Соціальна педагогіка - Пальчевський С.С. -
1.9. Проблеми сучасної віктимології

Тяжку хворобу спочатку легко вилікувати, але важко розпізнати, коли ж вона задавнюється, її легко розпізнати, але уже важко вилікувати"

Ніколо Макіавелі

Соціально-педагогічна віктимологія як галузь знань. Жертви несприятливих умов соціалізації. Поняття віктимності, віктимізації та віктимогенності. Соціальні еталони. Стереотипізація. Атитюди. Об'єктивні чинники несприятливих умов соціалізації. Суб'єктивні чинники несприятливих умов соціалізації.

Соціально-педагогічна віктимологія - (від лат. Victime - жертва і гр. Logos-слово, поняття, вчення) - галузь знань, яка, будучи складовою частиною соціальної педагогіки, вивчає на міждисциплінарному рівні різноманітні категорії реальних та потенційних жертв несприятливих умов соціалізації, досліджує чинники, які створюють передумови для дефіциту можливостей повноцінного фізичного, духовного, емоційного, культурного, соціального розвитку і самореалізації їх; розробляє методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної діяльності, спрямовані, з одного боку, на профілактику, мінімізацію, компенсацію і корекцію тих обставин, через які людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації, а з іншого, - на формування доцільного рефлексу цілі на основі позитивних задатків людини-жертви та її внутрішньоінтенційної спрямованості.

У соціально-педагогічній науці прийнято розглядати три види жертв несприятливих умов соціалізації: реальні, потенційні та латентні.

До реальних відносять тих, хто знаходяться під опікою держави та громадських організацій. Значну частину їх складають інваліди та люди з психосоматичними дефектами і відхиленнями.

З-поміж потенційних жертв виділяються особи з акцентуаціями характеру, напруженим психічним станом. Найчастіше вони зустрічаються серед дітей та підлітків, які народилися у неблагополучних сім'ях, з-поміж мігрантів, метисів, представників інонаціональних груп у місцях компактного проживання іншого етносу.

Латентні жертви - високообдаровані люди, які з певних причин не можуть чи не змогли самореалізуватися на основі власних обдарувань та внутрішньоінтенційної спрямованості.

Важливими для віктимології поняттями є віктимогенність, віктимізації, віктимність.

Віктимогенність - наявність в об'єктивних обставинах соціалізації властивостей, рис, умов, які становлять певну небезпеку для нормального перебігу процесу соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп населення (наприклад, віктимогенне угрупування, віктимогенний мікро-соціум і т.д.).

Віктимізація - процес і результат перетворення окремої особистості чи групи людей у певний вид жертви несприятливих умов соціалізації.

Віктимність-схильність людини до відхилення від нормального перебігу процесу соціалізації, що, врешті-решт, робить її жертвою несприятливих умов соціалізації.

Нормальний перебіг процесу соціалізації безпосередньо пов'язаний із таким поняттям, як соціальна норма.

Соціальна норма - це пред'явлена соціальною спільністю (групою, суспільством) сукупність вимог та очікувань, що є засобами регулювання поведінки індивіда чи групи людей(Галузевський). Завдяки соціальній нормі здійснюється соціальний контроль поведінки та діяльності особистості. Так, наприклад, поведінка школяра контролюється через перевірку виконання ним нормативно визначених обов'язків або через порівняння реальної поведінки з очікуваною. Порушення вимог такої норми регулюється системою санкцій.

Соціальна норма регулює процес функціонування соціальних інститутів, виступаючи стосовно індивіда чи нового покоління як дещо вже сформоване і задане. Через це проблема засвоєння особистістю нормативних вимог та очікувань розв'язується у процесі соціалізації шляхом осмислення та перетворення зовнішніх щодо індивіда соціальних норм у внутрішні регулятори його поведінки. Після такого засвоєння ці норми стають для людини системою вищих регуляторів її життєдіяльності.

Міждисциплінарний рівень вивчення проблеми віктимізації та різноманітних відхилень від соціальної норми полягає в тому, що ці проблеми складають відповідне поле досліджень кримінології, дефектології, психології, соціології, психотерапії, соціальної психології.

Кримінологія досліджує причини і форми правопорушень, які здійснюються людьми різновікових категорій, визначає способи боротьби із злочинністю. Окрім того, вивчає особливості людей, які стають жертвами протиправної поведінки злочинців (юридична віктимологія).

Дефектологія головну увагу приділяє проблемам, важливим для соціалізації особистості, людей, для яких властиві різні форми недорозвиненості мозку і затримки психічного розвитку.

Серед об'єктів її уваги також люди, які позбавлені дару мови, слуху, зору або відзначаються суттєвою їх недорозвиненістю.

Психологія розробляє проблеми діагностики та корекції негативних психологічних наслідків, які спричинені впливом на людину стресогенних чинників, джерелом яких є стихійні лиха, терористичні акти, катастрофи, військові дії, акти насильства і т.д. Визначає стабілізуючі чинники психіки та відслідковує шляхи використання їх із психокорекційною метою, часто стикуючись у виконанні цього завдання із психотерапевтикою. Досліджує окремі проблеми спадкові схильності до віктимної поведінки (генетична віктимологія).

Соціологія визначає місце і роль різноманітних соціальних інститутів цілісного соціального організму, який покликаний забезпечити формування історично та суспільно доцільних соціальних норм.

Соціальна психологія вивчає різноманітні соціальні групи. Досліджує соціально-педагогічну обстановку, в якій вони діють. Виявляє принципи, за якими відбувається їхній розвиток. Висвітлює існуючі в них проблеми та шляхи їхнього розвитку.

Віктимність людини перебуває у тісному взаємозв'язку з ступенем та глибиною її соціалізації. Психологічні прояви останніх визначаються у соціальній психології поняттям ефекти соціалізації, що означає сформовані у свідомості людини на основі суб'єктивних уявлень про соціально-психологічні особливості, які повинна мати людина для виконання певної соціальної ролі, певних еталонів, із позиції яких вона оцінює рольову поведінку інших людей. Педагогічним інструментарієм вироблення соціальних еталонів часто виступають різноманітні психотехнічні системи, оскільки такі еталони поряд із відповідними установками, нормами, традиціями слугують стабілізуючими чинниками психіки, що й забезпечує формування відповідного внутрішнього психологічного "дому".

Виконуючи функцію "мірки" в оцінці людей, соціальні еталони являють собою персоніфіковане вираження морально-етичних, демографічних та інших уявлень про поведінку, виконання обов'язків, реалізацію своїх прав людьми, які входять до певної соціальної спільноти. Еталони формуються на основі особистісних смислів понять і мають динамічний характер, оскільки з набуттям соціального досвіду постійно збагачуються і переосмислюються. Як правило, діти дошкільного віку формують їх на основі зовнішніх ознак, молодші школярі-функціональних, підлітки-вольових, юнаки- характерологічних та мотиваційних якостей, старші вікові групи-характерологічних та професійних.

Про ступінь та глибину соціалізації людини крім еталонів, які дають змогу класифікувати інших людей за системою "типів", що склалася в людини, свідчить таке психологічне явище, як стереотипізація-виявлення певних груп рис, властивостей, що приписуються особам, які виконують певні соціальні ролі. Стереотипи спрацьовують тоді, коли люди відрізняються лише за зовнішніми ознаками. Стереотипізація має як позитивну, так і негативну функцію. З одного боку, вона прискорює категоризацію за окремими ознаками, що полегшує процес спілкування, а з іншого, формує спрощений підхід до людей та соціальних явищ, що зумовлює певну консервативність мислення.

Стереотипізація поряд із соціальними еталонами безпосередньо впливає на формування атитюду - (від англ. аttitde- становлення, установка) - соціальної установки, яка детермінує поведінку людини, розкриває її психологічне переживання і спрямованість, поєднуючи в собі особистісні смисли емоцій та їхній предметний зміст. Атитюд як феномен соціальної установки, формуючись на основі попереднього досвіду, розгортається не тільки на усвідомленому, а й неусвідомленому рівнях. У поведінці членів соціальної групи забезпечує єдність сприйняття і ставлення до певної соціальної ситуації, поведінки окремих людей і готовність до спільної дії.

... Коли йому гукнули: "Бить!",

Він не задумавсь ні на мить,

Бо навколо усі кричали,

Кишені в жертви відривали.

Тут кожний був "своєму свій",

А всі гуртом - безжальний рій.

(С.Пальчевський)

Функціонування атитюдів створює підставу для координації та організації дій, спрямованих на реалізацію єдиної мети, своєрідно стандартизує сприймання соціальних явищ. Цілеспрямовує характер поведінки у ситуаціях, що змінюються; звільняє від необхідності приймати певне рішення і контролювати поведінку в стандартних ситуаціях. Нерідко зумовлює інертність діяльності, що гальмує пристосування до певних ситуацій, які вимагають зміни алгоритму поведінки.

Розглянуті поняття "соціальні еталони", "стереотипізація", "атитюд" допомагають установити логіку переходу окремих груп потенційних жертв соціалізації у реальні та головну закономірність формування латентних жертв.

Стереотипізація в дитячому, підлітковому, а нерідко, і в старшому вікових періодах в умовах тісного контакту з представниками антисоціальних груп призводить до формування соціальних еталонів, які, як правило, протилежні еталонам просоціальних груп. За таких умов відбувається поступове насичення новим змістом особистісних смислів понять носія цих еталонів. На основі цих змін в умовах замкнутих антисоціальних груп формуються атитюди, які не тільки стандартизують сприйняття явищ, дій, зокрема й власних, об'єктів, ситуацій, процесів, а й звільняють від необхідності приймати рішення, контролювати власну поведінку, змінювати її алгоритм залежно від конкретної ситуації та особистісного аналізу її. Цьому сприяє те, що, як правило, стереотипізація в дитинстві, підлітковому віці та в замкнутих антисоціальних групах відбувається на основі зовнішніх фізичних ознак, які нерідко окутані ореолом своєрідної романтики. Сформовані ж на основі стереотипізації за зовнішніми ознаками без проникнення в їхню внутрішню сутність атитюди, звільняючи від зміни алгоритму поведінки їхнього носія в нових нестандартних ситуаціях, які вкрай потребують такої зміни, рано чи пізно призводять до виникнення криміногенних ситуацій. Зважаючи на це, соціальному педагогу вже на етапі профілактичної роботи з потенційними жертвами подібних ситуацій необхідно, насамперед, зосередити зусилля на корекції сформованих за зовнішніми ознаками стереотипів своїх клієнтів. Допомагати їм здійснювати її на основі гармонійного поєднання зовнішніх ознак з внутрішніми.

... Він вперше, як моряк тривожний,

Який, нарешті, вгледів сушу,

Учився у людині кожній

І форму бачити, і душу.

(С.Пальчевський)

Найнеобхіднішою для клієнта на цьому етапі є допомога в корекції процесу самоорганізації його як складно організованої системи. Для цього необхідне чітке визначення тієї частини структур, яка залишається незмінною ("організованою"), та "нової", яка зберігає здатність змінюватися, надаючи інших властивостей усій системі. Незмінною частиною в цьому випадку повинні залишатися вихідні принципи формування динамічної системи соціальних еталонів. Такими вони залишатимуться в тому випадку, коли в них будуть закладені загальнолюдські цінності. Змінна, "нова" частина структур, яка й зумовить процес самоорганізації системи, надаючи їй інших властивостей, буде пов'язана з вихованням у клієнта здатності та бажання емпіричного вивчення життєво важливих для нього об'єктів, подій, явищ, фактів, процесів не на основі формальних ознак, а згаданого гармонійного поєднання їх із внутрішніми, сутнісними. Такий підхід до проблеми зумовить вихід клієнта за межі антисоціальної групи, оскільки її досвіду виявиться недостатньо для формування психологічних новоутворень у процесі самоорганізації складно організованої системи. Увага клієнтадо змінних структур викличе в нього потребу зміни алгоритму поведінки в нових, нестандартних ситуаціях, що безпосередньо зумовить руйнацію раніше сформованих атитюдів та стереотипів.

Латентні жертви несприятливих умов соціалізації вимагатимуть дещо інших підходів для вирішення своїх проблем. Для них необхідно допомогти, насамперед, зрозуміти своє призначення в житті і відчути власні потенційні можливості. Посприяти у перших кроках до самого себе "справжнього". Такими "кроками" найчастіше є ситуації успіху у первинних референтних групах. Інколи цього достатньо, щоб, образно кажучи, "мотор завівся". Цілком справедливими у цих випадках є слова австрійського письменника Степана Цвейга: "Хто хоч раз знайшов себе, той уже нічого на цьому світі не може втратити". А для цього, як вважав німецький поет і філософ Фрідріх Ніцше, потрібно вчитися любити себе - любов'ю "здоровою і святою", аби залишатися "вірним самому собі" і "не втрачати себе".

На жаль, дотепер залишається невирішеною проблема байдужості людей до самих себе "справжніх". Нерідко житейською трагедією обертається така байдужість обдарованих людей. Як вважав у свій час французький письменник Жюль Ренар, не обов'язково жити, але обов'язково жити щасливо. А людині, яка відчула потенціал власної обдарованості, жити щасливо без відчуття повноти власного самовияву проблематично.

Соціальному педагогу слід пам'ятати, що головну роль у формуванні особистості, реалізації нею власних потенцій відіграють не навчання і виховання, а самоосвіта та самовиховання. Стосовно цього талановитий вітчизняний педагог-учений В.О.Сухомлинський зауважував, що самовиховання -це не щось допоміжне у вихованні, а його фундамент. Ніхто не може виховати людину, якщо вона сама себе не виховує. Це положення особливо стосується обдарованих людей.

Соціальні еталони цих людей разом з установками та нормами повинні формуватися не на основі одних зовнішніх ознак, а на поєднанні їх із глибоким проникненням у внутрішню сутність об'єктів, явищ, процесів, вчинків. Стереотипи, на основі яких люди відрізняються лише за зовнішніми ознаками, в обдарованої особистості у переважній більшості випадків не спрацьовують. Таке психологічне утворення, як атитюд, що може зумовлювати інертність діяльності та гальмувати пристосування до нових ситуацій, які вимагають зміни алгоритму поведінки, заважають цим людям у пошуку шляху до автентичного життя, повертають до сприйняття світу людей в образах усереднених стереотипів, що, зрештою, рано чи пізно зумовлює відчуження людини від самої себе "справжньої". Тому обдарованих людей з метою їхньої автентичної самоорганізації необхідно хоч би в найзагальніших рисах ознайомлювати з образом людини у філософських течіях екзистенціалізму та нестабільності. Це допоможе їм уявити, а згодом і спроектувати дорогу до самого себе.

Процес і результати віктимізації зумовлені низкою об'єктивних чинників.

Для латентних жертв несприятливих умов соціалізації таким чинником є, насамперед, напластовані соціально та історично уявлення про межі норм людськихможливостей, які до того ж гіпертрофуються в умовах провінції (у рідному краї пророків немає). Загальновідомо, що обдарованість завжди передбачає розвиток певної внутрішньої якості з виходом за межі таких норм. А цей вихід відбувається лише після десуґестування згаданих напластувань. Для цього ж потрібний доброзичливий мудрий порадник, який би сам вірив у можливість успіху і вмів би таку віру та впевненість сколихнути у свого підопічного.

...Ті віри сповнені слова

Творили у душі дива.

І він відчув: не за морями,

Не за безкраїми степами,

А в серці, сповненім надій,

Крильми змахнула пташка мрій.

(С.Пальчевський)

Наступним чинником несприятливих умов соціалізації для цього виду жертв буває сім'я, в якій не приділяється належна увага обдарованості дитини, не створюються сприятливі умови для її розвитку. Трапляються випадки, коли батьки намагаються використати цю обдарованість для досягнення загальновизнаних в обмеженому провінційному колі суспільства усереднених стандартів. Мотивуючи свою позицію відомим "краще синиця у жмені, ніж журавель у небі", перекривають синові чи дочці дорогу до автентичного життя та власної неповторності. Нерідко це відбувається за умов, коли молодій людині нікому допомогти і вона змушена сама "навпомацки" відшуковувати "свою" дорогу до себе "справжнього", інтуїтивно відчуваючи, що в цьому сенс її життя, здоров'я і щастя.

... Летять наді мною мої журавлі.

Я руки, мов крила, до них простягаю,

Бо житиму доти на рідній землі,

Допоки вони наді мною літають.

(С.Пальчевський)

Не слід забувати, що роль сім'ї зростає з огляду на необхідність розвитку окремих видів обдарувань уже з п'ятирічного чи шестирічного віку і упущення в цей віковий період украй небажані.

Може гальмувати самореалізацію обдарованої молодої людини тип населеного пункту, в якому вона проживає, його віддаленість від науково-культурних центрів країни. У багатьох випадках цей чинник утруднює обдарованій особистості пошуки різного рівня референтних груп та створення ситуацій успіху в них.

Чинником віктимізації людини інколи стає суспільство і держава, в якій вона проживає. У країнах із слабо розвинутою економікою та соціальною структурою обдарованість у тих випадках, коли вона не комерціоналізується, часто залишається поза увагою держави та суспільства. З їхньої вини економічно підриваються автентичні основи організації життя окремої особистості і суспільства.

Названі чинники несприятливих умов соціалізації у більшому чи меншому ступені здатні зумовлювати також і появу потенційних та реальних жертв соціалізації. Але для них певне значення мають ще й інші. Наприклад, природно-кліматичні умови. Цей чинник негативно впливає на фізичний розвиток, здоров'я і психіку людини переважно під час зміни місця проживання. Адже в цьому випадку змінюються не лише певний тип погод, кліматичні показники, а й мінеральний склад води, співвідношення мікроелементів у тій рослинній харчовій продукції, яка виросла під сонцем у новому ареалі життя. Особливий негативний вплив справляють райони із суворими кліматичними умовами. Прикладом цього може бути тиск на психіку людини відомого з описів Джека Лондона "білого безгоміння".

Однак бувають випадки, коли екстремальні у своїй суворості кліматичні умови негативно впливають на психіку навіть корінних жителів. Один із таких випадків описаний французьким дослідником життя та побуту ескімосів Гренландії Жаном Малорі у його книзі "Загадковий Туле". "З приходом зими над ескімосами нависла біда, - передає він розповідь одного із своїх ескімоських друзів, - сонце стояло над горизонтом уже низько. І за кілька днів матір змінилася буквально на очах. Раніше вона працювала з ранку до вечора, сміялася, ледве проснувшись, тепер же годинами нічого не робила в іглу і сиділа мовчки. Ніхто не хвилювався, оскільки знали, що в цю пору року люди часто погано себе почувають. Якось увечері, коли всі зібралися до сусідів поїсти тюленячого м'яса, матір залишилася, сказавши, що стомилася і краще полежить вдома... Вмить біля півночі завили собаки. "Повернемося, - сказав батько,-щось трапилося, я це відчуваю", - І він показав на голову... Тим часом піднявся вітер. Син пішов уперед. У вікні іглу виднілося світло, яке то спалахувало, то гасло. Здавалося, що хтось безперервно ходить взад і вперед перед єдиним вікном. Біля дому собаки зі всієї сили рвалися з прив'язі. Коли відкрили двері, то перед очима постало страшне видовище: в домі все було перевернуте догори дном; порвані оленячі шкури валялися на долівці серед шматків тюленячого м'яса і струмків крові; матір з потемнілим, налитим кров'ю лицем, розкуйовджена, металася по іглу з ножем у руках".

Такі напади полярної істерії, за свідченнями одного з героїв книги нарисів, траплялися і трапляються доволі часто, особливо у жінок.

Зумовлюють віктимізацію екологічні особливості місцевості. Часто вони сприяють утворенню геопатогенних зон, у яких поширюються специфічні захворювання населення. Екологічне забруднення у них пов'язане із запиленістю, загазованістю, високим рівнем шуму, забрудненням поверхневих та підземних вод. Особливу категорію становлять території радіаційного забруднення, яке пов'язане із аварією на Чорнобильській АЕС. Найбільше таких територій у Київській, Житомирській, Чернігівській, Рівненській, Черкаській і Вінницькій областях. Для порівняння радіаційного забруднення окремих поселень у цих областях фахівці беруть середній фон по Києву, який становить близько 18 мкР/год, забруднення цезієм - 137-до 3 Кі/км2 (серпень 1989 р.). Дослідження засвідчили, що такий рівень забруднення є досить значним і може призвести до 250 генетичних аномалій на 1 млн. чоловік. В Україні виявилися забрудненими 5 млн га, у тому складі на сільськогосподарські угіддя припадає 3,5 млн га, ліси - 1,5 млн га. Постраждали від радіації 32 райони шести областей. Близько мільйона чоловік живуть у районах, забруднених цезієм - 137. Вирішення проблем здоров'я цих людей, що безпосередньо пов'язане з поліпшенням матеріальних умов їхнього життя, лягає на плечі держави. Однак її можливості в умовах соціально-економічних змін останніх років виявилися доволі обмеженими. Таким чином, екологічний чинник віктимізації у цьому випадку поєднується з таким чинником, як держава. Адже від рівня її економічного розвитку і соціальної політики, яку вона проводить, залежить обсяг інвестицій у сфери соціального захисту, суспільного нагляду і системи соціальної реабілітації. Посередництвом незалишкового розвитку галузей культури, освіти, професійної підготовки та працевлаштування зменшується кількість безробітних, п'яниць, наркоманів, що безпосередньо зумовлює зменшення кількості злочинців.

Державні органи покликані проводити ефективну превентивну діяльність щодо виникнення умов віктимізації широких груп населення, взаємодіяти у ході неї з неурядовими організаціями. Прикладом цього в Україні стала превентивна діяльність щодо запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка почала поширюватися в 90-х роках минулого століття.

Комплекс заходів, спрямованих на запобігання такій торгівлі, був згрупований таким чином: допомога потерпілим; організація роботи "гарячих ліній", за якими проводяться індивідуальні консультації українських громадян із проблем запобігання торгівлі людьми; проведення досліджень із проблем насильства над жінками та експертизи законодавчих актів, що стосуються становища жінок в Україні; ведення просвітницької роботи серед молоді. Проведення семінарів, конференцій для широкого загалу, а також тренінгів для представниць потенційної групи ризику; поширення інформації з проблеми, видання матеріалів, бюлетенів, листівок; проведення інформаційних кампаній, робота із засобами масової інформації; участь у розробці законодавчих актів щодо становища жінок в інших країнах та документів міжнародних організацій; створення мереж неурядових організацій на національному та міжнародному рівнях для надання допомоги постраждалим жінкам (К.Левченко).

Держава визначила також нормативні та правові документи, які забезпечують взаємодію органів освіти з неурядовими організаціями у веденні превентивної роботи. Такими документами стали Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та підвищення їхньої ролі у суспільстві на 1997 - 2001 роки, Національна програма запобігання та боротьби з торгівлею жінками та дітьми, Національний план сприяння тендерній рівності та впровадження рівних можливостей жінок та чоловіків. Основою для підготовки цих документів стали відповідні постанови Кабінету Міністрів України.

Держава і суспільство, яке сформувалося в ній, у всіх випадках, пов'язаних з віктимізацією кожної окремої людини, несуть безпосередню відповідальність.

"Бути людиною, - писав у свій час французький пілот і письменник Антуан де Сент-Екзюпері,-це відчувати свою відповідальність. Відчувати сором перед злиденністю, яка, здавалося би, і не залежить від тебе. Гордитися кожною перемогою, досягнутою товаришами. Усвідомлювати, що, кладучи свою цеглину, і ти допомагаєш будувати світ".

Держава може виступати чинником віктимізації у силу того, що з її вини розв'язуються війни, які породжують мільйони реальних та потенційних жертв. Прикладом однієї з таких війн є афганська, розпочата з погодження всього-навсього чотирьох найвищих можновладців у колишньому СРСР, результатом якої стали смерть і каліцтво десятків тисяч сповнених сил молодих людей.

Держава може ініціювати з вини керівництва геноцид власного народу, що мало місце в 30-і роки ХХ століття в Україні, де організований владними структурами під керівництвом Сталіна голодомор забрав життя у шести мільйонів людей. Збільшенню кількості потенційних та реальних жертв несприятливих умов соціалізації сприяли депортації цілих народів та соціальних груп. Відоме в СРСР "розкуркулювання" в 30-х роках ХХ століття, а на Західній Україна - в кінці 40-х років. У ці ж роки переселення кримських татар, у межах СРСР, німців із Східної Прусії, Судетської області Чехословаччини у Німеччину.

Зумовлюють ріст реальних та потенційних жертв віктимізації серед великих груп населення різноманітні катастрофи та стихійні лиха (урагани, землетруси, паводки та повені). Віктимізація в цих випадках пов'язана із формуванням увеликих груп населення критичного психічного стану, викликаного відчуттям можливої близької смерті. В організмі людини у ці періоди відбуваються незворотні психофізіологічні процеси, які в окремих випадках можуть передатися наступному поколінню. За свідченнями людей, які пережили аварію теплохода "Адмірал Нахімов" та горезвісний вірменський землетрус у минулому столітті, у критичні хвилини, які ставлять на межу між життям і смертю, світ в очах забарвлюється у фіолетовий колір. Таким чином, поширене у побуті "А мені все фіолетово" далеко не відповідає реальним ситуаціям. Люди, які пережили катастрофи, аварії, стихійні лиха у багатьох випадках потребують допомоги психолога, оскільки в них порушується та гармонійна співвідносність духовних структур, яка забезпечує цілісність їхнього внутрішнього психологічного "дому". Тому наявність розгалуженої сітки служб психологічної допомоги - не побажання, а насущна вимога у критичні хвилини життя багатьох людей.

Однак аварії, катастрофи, стихійні лиха мають локальний характер, у той час, коли війни та військові конфлікти здатні зумовлювати таке соціально-психологічне явище, як "загублене покоління", для представників якого характерні відомі "синдроми", відчуття комплексів вини, жертви і т.д. Для подолання їх необхідні загальнодержавні заходи, спрямовані, насамперед, на зміну соціально-психологічної атмосфери в суспільстві, формування відповідного ставлення до постраждалих, включення їх у спеціально сформовану систему реабілітації (психологічну, медичну, фахову, соціальну).

Діячі культури, науки, соціально-психологічні служби, пов'язані із формуванням згаданої соціально-психологічної атмосфери, повинні виходити з того, що чогось безслідного у житті як особистості і суспільства не буває. У хаотичному, на перший погляд, нагромадженні причин і наслідків відбувається процес самоорганізації як одиничного, так і загального. Однак у кожній складноорганізованій системі , яку може представляти як окрема людина, так і суспільство загалом, у точці нестабільності вирішальну роль здатна відіграти будь-яка з численних "флюктуацій". Це й визначає необхідність активності та ініціативи кожного і всіх разом. У цьому світлі проблема людської долі отримує свій якісно новий розв'язок. "Доля неминучіша, ніж випадковість, - говорив у свій час японський письменник Рюноске Акутагава. - "Доля полягає в характері"-ці слова родилися далеко не даремно". Насамперед, від самих постраждалих людей, поколінь, народів залежить те, як вони використовують уроки життя та історії-на користь собі чи шкоду. Принципи самоорганізації життя у всіх його проявах спрямовані в бік еволюції та "користі". Це, очевидно, й дало право відомому американському історику і письменнику Генрі Брукс Адамсу стверджувати, що "... горнило бід очищає і облагороджує як окремих людей, так і цілі країни".

На пострадянських теренах у межах більшості новоутворених країн, яким доводиться переживати період нестабільності у своєму розвитку, формуються специфічні віктимогенні чинники, стосовно яких саме цей період виступає головним чинником, який зумовлює їх. Як уже згадувалося, "стабільний" СРСР формував засобами відпрацьованих упродовж десятиліть існування радянської влади психотехнічних систем "стабільні" екопсихологічні системи мільйонів людей. Поняття прагнення, мети, обов'язку, відповідальності у цих стандартизованих внутрішніх психологічних "домах" мали своє чітко визначене місце. Коли ж виявилося, що "порядок" у цьому "домі" "неправильний", через що його необхідно піддати негайній руйнації, то це призвело до появи відразу двох категорій як потенційних так і реальних жертв несприятливих умов соціалізації. Першу з них склали представники старших груп населення, у яких уже не залишилося ні часу, ні сил для "перебудови". Це призвело до стрімкої втрати ними індивідуальної і соціальної ідентичності. У частини молодого покоління у зв'язку з новими ціннісними орієнтаціями та життєвими устремліннями появилося намагання використати найкоротші шляхи для досягнення своїх цілей, оминаючи ті моральні "імперативи", які поряд із зоряним небом над головою найбільше хвилювали І.Канта. Це зумовило появу нових типів жертв: правопорушників, тих, що пов'язані з проституцією, ділків "чорного" ринку і т.д.

Показниками гуманності держави і суспільства стосовно цих жертв є масштаби заходів, спрямованих на профілактику і девіктимізацію. Однак ніякі організаційно-правові заходи не спрацьовуватимуть до того часу, поки, насамперед, у найвищих ешелонах влади та суспільства не буде встановлено культ моральної чистоти та порядності. "Даруй світло, - писав півтисячі років тому нідерландський гуманіст, письменник Еразм Роттердамський, - і тьма щезне сама собою". Пустелі життя, якщо говорити образно, існують для того, щоб їх переходити, а не губитися в них.

... В житті мандрують різні каравани.

І часто душі обпікає зло:

Здається інколи, піском барханним

Поняття святості і честі занесло.

Та ти нічого в світі не лякайся:

Ні сонця білого, ні дикого виття.

Завжди оазисом прекрасним залишайся

Для змучених пустелями життя.

(С.Пальчевський)

Здатними віктимізувати окремих людей і навіть цілі групи їх є особливості окремих поселень та мікросоціумів, у яких ці люди живуть.

Низький рівень життя населення, його виробничої зайнятості, певні особливості соціально-професійної і демографічної структури, нерозвиненість рекреативної інфраструктури, що відповідним чином зумовлює низький культурний рівень жителів, призводять до поширення алкоголізму, злодійства, дебоширства, проституції тощо. Але найгірше полягає в тому, що за таких обставин у подібних населених пунктах чи мікрорайонах формується той особливий соціально-психологічний клімат, який погоджує людину з цими обставинами, змушує сприймати їх як заданість, зумовлюючи пасивну позицію стосовно себе особисто і суспільства загалом. ... Хворієш, як життя навкруг-калюжа: Задрипані паркани та хати.

Звичайно, що зросте й на смітті ружа. Але чи зможе, бідна, зацвісти?

(С.Пальчевський)

Поєднання віктимогенних особливостей населеного пункту чи мікрорайону із впливом неблагополучної сім'ї здатне формувати в підлітковому віці людини схильність до антисоціального способу життя, правопорушень, яка згодом може виявитися здатною до успадкування. У юнаків та дівчат під впливом способу життя батьків часто формуються негативні сугестивні комплекси ("тримати "бабу" в "їжакових" рукавицях", "усі мужчини "козли", "не вкрадеш-не проживеш", "горбатого могила справить" і т.д.).

Особливу групу потенційних та реальних жертв несприятливих умов соціалізації в Україні складають діти-сироти та безпритульні. В той час, коли безпритульних нараховується всього кілька тисяч, то дітей-сиріт - понад сто тисяч. Вітчизняна історія повернулася так, що на порозі третього тисячоліття вимусила у боротьбі з бездоглядністю і безпритульністю звернутися до відомого досвіду складних 20-х років та повоєнних 40-50- х. Останніми роками для навчання та виховання таких дітей відкрито в Україні 39 шкіл-інтернатів. У всіх регіонах країни на громадських засадах при Міжнародних благодійних фондах, християнських церквах засновано 70 дитячих центрів, сімейних будинків, соціально-реабілітаційних навчальних закладів.

Головним завданням усіх названих типів закладів є, насамперед, соціальна адаптація дітей, підлітків, юнаків та дівчат, яка потребує оптимізації взаємодії молодої людини із соціальним середовищем у відповідь на зміни в ньому та появу новизни. Наскільки важко цього досягнути засвідчує трагічний приклад-доля випускників дитячих будинків і, зокрема, сиріт (переважно тих, хто має родичів). Серед них, за свідченням А.В.Мудрика, до 30% складають "бомжі", до 20% - злочинці, до 10 % - самогубці.

Дослідження психологів та педагогів О.Антонової-Турченко, Л.Воли-нець, Я.Гошовського, І.Дубровіної, Н.Комарової, М.Лісіної, В.Мухіної, Г.Прихожан та ін. розкривають й характерні причини, що ускладнюють процес соціальної адаптації цієї категорії вихованців. Так, виявлено, що їх психічний розвиток має певні особливості, які виявляються у збідненій емоційній сфері, що, відповідно, впливає на зниження комунікативних можливостей; неадекватній самооцінці, несформованості образу "Я". Непідготовленість випускників дитячих будинків і шкіл-інтернатів до організації сімейного життя, як про це свідчать дослідження Н.Толстих та Г.Прихожан, часто пояснюється відхиленням ціннісних орієнтацій, відсутністю досвіду у відносинах "батьки - батьки" та "батьки - діти", неконкретністю та ідеалізованістю позитивної моделі взаємин у сім'ї.

Появі, на думку Я.Гошовського, ознак так званого госпіталізму в цієї категорії дітей та підлітків сприяють деприваційні умови їхнього виховання, які складаються під впливом обмеженого кола регламентованого спілкування, відсутності права вибору його об'єкту, ситуації та простору, в межах яких воно могло б відбуватися. Не останню роль відіграє також відсутність права на усамітнення в бажаний момент, вільний вибір форми і змісту відпочинку, занять у вільний час.

Помічено, що у дітей, які перебувають на державному утриманні в дитячих будинках та інтернатних закладах, формуються утриманська життєва позиція, споживацький характер відносин із дорослими. Для значної частини їх властива низка негативних рис вдачі й звичок: безпорадність, схильність до крадіжок та обману, жорстокість до слабких, приниження їхньої гідності й терпимість до приниження своєї, заляканість, байдужість до чужого горя. Частіше ніж у звичайних загальноосвітніх навчальних закладах, серед цих дітей зустрічаються так звані "заморожені" діти (термін І.С.Кона - С.П.

1.10. Із історії вітчизняної масової практики виховання
1.11 З історії масової практики соціалізації народів світу
1.12. Соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність у зарубіжних країнах
Розділ 2. Методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної роботи з людьми різних вікових груп та категорій
2.1. Стратегії соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі основних психологічних теорій особистості
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості В.Джемса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі психологічної теорії особистості в "описовій психології" В.Дільтея та Е.Шпрангера
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі неофрей-дистської епігенетичної теорії розвитку особистості Е.Еріксона
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтом у світлі гуманістичної теорії особистості К.Роджерса
Стратегія соціально-педагогічної роботи з клієнтами у світлі гуманістичної теорії особистості Г.Олпорта