Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - Податкові пільги

За результатами роботи за 2004 р. до бюджету надійшло 16,7 млрд грн ПДВ, із них у сферу матеріального виробництва було відшкодовано 11,5 млрд, тобто в державному бюджеті залишилось 5,2 млрд грн, або 31,1 % мобілізованих коштів податку. За перше півріччя 2005 р. результативність роботи становила 53,8 %.

Говорити про повне (100 %) відшкодування не доводиться, тому що тоді ПДВ утратить своє фіскальне значення, оскільки все, що було мобілізовано, буде повернуто назад, а існування ПДВ втратить сенс.

Щоб наблизитися до ефективного варіанта, необхідний такий рівень відшкодування ПДВ, який, по-перше, підтвердить фіскальну значущість і роль податку, і, по-друге, визначатиметься об'єктивними умовами виробництва з урахуванням його обсягів і структури, обсягів експорту, складу пільг тощо. Крім того, важливо активніше боротися зі створенням фіктивних фірм, за допомогою яких "відмивається" ПДВ.

Саме існування фіктивних фірм є підставою для висновку про недосконалість ПДВ. Назвемо основні тези позиції працівників ДПАУ, з якими можна цілком погодитись: а) за відсутності ефективної законодавчої та організаційної технології боротьби з фіктивними фірмами заміна ПДВ іншим податком жодного позитивного результату не дасть; податки як не сплачували, так і не сплачуватимуть; б) фіктивні фірми широко використовуються не лише в схемах незаконного відшкодування ПДВ - за їх допомогою ефективно мінімізується податок на прибуток, легалізується контрабанда, переводяться у готівку кошти; в) визнання через суд угоди недійсною в одній ланці не дає можливості визнати її такою по всьому ланцюжку, тож користі від цього жодної; г) засновники фіктивних фірм чудово поінформовані, але не несуть будь-якої відповідальності за дії свого директора, який фактично не є директором, бо діє на основі загублених чужих документів; д) у результаті фінансові документи з боку фірми підписують невідомі особи, і працівники ДПАУ не можуть це довести, оскільки не мають права на різноманітні експертизи; є) право ДПАУ тільки на планові перевірки автоматично трансформує всі зустрічні перевірки з відшкодування ПДВ у незаконні, оскільки ті є позаплановими.

Податкові пільги

Сьогодні у законодавчому полі України налічується 387 податкових пільг, якими у 2004 р. користувалися 101 тис суб'єктів господарської діяльності (у 2005 р. - 91 тис). Відповісти на запитання, багато це чи мало, складно. Нещодавні події показали, що пільги, прийняті на основі корупційних інтересів, можуть завдати відчутну шкоду економіці держави й суспільству. Тому на позитивну оцінку заслуговує кардинальна ревізія територіальних пільг у вільних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, але не їх повне скасування.

За попередніми даними Міністерства фінансів України, за 2004 р. із 500 суб'єктів господарювання, що працювали у ВЕЗ і ТПР, абсолютна більшість не виконала первинних умов реалізації інвестиційних проектів, під які держава надавала податкові пільги. Із обіцяних 104 тис. нових робочих місць було створено тільки 52 тис. Причому вартість робочого місця підприємства у "податкових зонах" була удвічі дорожчою, ніж у середньому по Україні. До державного бюджету надійшло лише 19 % від суми, задекларованої до сплати податків "пільговиками". Держава надала податкових пільг на 8,4 млрд грн, тоді як реально через ВЕЗ та ТПР в Україну надійшло лише 3,31 млрд грн інвестицій.

Складною є проблема пільг малим підприємствам та фізичним особам - підприємцям. Станом на 1 квітня 2005 р. ситуація була такою. Кількість зареєстрованих як платники податків фізичних осіб - підприємців становила 1708,6 тис, із них фактично сплачували податки 1505,2 тис. осіб. Юридичних осіб, які використовували спрощену систему оподаткування, було зареєстровано 121,7 тис. За всіма видами податків, що їх сплачували ці дві категорії платників, тільки в першому кварталі 2005 р. до бюджету надійшло 973,6 млн грн, або 6,3 % усіх доходів. Попри відносно незначну роль малого бізнесу у формуванні бюджетних фондів, дуже важливо домогтися позитивного перелому саме тут, оскільки чисельність тих, хто працює в малому бізнесі є відносно значною: у 2004 р. на підприємствах (юридичні особи), що користувалися спрощеною системою оподаткування, працювало понад 1 млн осіб; фізичні особи - підприємці надали робочі місця 772 тис. громадян.

На нашу думку, систему пільг для малого бізнесу доцільно будувати за запропонованою В. Ревуном схемою: а) пільги за непрямими податками не надаються; ПДВ, акцизи, мита мають сплачувати всі на рівних умовах, інакше більшість структур малого бізнесу втягуватимуться у фіктивні схеми, а бюджет недотримуватиме значні суми доходів; б) доходи, що залишаються в розпорядженні структур малого бізнесу після виплати заробітної плати на рівні не менше прожиткового мінімуму і сплати соціальних податків, повністю або частково звільняються від податків (це положення в частині заробітної плати може не поширюватися на малі підприємства, де зайняті виключно члени однієї сім'ї, без права залучення працюючих зі сторони); в) додатково отримані доходи слід спрямувати на розширення підприємницької діяльності, придбання нового обладнання, техніки та відповідної нерухомості.

Доцільно підняти планку вартісних оцінок малого бізнесу (1 млн грн річної виручки на 50 працюючих на малому підприємстві і 500 тис. грн річної виручки на десять працюючих у підприємницькій структурі фізичної особи). Нині мале підприємство отримує право на податкові пільги за умови, що на одного працюючого припадатиме не більше 1667 грн місячної виручки.

У нашій молодій незалежній державі ще недостатньо налагоджено контроль суспільства за доходами фізичних осіб. Як результат, спостерігається масове ухиляння від сплати податків.

З огляду на всі обставини доцільно запровадити податки з помірними ставками на майно, наявність якого свідчить про перевищення суспільно визнаного середнього рівня життя. Нижче зазначеного рівня сьогодні живуть 70-75 % громадян України, тому доречно говорити про податок на майно як податок на багатих. Впровадження майнових податків на таких засадах забезпечить істотний приріст доходів бюджету, не зачіпаючи малозабезпечених верств населення.

Обов'язковість сплати податків

Обов'язковість сплати податків - це справжня проблема для нашої економіки, більше 50 % якої перебувають у тіні. Обов'язковість сплати податків тісно пов'язана з організацією реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази Президента і розпорядження прем'єр-міністра, певні зусилля робить Державний комітет підприємництва та регуляторної політики (Держкомпідприємництво), який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання.

Головне для ДПАУ - одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб'єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб'єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (щоб мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають.

ПДВ чи податок з обігу

Відомо, що ПДВ - це досить специфічний податок. Є всі підстави стверджувати, що за складністю його нормативної бази, а також за ступенем негативного впливу на економіку він не мав рівних. Недарма про нього негативно відгукувалися і прем'єр-міністр, і Президент України, і багато вчених-економістів.

Зрозуміло, що в Україні вже неодноразово вживалися заходи, спрямовані на зменшення негативних якостей цього податку, але особливих успіхів не було досягнуто. Тому деякі фахівці пропонують зменшити ставку ПДВ на певну величину (в різних випадках - на 2 і 5 %) й одночасно з цим запровадити податок з обігу зі ставкою, що дорівнюватиме зниженню ставки ПДВ.

Доктор економічних наук О. Киреєв на основі проведеного аналізу робить висновок, що можливі такі три варіанти введення в правове поле України податку з обігу.

Перший варіант - це застосування розглянутого комбінованого підходу (ПДВ зберігається, але його ставка зменшується, і водночас запроваджується податок з обігу за ставкою, що дорівнює величині зниження ставки ПДВ). Такий підхід веде до посилення податкового навантаження як на суб'єктів господарської діяльності, так і на кінцевих споживачів. У цьому випадку до одного проблемного податку додається ще один, що не менш негативно впливатиме на перебіг економічних процесів.

Другий варіант також належить до комбінованого підходу, але з додатковою умовою, щоб ставка ПДВ була зменшена на величину більшу, ніж ставка запровадженого податку з обігу.

Причому в міру збільшення кількості технологічно взаємопов'язаних підприємств (тобто ступенів обробки) ця ставка має істотно знижуватися у зв'язку з дією накопичувального ефекту податку з обігу. У такому випадку у зв'язку з високими витратами на адміністрування ПДВ, його стягнення втрачає сенс, а використовуваний при цьому податок з обігу успішно виконуватиме роль "економічного гальма".

Третій варіант полягає в тому, що ПДВ слід скасувати, а податок з обігу запровадити лише для видів економічної діяльності, які максимально наближені до "останнього покупця". При цьому такі види діяльності слід звільнити від податку на прибуток. Лише в такому випадку запровадження податку з обігу дасть змогу припинити безуспішні спроби усунення негативних якостей ПДВ і створить сприятливі умови для розвитку процесів спеціалізації та кооперування, без чого досить важко сподіватися на високі показники економічного зростання.