Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - Ставки податку на додану вартість у Російській Федерації

Перша редакція ст. 1 цього закону мала таке формулювання ПДВ: "Він є формою сплати до бюджету частки приросту вартості, яка додається на всіх стадіях процесу виробництва товарів і послуг і вноситься до бюджету мірою їх реалізації".

Пізніша редакція ст. 1 закону зробила зрозумілим загальний механізм нарахування ПДВ: "Податок є формою сплати до бюджету частки додаткової вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і яка виникає як різниця між вартістю реалізованих товарів, робіт і послуг та вартістю матеріальних витрат, віднесених на витрати виробництва і обігу".

Таке формулювання відображає далеко не всі випадки нарахування ПДВ, і тому його слід розглядати лише як визначення податку, яке може змінюватися залежно від того, який зміст буде вкладено в його основу.

Визначення суб'єкта оподаткування

Першим елементом будь-якого податку, в тому числі ПДВ, є встановлення суб'єкте оподаткування. Поняття платника - одне з центральних у системі ПДВ. Воно відображає податкового суб'єкта, під контролем якого перебувають усі економічні об'єкти - товари, послуги, які підлягають обкладанню цим податком. Тільки цей суб'єкт несе відповідальність перед податковими органами, веде відповідний бухгалтерський облік, має право на зарахування авансового податку, зобов'язаний виставляти рахунки за вимогою своїх клієнтів, виділяючи суму податку окремим рядком, має право на наявні пільги щодо оподаткування, і тільки обіг цього суб'єкта підлягає оподаткуванню ПДВ. Характерно, що у всіх системах західноєвропейського податкового законодавства таким суб'єктом - платником податків, є не підприємство, а підприємець.

Підприємцем може бути як фізична, так і юридична особа, якщо вона відповідає встановленому поняттю підприємця, тобто самостійно і постійно проводить виробничу або професійну діяльність з метою отримання прибутку. Таким чином, поняття "підприємець" у системі ПДВ має широке значення, і ним може бути будь-яка господарська структура, що відповідним чином зареєстрована, призначена законодавством і бере участь в економічному житті країни.

В еволюції російського законодавства про ПДВ виявилась тенденція до розширення кола платників. Відповідно до першого Закону про ПДВ до кола платників входили юридичні особи, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснювали виробничу і комерційну діяльність, а також іноземні особи, які здійснювали виробничу і комерційну діяльність на території Росії, однак до платників не були зараховані підприємства, які імпортували товари на територію РФ. Але вже через рік після введення закону в дію до нього були внесені зміни, відповідно до яких суб'єктами оподаткування стали підприємства, які імпортують товари на територію Росії.

Визначення об'єкта оподаткування

Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування і пов'язане з ним визначення основи податку - бази оподаткування.

Нині об'єктами оподаткування ПДВ є різні юридичні факти:

1) обороти з реалізації на території Росії товарів (робіт, послуг);

2) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) усередині підприємства для потреб свого виробництва, витрати за якими не відносять до витрат виробництва;

3) товари, які завозяться на територію Росії.

При цьому обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) усередині підприємства для потреб власного виробництва, витрати за якими не відносять на витрати виробництва, визнаються об'єктом оподаткування з ПДВ, тому що підприємство в такому разі є одночасно і виробником товарів (робіт, послуг), і їх споживачем. Іншими словами, створюючи додану вартість у формі збільшення вартості товару, підприємство не продає його, тобто не перекладає суму податку на покупця, а сплачує ПДВ за рахунок власних коштів. В цьому випадку ПДВ вилучається у формі прямого оподаткування.

Російське законодавство містить широкий перелік товарів, робіт і послуг, звільнених від ПДВ. У статті закону, де перелічені пільги, використано всі літери російського алфавіту, крім останньої. Особливо це стосується переліку таких категорій, як платники, пільги і т. д. Не уникло цих недоліків і законодавство про ПДВ.

Ставки податку на додану вартість у Російській Федерації

У Російській Федерації на першому етапі (1991-1993 рр.) була встановлена єдина ставка ПДВ. Розмір її був дуже високий - 28 %. На другому етапі (1992-1995 рр.) ставку було значно знижено. Більш того, замість єдиної ставки було введено дві ставки - максимальну (20 %) і мінімальну (10 %). У законодавчому порядку було встановлено, що мінімальна ставка поширюється на всі продовольчі товари (крім підакцизних), а також на товари для дітей, зазначені у переліку, затвердженому урядом РФ. Таким чином, на другому етапі розмір ставки ПДВ у РФ був наближений до світового. Третій етап в еволюції ставки ПДВ пов'язаний з проведенням великої податкової реформи у квітні 1995 р. При цьому самі ставки не були змінені, але відбулися значні зміни в їх використанні.

По-перше, значно звузилось коло груп товарів, до яких використовується мінімальна 10-відсоткова ставка. По-друге, Закон від 25 квітня 1995 р. встановив, що передбачені ним ставки використовуються не тільки для вітчизняних, а для імпортних товарів. По-третє, починаючи з 28 квітня 1995 р., тобто з офіційної дати набрання чинності Федеральним Законом № 63-ФЗ, платники податків отримали дозвіл відносити на повернення з бюджету суми податків за матеріальними ресурсами, роботами і послугами виробничого призначення в міру оплати ресурсів постачальникам, незалежно від списання витрат з їх придбання на витрати виробництва, як було встановлено раніше.

На сьогодні в Російський Федерації є такі ставки ПДВ: мінімальна -10 % (пільгова) і максимальна - 18 % (базова).

Прем'єр-міністр країни М. Фрадков нещодавно запропонував Міністерству фінансів знизити ставку ПДВ відразу з 18 до 13 %. Навколо запропонованої ставки ПДВ поки точаться дискусії.