Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - Оподаткування використання надр

Про завершення податкової реформи не може бути й мови без зміни системи оподаткування використання надр, особливо в нафтогазовидобуванні; дотепер для цієї найпривабливішої нині сфери інвестування (зокрема зарубіжного) характерна максимальна нестабільність податкових регуляторів. Суть проблеми полягає втому, що нинішня система (включаючи введення з 2002 р. податку на видобуток корисних копалин - ПВКК) спонукає платників податків до експлуатації найрентабельніших свердловин і родовищ унаслідок не обліку в податковій політиці гірничо-геологічних, географічних, кліматичних та інших особливостей залягання і видобутку корисних копалин і їх якості. А отже, ключове концептуальне завдання реформування оподаткування в галузях нафтогазового комплексу, що ігнорується федеральними властями, полягає в диференціації обкладення, конкретніше, у вилученні до державного бюджету природної ренти - абсолютної та диференціальної. Першу слід, як вважають деякі експерти, вилучати через ПВКК, причому закладаючи до його ставок оптимальну норму прибутку на вкладений капітал; ухвалення цієї посилки спричинить істотне зниження діючих ставок (і, природно, відмову від їх підвищення, що призведе лише до збільшення числа свердловин, які виводяться з експлуатації). При цьому додаткові доходи, одержані в результаті впровадження передових технологій, які підвищують віддачу нафтових пластів, слід було б залишати у розпорядженні природокористувача - для подальшого удосконалення ними технологічних процесів і зниження на цій основі витрат з видобутку корисних копалин.

Щодо вилучення диференціальної ренти, то воно можливе двома способами: через податковий механізм і за допомогою включення відповідних платежів у ліцензійні угоди (тобто неподатковими методами). Природно, встановлення в ліцензіях індивідуальних розмірів платежів у принципі привабливіше, бо відкриває перспективу врахування всіх особливостей конкретних родовищ. Разом із тим зрозуміло, що розрахунок такого платежу вимагає використання коефіцієнтів, що відображають специфіку залягання і видобутку корисних копалин, ступінь використання родовища, транспортний та інші чинники. Кількість подібних коефіцієнтів, згідно з думкою експертів, досягає десятка, їх розрахунок досить складний, а процес їх узгодження може затягуватися; непростою справою є й адміністрування платежу, про яке йдеться. Проте така форма вилучення наддоходів у принципі переважає (за науково обґрунтованої системи коефіцієнтів), і роботу над нею доцільно продовжувати.

Сьогодні ж, не чекаючи на завершення цієї роботи, як видається експертам, необхідно першочергово підготувати і прийняти законодавчий акт про податок на наддохід від видобутку вуглеводів. Вилучення наднормативного доходу в такому разі можна забезпечити за допомогою введення гнучкої шкали нормативів, що прогресивно зростає залежно від збільшення рівня доходу. Розробки такого закону вже є. Останніми роками з'явилися нові варіанти відповідного законопроекту, включаючи вельми радикальні, автори яких виходять з різко завищених оцінок надприбутків нафтовиків, у зв'язку з чим мимоволі звужують фінансову базу вирішення одного з найважливіших завдань реформування оподаткування природокористування. Йдеться про завдання створення належних економічних умов для розвитку цієї видобувної галузі (умов експлуатації більшості свердловин, розвідки і розробки нових родовищ). Для виведення на рівень сучасних вимог нафтового (нафтогазового) сектору, від збереження і модернізації якого нині вирішальною мірою залежить розвиток російської економіки, потрібні величезні капіталовкладення, не можливі без достатніх прибутків нафтових (нафтогазових) корпорацій. У процесі вирішення сформульованого завдання цілком можливе паралельне вилучення частини корпоративних наддоходів. Якщо держава матиме на меті виключно їх вилучення, то, поповнивши сьогодні державну скарбницю, вона ризикує одержати завтра стагнуючий нафтогазовий комплекс із різким звуженням його здатності сплачувати податки в майбутньому.