Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. -
3.5. Домашня навчальна робота

Важливе місце у навчальній діяльності школярів займає домашня навчальна робота, яка передбачає самостійне виконання навчальних завдань за межами уроку (безпосередньо дома, в групах продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах).

Як зазначено в Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, домашні завдання мають даватися з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів і педагогічних вимог. Учитель визначає їх доцільність, характер, зміст і обсяг. Щоб запобігти перевантаженню учнів домашніми завданнями, необхідно чітко визначати їх обсяг. З усіх дисциплін на виконання домашніх завдань учень в середньому мас витрачати 1/3—1/4 часу, що відводиться на навчальну роботу під час уроків. Окрім того, треба розклад складати так, щоб у ньому щоденно було не менше двох уроків, з яких немає потреби давати домашні завдання. В середніх і старших класах доцільно складати розклад за блочною системою, коли впродовж тижня вивчають 2—3 навчальні дисципліни (математику, мову, літературу), а наступного тижня — інші дисципліни (біологію, хімію, історію) тощо. Це дає учням змогу, по-перше, "занурюватися" в конкретні навчальні дисципліни, а, по-друге, щоденно займатися виконанням домашніх завдань з 2—3 дисциплін.

Важлива функція вчителя — навчання учнів опанувати раціональні методи й техніку самостійної роботи над виконанням домашніх завдань з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Домашні завдання є, таким чином, органічним продовженням навчальної роботи в школі.

Організовуючи навчальну роботу учнів безпосередньо в школі й дома, треба виходити з анатомо-фізіологічних і психічних можливостей школярів певних вікових груп.

Нині школа функціонує в умовах інформаційного вибуху. Досить нагадати, що за останні 50 років накопичилося стільки наукової інформації, скільки було здобуто за всю історію з початку книгодрукування, яке започаткував у 40-х роках XV ст. в Німеччині Іоганн Гутенберг. Наступні покоління певним чином намагалися через систему освіти опанувати інформаційним багажем. Це здійснювалося передусім шляхом екстенсивного підходу до організації освіти молодого покоління в загальноосвітніх і професійних закладах освіти: наповненням змісту навчальних дисциплін все новою й новою науковою інформацією, збільшенням часу на отримання загальної і професійної освіти (до 12 років — у загальноосвітніх навчально-виховних закладах, до 5—6 років — у вищих навчальних закладах). Однак добрі наміри "наздогнати" інформаційний вибух виявляються марними. Тотальне включення дітей з шестирічного віку в процес опанування величезними обсягами наукової інформації завдає шкоди здоров'ю молодого покоління.

Дослідження українських гігієністів свідчать, що шкільні роки є найбільш критичними для фізичного й психічного здоров'я молоді. Захворювання серцево-судинної системи зростають у всіх вікових групах населення, але особливо — у школярів. У дітей з 1994-го по 2008 рік зафіксовано зростання цієї патології на 72 %, у підлітків - - на 149 %. Нині до школи приходить близько 30 % першокласників із порушеннями здоров'я, а закінчують школу понад 70 % хронічно хворих дітей. Істотна причина порушення здоров'я — надмірне зростання навчального навантаження. Не всі керівники шкіл і вчителі та батьки знають про відповідні санітарні норми, які мають регулювати таке навантаження. Так, сумарна кількість годин (уроків) тижневого навантаження в школах не повинна перевищувати для учнів 1-х класів — 20 годин; 2-х — 22; З і 4-х — 23,5; 5-х — 28,6; 6-х — 31; 7-х — 32; 8—12-х — 33 год. Однак загальною негативною особливістю навчального процесу в більшості шкіл є перевищення допустимих норм на 6 і більше годин на тиждень.

Обсяг домашніх завдань має бути розрахований таким чином, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували допустимі норми. Однак і вчителі, й батьки знають, що ці пороги значно перевищені. Законодавством України передбачено семигодинний робочий день для переважної більшості громадян. А ось у школярів (особливо у старшокласників) ця норма значно вища. Тому для багатьох учнів шкіл характерне погіршення функціонального стану окремих систем організму, розвиток хронічної втоми, високий показник захворюваності. Дослідження показали, що в так званих "престижних" загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де навчальне навантаження значно збільшене порівняно зі звичайними школами, рівень захворюваності дітей на гострі інфекційні хвороби (коклюш, дифтерія, краснуха, скарлатина, паротит) сягає 76 %, тоді як у звичайній школі він становить 44 %.

Численні дослідження гігієністів, психологів, педагогів свідчать, що 32 % сучасних першокласників за фізіологічними і психічними показниками не готові до навчання в школі (зокрема серед хлопчиків 44 %). У 73 % "шкільно незрілих дітей" недостатні функціональні можливості серцево-судинної системи, у 50 % — нервово-психічні відхилення. Окрім того, лікарі виявили, що в дітей, які пішли до школи в 6 років, порівняно із семирічками виявлено значне розповсюдження гастроентерологічних патологій (у 2 4 рази). До того ж оптимальні умови для навчання першокласників ? лише в 31 % шкіл. Якщо до всього цього додати ще неякісне харчування, в якому переважають сурогатні продукти з низькою харчовою цінністю (на Заході такі продукти називають junk-food — їжа-сміття), а також вкрай погане екологічне середовище, в якому дитина перебуває все життя, розпочинаючи ще з ембріонального періоду, то справи з перспективами фізичного, психічного й соціального розвитку молодого покоління досить невтішні, якщо не сказати катастрофічні.

Повернемося безпосередньо до питань технології і техніки організації домашньої навчальної праці вихованців. Коли йде мова про надмірне перевантаження учнів розумовою працею, це не означає, що взагалі треба відмовитися від домашніх завдань. Як надмірне завантаження учнів навчальними завданнями, так і відмова від них - - не вихід зі становища. Треба враховувати певні закономірності розвитку особистості: навчання веде за собою розумовий розвиток, а певний рівень розвитку виступає важливою передумовою успішності пізнавальної діяльності. Тому не можна йти шляхом штучного полегшення інтелектуальної праці дитини. Інакше ми загальмуємо процес розвитку молодого покоління, що призведе до зниження інтелектуального багатства суспільства.

Нині дуже поширена доволі шкідлива тенденція — готувати для учнів різних класів з багатьох дисциплін навчального плану зразково підготовлені збірники (задач, вправ, творів з літератури та ін.) з готовими розв'язками ("Твори з української літератури", "Усі задачі з фізики", "Задачі з математики" та под.). Учневі нічого іншого не треба, як придбати такі збірники і переписувати з них готові, дбайливо виконані шкільні завдання, підготовлені кваліфікованими вчителями, методистами. Учнів у такий спосіб позбавляють природних потреб самостійної діяльності. На основі такого підходу відбувається зовні ніби непомітний процес формування споживацької психології. Така людина після закінчення школи виявляється нездатною до активної самостійної діяльності, а лише чекає (і вимагає) від суспільства готових благ. Це надто небезпечний шлях формування особистості, розпочинаючи з шкільної лави. І ще один аспект у цьому контексті: в процесі навчання особистість має оволодіти не лише певним обсягом знань, умінь і навичок, але й методами самостійної пізнавальної діяльності. Тому домашня навчальна робота якнайкраще сприяє розв'язанню цього завдання.

У практиці організації самостійної навчальної роботи учнів поза межами уроку виділяють різні види домашніх завдань. Найбільш розповсюдженим видом є робота над текстом підручника. Необхідно, щоб учень відновив у пам'яті і додатково закріпив теоретичний матеріал, який опрацьовували на уроці, а також навчився відтворювати його в усній і письмовій формах. Наприклад, опрацьовуючи біографію письменника, доречно запропонувати учням скласти хронологічну таблицю. Після опрацювання теоретичного матеріалу з біології варто пропонувати учням скласти план змісту прочитаного. Учень під час усної відповіді на уроці може користуватися таким планом. На основі опрацювання змісту окремих тем з фізики, географії та інших дисциплін можна пропонувати учням відтворювати основні теоретичні положення в схемах, графіках, діаграмах, інших опорних сигналах. Таке залучення образної пам'яті сприяє кращому засвоєнню теоретичного матеріалу. Український учитель-новатор В.Ф. Шаталов завдяки широкому використанню опорних схем конспектів домагався високих результатів у навчальній діяльності. У цьому контексті він широко використовував різні види опорних схем, опорних сигналів та опорних конспектів у процесі пояснення нового навчального матеріалу безпосередньо на уроці, а потім учні використовували ці прийоми під час виконання різних видів домашніх завдань і самостійно моделювали опорні схеми. В основі цієї роботи лежали певні закономірності про особливості конкретно-образної пам'яті та психологічні асоціації. І.П. Павлов писав, що асоціації мають дуже важливе значення для процесів пам'яті й мислення, як первинна їх основа, а аналіз асоціацій показує, що це ті ж основні процеси нашої розумової роботи, ті ж закони мислення.

У XIX ст. вчителі математики під час опрацювання з учнями матеріалу про геометричну прогресію пропонували учням таку задачу: "Крестьянин продавал на рынке свою лошадь и просил за нее 100 рублей. Покупатель же, богатый купец, соглашался купить только за 80 рублей. После долгих торгов крестьянин наконец бросил шапку на землю и сказал: "На ногах у лошади 4 подковы, в каждой подкове по 4 гвоздя. Плати за первый гвоздь копейку, за другой — 2 копейки, за третий — 4 копейки и так за каждый гвоздь — вдвое против предшествующего. Заплатишь за 16 гвоздей — и лошадь даром забирай". Прикинул купец — дармовщина! Ударили по рукам...Начал купец гвозди покупать: 1 копейка, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 1 р. 28 коп.; 2 р. 56 коп.; 5 р. 12 коп.; 10 р. 24 коп.; 20 р. 48 коп.; 40 р. 96 коп.; 81 р. 92 коп.; 163 р. 84 коп.; 327 р. 68 коп. А всего 655 рублей 35 копеек! Тяжко было купцу выкладывать такие деньги, да, как говорят в народе, уговор дороже денег".

Цей приклад є кращим доповненням до пояснення сутності геометричної прогресії. Та й запам'ятовується він на все життя.

Або ще один приклад опорного сигналу, за допомогою якого кожен учень, який вивчав фізику, міг запам'ятати, на які спектри розкладається світло та в якій послідовності вони розташовані: "Каждый охотник желает знать, где сидят фазаны".

Подібні чинники лежать в основі опорних конспектів. В.Ф. Шаталов таким чином розкриває сутність цього терміна: "Поєднання двох слів — опорні конспекти — пояснюється просто: в цьому методичному інструменті є елементи, які зберігають властивості конспекту (закінчені фрази, зрозумілі скорочення, словникові пояснення та ін.), але поряд з ними присутні символи, знаки, графи, малюнки — смислові опори"2.

У процесі роботи учнів дома над опрацюванням теоретичного матеріалу важливо систематизувати результати цієї роботи у формі опорних конспектів. Це буде важливим фактором логічного осмислення учнями теоретичного матеріалу.

Визначаючи зміст домашніх завдань, не можна обмежуватися лише повторенням того, що вчитель пояснював на уроці. Треба спонукати учнів, щоб вони самостійно опрацьовували за підручником окремі підрозділи певної теми. При цьому, по-перше, варто систематично переконувати учнів, що самостійна пізнавальна діяльність — надійний шлях надбання міцних знань і забезпечення інтелектуального розвитку. Кожна дитина з раннього віку прагне утвердити себе в соціальному середовищі через психологічний намір — "Я сам", "Я сама". Від цього особистість отримує задоволення, активно формуються пізнавальні мотиви навчання. Коли батьки, вчителі відбирають у дитини можливість діяти в рамках "Я сам", поступово це природне бажання атрофується, формується звичка споживати "інформаційний фарш". У результаті цього порушується закономірність пізнавальної діяльності, на яку вказував римський філософ Луцій Сенека: "Три шляхи ведуть до знань: шлях розмірковування — найбільш благородний; шлях наслідування — найбільш простий; шлях досвіду — найбільш тяжкий". Тому треба давати такі завдання, які допомагали б вихованцям прокладати для себе найбільш благородний шлях. По-друге, в процесі організації такої роботи вчитель має навчати учнів володіти методами самостійної пізнавальної діяльності, виходячи із змісту дидактичного матеріалу. Важливо враховувати ще й такий аспект: в учнів таким чином формується поважне ставлення до книги як величезного багатства духовної культури людства.

У цьому контексті варто пропонувати учням (особливо старших класів) такий вид домашніх завдань, як підготовка коротких реферативних наукових повідомлень у межах конкретних програмних тем з певних дисциплін. Наприклад: з української літератури — "Т.Г. Шевченко — художник"; "Літературні пам'ятки нашого району"; "Лірика Лесі Українки" та ін.; з історії — "Історія нашого села (міста) з далекої давнини"; "Наші земляки — захисники Вітчизни від фашистських загарбників" та ін.; з української мови: "Що в імені твоєму"; "Топоніміка рідного краю"; "Розвідка про мови світу" та ін.; з фізики "Фізика в побуті"; "Принципи отримання електроенергії на атомних електростанціях"; "Принципи дії гідроакумулюючих електростанцій" і под.

Інший вид домашніх завдань — виконання спеціальних вправ письмового характеру з метою формування умінь і навичок. Учні виконують вправи з мови, розв'язують задачі з математики, фізики, хімії, які розміщені безпосередньо в підручниках або навчальних посібниках чи збірниках. При формуванні таких завдань треба чітко визначати їх обсяг, для виконання якого учень має витрачати 1/2 — 1/3 часу уроку (15—20 хв). Вже на уроці учні мають опанувати методи і прийоми виконання конкретного домашнього завдання.

При визначенні домашніх завдань не треба залишати цей етап на кінець уроку. Часто можна спостерігати, що в останню хвилину уроку (а то й після дзвінка) вчитель похапцем інформує учнів про домашнє завдання. Частина учнів записала щось у щоденник, інші не встигли цього зробити, в деяких запис не вміщається в щоденнику. Дома учень приступає до виконання домашніх завдань і виявляється: з цього предмета не встиг записати, не записав номер вправи, або ж не розуміє, як виконувати це завдання. Учні починають телефонувати товаришам, але й ті не все зрозуміли. В результаті частина учнів не всі завдання виконала, інші допустили багато помилок, окремі взагалі нічого не зробили. Коли батьки роблять спробу контролювати стан виконання домашніх завдань, то діти кажуть: "Завдання не було" і показують щоденник, в якому записів про завдання немає. Або заявляють: "Не знаю, як його виконувати" та под.

Такі негаразди зумовлені недосконалою організацією роботи учнів над домашніми завданнями. Тут треба дотримуватися елементів педагогічної техніки. По-перше, логічно виділяти цей вид роботи як важливий компонент навчальної праці школярів. По-друге, структурний компонент уроку "Домашнє завдання" не залишати на кінець уроку, а ставити його безпосередньо після опрацювання нового навчального матеріалу. По-третє, забезпечувати процес фіксування домашнього завдання організаційно: за пропозицією вчителя учні дістають щоденники, вчитель на дошці записує зміст домашнього завдання (запис у скороченому вигляді має бути таким, щоб умістився в одному рядку щоденника навпроти назви потрібної дисципліни) і особисто контролює, чи всі учні зробили правильний запис (на наступних етапах можна вдаватися до взаємоконтролю з боку учнів); просить учнів розкрити підручники (збірники) і роздивитися, де і як розміщені завдання, яку частину з них виконувати. Після цього учні закривають щоденники, вчитель ретельно знайомить їх із методикою виконання отриманого завдання. Одночасно учні під керівництвом учителя виконують кілька тотожних вправ, щоб краще опанувати методи виконання завдання. Лише за таких умов можна бути впевненим, що учні належно виконають домашнє завдання.

Особливо ретельною має бути організація учнів на виконання домашніх завдань у початкових і середніх класах. Хоча і в старших класах не слід пускати цю ділянку навчальної роботи на самоплив. Адже одне завдання відрізняється від іншого, вимагає застосування оригінального методу виконання.

Третій вид домашніх завдань — виконання різноманітних письмових і графічних робіт: написати твір чи переказ, зробити рисунок, креслення, заповнити контурну карту, скласти таблицю і т. ін. Такі види роботи також спрямовані на формування в учнів певних умінь і навичок. Організовуючи учнів на виконання таких видів домашньої роботи, також необхідно дотримуватися певних елементів педагогічної техніки, ретельно працювати над оволодінням учнями методами і прийомами самостійної роботи над завданнями.

Четвертий вид домашніх завдань — підготовка учнями інформаційних повідомлень у контексті конкретних навчальних дисциплін на основі використання різноманітних джерел за рамками стандартних навчальних посібників — Інтернету, науково-популярної літератури, газет, журналів, радіо, телебачення, комп'ютерів та ін. Такі завдання вибірково можна доручати окремим учням, зважаючи на їх інтереси. Наприклад, з дисципліни фізична культура — "Історія розвитку гандболу в Україні"; "Види спорту, які входять до програми олімпійських ігор", "Мій улюблений вид спорту" та ін.; з географії — "Фауна нашого краю", "Чи міняється клімат на планеті?" та ін. У цьому випадку потрібні індивідуальні консультації для кожного учня, створення умов для його виступу перед класом і належне оцінювання цієї праці. На основі таких пошуків учні можуть виготовляти альбоми, газети, фотовиставки та под.

Певний інтерес в учнів викликають домашні завдання, які стимулюють до використання набутих знань у практичній діяльності, у сфері певного виробництва. Така робота якнайліпше сприяє формуванню умінь і навичок учнів, усвідомленню потреби в знаннях. Такі завдання можуть бути індивідуальними й груповими. Наприклад: скласти план своєї садиби в певному масштабному вимірі; намалювати свій будинок; зробити щеплення фруктових дерев у своєму саду; зробити письмовий опис знайомої річки; впродовж тижня спостерігати за вітром і фіксувати, як змінюється погода залежно від напрямку вітру; обчислити, скільки коштуватиме фарбування підлоги у власному будинку; простежити й описати особливості поведінки домашньої собаки чи кішки; змайструвати барометр з пляшки з водою і скляної трубочки; визначити схожість насіння домашніх рослин; описати фізичні процеси діяльності мікрохвильової печі; скласти генеалогічну карту свого роду.

З кожної навчальної дисципліни можна визначити велику кількість домашніх завдань. Робота над ними має бути спрямована на організацію пізнавальної діяльності школярів згідно з основною закономірністю пізнання: від живого споглядання — до абстрактного мислення — і від нього до практики. Чи не будуть учні перевантажені такими завданнями? Зовсім ні. Хоча треба дотримуватися розумної міри, — враховувати інтереси й можливості учнів, доступність необхідних матеріалів. Потрібна також відповідна робота з батьками. Батьків треба час від часу знайомити зі змістом таких завдань і домагатися, щоб вони не виконували завдання за дітей, а лише створювали належні умови для їхньої самостійної роботи. За належної організації учні з великим захопленням працюють над виконанням таких завдань. За результатами цієї роботи вчитель має визначити рівень опанування учнем знань з конкретної дисципліни, позитивно оцінити його діяльність. Виконані роботи можуть стати основою загально шкільних виставок, олімпіад. Така діяльність учнів під керівництвом учителів схвально сприймається не лише самими дітьми, але й їхніми батьками. Це позитивно впливає на підвищення авторитету педагогічного колективу школи. Батьки переконуються, що учні під керівництвом учителів отримують не лише абстрактні знання, а й володіють уміннями застосовувати їх у конкретній практичній роботі.

До визначення видів і обсягів домашніх навчальних завдань треба підходити досить зважено, щоб передчасно не відбирати у школярів радості дитинства. Слушними в цьому контексті є застереження К.Д. Ушинського: "Задавати дітям позакласні уроки в цьому віці (7—9 років. — Авт.) зовсім шкідливо; і тільки на десятому році, та й то після добрих попередніх класних занять у минулі роки, можна допустити невеликі уроки поза класом...

Отже, при початковому навчанні діти повинні виконувати всі свої уроки в класі, під наглядом і керівництвом учителів, які повинні спочатку навчити дитину вчитися, а потім уже доручати цю справу їй самій. Таке виучування уроків у самому класі при вчителі має багато корисних наслідків: по-перше, ...тоді уроки не заважають дитині вільно розвиватися в сім'ї під впливом природи і навколишніх людей, не позбавляють її сну й апетиту, не отруюють її гри; по-друге, вчитель, що задав урок, бачить, як цей урок дитина виконує, і помічає, можливо, свої помилки у викладанні; по-третє, спостерігаючи за дитиною, яка виконує урок, учитель найзручніше вивчає дитину, помічає, що їй дається легко і що важко, та запобігає всякому хибному розумінню, яке часто перетворюється через зазубрювання в розумову ваду, котру потім треба викорінювати; по-четверте, дитина навчається вчитися під керівництвом наставника, а це в початковому навчанні важливіше за саме навчання"1.

У практиці роботи школи виникають питання роботи з учнями, які відстають у навчанні. Причини такого відставання можуть бути різні: пропуски занять у зв'язку з хворобою, слабкі розумові можливості та ін. У цих випадках учитель має завчасно допомогти учневі ліквідувати прогалини у попередніх знаннях, щоб він мав змогу засвоювати подальший навчальний матеріал. З цією метою треба шукати різні шляхи: індивідуальна робота з окремими учнями в позаурочний час, визначення додаткових навчальних завдань з пропущених тем, консультації з організації самостійної роботи вдома та ін. Учні, які відстають у навчанні через слабкі розумові можливості, вимагають особливої уваги вчителя. І передусім необхідно навчати таких учнів оволодівати методами самостійної навчальної роботи вдома.

Учня, який отримав незадовільну оцінку, як покарання залишають працювати після уроків. Більшість школярів сприймає це саме як покарання. До того ж після 5—6 уроків учні стомлені, голодні, тому така робота навряд чи сприятиме ліквідації прогалин у навчанні. Тому варто шукати інший час для цієї роботи з дітьми. А головне — не позиціонувати цю дію як покарання. У всіх випадках треба переконувати і учнів, і батьків, що вчитель прагне допомогти дитині у подоланні труднощів. Необхідно своєчасно помічати перші успіхи в роботі учня над додатковими заняттями, позитивно оцінювати їх, час від часу інформувати колектив учнів про успіхи їхнього товариша. Це важливий стимул для подальшої роботи вихованця і хороший чинник для утвердження особистості в колективі.

В.О. Сухомлинський у роздумах про особливості роботи з дітьми, які відрізняються низьким рівнем інтелектуального розвитку, писав: "Мозок людський — величезне чудо природи. Але становлення цього чуда відбувається насамперед під впливом виховання. Це тривалий, одноманітний, пекельно складний і болісно важкий посів, насіння якого дає паростки тільки через кілька років. Ця праця вимагає також виняткової поваги до людської особистості. Нещасна, знедолена природою або поганим середовищем маленька людина не повинна знати про те, що вона — малоздібна, що в неї — слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим". Тому роботу з такими дітьми вчитель має здійснювати в основному в позаурочний час.

Досі ми говорили про домашню роботу учнів лише стосовно певних тем тієї чи тієї дисципліни. Але успіх справи розв'язується не лише цим, а всією системою підготовки учнями домашніх завдань. До цієї системи, певна річ, передусім належить організація правильного режиму домашньої навчальної праці. Прямий обов'язок учителя — культивувати цей режим, недостатньо при цьому мати на увазі лише свою навчальну дисципліну. У контексті колективної виховної роботи вчителі мають постійно нагадувати учням, коли вихованці мають виконувати домашні завдання, скільки часу виділяти на ту чи іншу роботу, якою має бути послідовність дій, коли робити перерву і як її використовувати, яких гігієнічних умов варто дотримуватися.

В.О. Сухомлинський з цього приводу писав: "Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо й обережно. Повноцінність розумової праці визначається не тільки й не просто її темпом і напруженістю, а насамперед правильною, продуманою, розумною її організацією.

Особливо пильної уваги заслуговує здоров'я вихованців у підлітковому й ранньому юнацькому віці. Бурхливий фізичний розвиток у ці періоди вимагає від вихователя великого піклування про гармонію фізичної і розумової праці його вихованців. У підлітковому віці велику небезпеку становить загроза підірвати здоров'я виснажливою працею — зубрінням. Не можна допускати, щоб 12—15-річний підліток сидів щодня 4—5 годин, заучуючи одну за другою сторінки підручника — це на все життя згубно позначається на здоров'ї, затримує розвиток розумових сил, притупляє розумові інтереси й допитливість".

Педагог-учений в результаті багаторічної дослідної роботи вибудував оптимальну структуру режиму робочого дня вихованців. Діти мають займатися розумовою працею 6—7 годин у першій половині дня, в наступні години — різноманітною діяльністю, не пов'язаною з великим розумовим напруженням; протягом останніх 5—6 годин перед сном напружена розумова праця абсолютно не припустима; діти й підлітки повинні рано лягати спати й рано пробуджуватися. У другу половину дня (після повернення зі школи) вихованці мають проводити час на свіжому повітрі, займатися посильною фізичною працею, читанням художньої літератури, розвагами, які не вимагають значного розумового напруження.

Це ідеальний підхід до моделювання режиму дня школярів. Він спрямований передусім на збереження здоров'я дітей.

Слушною є думка Василя Олександровича щодо моделювання режиму дня учнів з урахуванням пір року. "Рік складається з періодів, — пише педагог, — у кожному з них життєдіяльність людського організму різна. Добре відомо, наприклад, що навесні захисні сили організму послаблюються, на осінь — зміцнюються.

Враховувати ці циклічні коливання особливо важливо в школі — адже ми маємо справу з організмом, який росте, розвивається, з мозком, який формується і на який великий вплив справляє зовнішнє середовище. Навчання, розумова праця весною, особливо в початкових класах, мають бути зовсім не такими, як восени".

Учителі, виходячи з цих закономірностей, мають допомогти учням скласти науково обґрунтований режим дня, ознайомити з ним батьків і допомагати вихованцям у дотриманні його у повсякденному житті. В режимі дня залежно від віку учнів треба визначити час для виконання домашніх навчальних завдань, а також вільний час. Знову ж таки з цього приводу В.О. Сухомлинський у праці "Сто порад учителеві" писав: "Це здається з першого погляду парадоксом: учень може успішно навчатися лише за умови, коли не весь час його йде на навчання, а залишається багато вільного часу. Але це не парадокс, а логіка педагогічного процесу. Чим насиченіший робочий день учня шкільними заняттями, чим менше залишається в нього часу на те, щоб подумати про щось, безпосередньо не пов'язане з навчанням, тим імовірніше перевантаження, відставання.

Проблема вільного часу — це одна з найважливіших проблем не тільки навчання, але й інтелектуального виховання, всебічного розвитку. Вільний час необхідний учневі, як повітря для здоров'я: він необхідний для того, щоб учень успішно навчався і не відчував постійної загрози відставання... Вільний час — перша умова багатства інтелектуального життя вихованця...

...Вільний час учня народжується на уроках, його творцем є розумний, думаючий учитель. Його перший помічник у створенні вільного часу — сам учень. Але є ще одна умова, від якої залежить створення вільного часу. Це режим праці й відпочинку".

У системі організації домашньої навчальної роботи учнів постає важливе питання: коли учень має готувати домашнє завдання, яке отримав на сьогоднішньому уроці?

Відомо, що переважна більшість учнів виконує завдання напередодні того дня, коли за розкладом вивчається ця дисципліна. Чи доцільно це? Ні. Можливо, це зумовлено тим, що цим самим учень прагне відкласти наскільки це можливо неприємне для нього заняття, відтягнути до того часу, коли вже неможливо більше відтягувати.

Така практика хибна в самій своїй основі, суперечить сутності перебігу пізнавальної діяльності особистості. Можна уявити: сьогодні на уроці української мови вивчалася складна тема — правопис відмінкових закінчень іменників другої відміни в родовому відмінку. Учень нібито непогано засвоїв навчальний матеріал. Отримав домашнє завдання. Наступний урок з мови — через три дні. За цей час учень забув основний теоретичний матеріал. Тому під час виконання домашнього завдання він стикається з труднощами. Доводиться повертатися до заучування правил, щоб виконати письмове завдання. Це й веде до перевантаження учнів.

Тому варто встановити інший порядок виконання домашніх завдань: виконувати його в той же день, коли воно було задане. Теоретичний матеріал буде добре засвоєний і на його основі виконана письмова робота, в результаті чого знання перейдуть у довготривалу пам'ять, сформуються уміння. Напередодні наступного уроку доведеться лише відновити в пам'яті основні положення змісту навчального матеріалу, переглянути хід виконання вправи чи задачі. Адже теоретичні основи завчасно були переведені у довготривалу пам'ять.

Якщо такий підхід до виконання домашніх завдань буде введений у систему, це значно сприятиме підвищенню ефективності навчальної роботи, попередить прояви аврального підходу до цієї важливої справи. Зокрема, робота з учнями, які перебувають у групах подовженого дня, здійснюється саме таким чином.

Варто мати на увазі, що успіх роботи учнів над виконанням домашніх навчальних завдань багато в чому залежить від умов для цієї роботи, створених безпосередньо в сім'ї. Тому вчителі, класні керівники мають проводити систематичну роботу з батьками, щоб вони дбали про створення організаційних і санітарно-гігієнічних умов для самостійної навчальної праці дітей.

Важливо також застерігати батьків від того, щоб вони "допомагали" дітям виконуючи за них різні види домашніх навчальних завдань. Така "допомога", по-перше, аж ніяк не сприяє розвитку інтелектуальних можливостей особистості (а це головний аспект пізнавальної діяльності людини!) і, по-друге, формує в дитині споживацькі настрої.

3.6. Підготовка вчителя до уроку
3.7. Технологія й техніка аналізу уроку
Висновки
Розділ 4. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ -ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ
4.1. Функції вчителя
4.2. Якості вчителя-вихователя
4.3. Педагогічна майстерність учителя-вихователя
Морально-духовні вартості
Професійні знання
Соціально-педагогічні якості