне позитивне ставлення до них російського загалу і Заходу, внутрішні перетворення в Росії супроводжувалися планомірним наступом на демократичні завоювання й свободи, нарощуванням авторитарних технологій управління. Про домінування останніх свідчать об'єктивні параметри здійснюваної демократизації. По-перше, пріоритет виконавчої влади над законодавчою, що досягався шляхом фактичного відсторонення законодавчих органів від механізму ухвалення важливих державних рішень, перетворення Державної Думи на дискусійний клуб і декоративний орган "при президентові", створення низки інших аналогічних органів, на кшталт Державної Ради, котрі мають лише дорадчий голос при ухваленні державних рішень. По-друге, процес рецентралізації управління. Дана тенденція — наступний крок у напрямі обмеження автономії суспільства щодо держави. Вона проявилася, насамперед, у низці заходів, здійснюваних з метою зміцнення вертикалі влади, тобто посилення концентрації влади в Центрі. Проявом цієї тенденції був наступ на автономію губернаторів, запровадження нового адміністративного поділу, а також створення інституту повноважних представників президента РФ. Водночас В. Путін намагався переконати Державну Думу законодавчим шляхом відмінити виборність керівників регіональних адміністративних утворень РФ.

По-третє, відбувалося посилення особистої влади В. Путіна за рахунок зміцнення вертикалі влади, замикання всіх державних рішень на особі президента, шо неминуче вносило суб'єктивно-волюнтаристську ноту в нову модель управління, давало можливість на власний розсуд вирішувати, до яких меж варто допустити демократію, а з якого моменту нею слід керувати. Така особливість доктрини "керованої демократії" і послідовне втілення її в життя дали підстави західним аналітикам характеризувати систему владних відносин у Росії як авторитарний режим. Нарешті, на початку 2000-х років у Росії систематично порушувалися права людини. Незважаючи на спроби В. Путіна використати відповідним чином події 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку й подати воєнні заходи Росії в Чечні з позицій антитерорис-тичної кампанії, Захід розглядав дії чеченців не як терористичні, а як партизанську війну, спровоковану російською інтервенцією. Продовжувалася практика обмеження свободи слова, про що свідчили серії акцій, спрямовані проти незалежних ЗМІ (справа холдингу Медіа-Мост, закриття опозиційних газет і телеканалів, заборона на об'єктивне висвітлення деяких тем, зокрема ситуації в Чечні) та опозиційних журналістів (у 2001 р. в Росії було вбито 12 журналістів). Для новітньої історії Росії була характерною також тенденція до нагнітання "шпигуноманії", про що свідчила справа морського офіцера Г. Паська, який виступав проти морських поховань залишків радіоактивних відходів. Звинувачений у "зрадництві й розголошенні державної таємниці", він був засуджений до чотирьох років тюремного ув'язнення.

Російська правозахисниця О. Бонер (дружина академіка А. Сахарова), характеризуючи модернізаційні процеси, що реалізовувалися в Росії на початку 2000-х років, наголошувала: "Реформи 1980—90-х передбачали гуманне й плюралістичне суспільство, правову державу, свободу преси й незалежне правосуддя, справедливе законодавство, демократичність і багатопартійність. Замість цього ми присутні при методичному зведенні централізованого поліцейського режиму з придушенням свободи".

Домігшись успіхів у здійсненні внутрішніх перетворень, режим В. Путіна не зміг подолати гостру системну кризу в економіці, що стала однією з основних загроз національній безпеці РФ, гальмом на шляху її інтеграції у світове господарство. Попри те, що з першого липня 2001 р. РФ ввела в дію новий податковий кодекс, ситуація в економіці країни залишалася непростою. Спостерігався різкий спад виробництва, внаслідок чого країна посідала досить скромне місце в міжнародній ієрархії країн щодо рівня економічного розвитку. ВВП Росії у 2002 р. становив 375,3 млрд. доларів, тоді як у її східних сусідів — Китаї та Японії, відповідно, 991,2 млрд. і 4 трлн 395 млрд. дол. Чимало зусиль Кремль доклав для підготовки і проведення завершального етапу структурної перебудови народного господарства, плануючи завершити її до 2008 р. У ході цього процесу будуть приватизовані всі великі, стратегічно важливі підприємства видобувної, переробної й енергетичної промисловості Росії, а також увесь транспорт і зв'язок. Паралельно здійснюватиметься інтенсивна приватизація землі, хоча проти цього рішуче виступають російські комуністи й аграрії. Отже, в економічній сфері Російській Федерації необхідно ще чимало зробити для відновлення економічного потенціалу, який у неї був на початку 90-х років минулого століття, а також його нарощування й модернізації.

Чеченська проблема
Формування зовнішньої політики Росії та її тенденції
Російсько-українські відносини
Розділ 15. РУМУНІЯ
Невдача демократичної альтернативи
Загострення політичної боротьби. Парламентські вибори 1946 р.
Насадження тоталітаризму
Будівництво соціалізму по-румунськи
"Епоха Чаушеску". Криза 80-х років
Демократична революція 1989 р.