Екогеографія України - Гавриленко О.П. - 13.3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні

Збільшення чисельності народонаселення Землі зумовлює руйнацію природних екосистем, що є основою стійкого існування біосфери. Тому найважливіша умова подальшого прогресу людства — припинення зростання чисельності населення та зменшення негативного впливу на природне середовище. Лише за умови, якщо досягнути популяційної рівноваги, можна далі розвивати культуру, технологію та цивілізацію в цілому.

У широкому розумінні народонаселення — це сукупність людей, які мешкають в певному місті, на певній території. Народонаселення — явище соціальне, є носієм виробничих відносин. Для народонаселення характерні такі ознаки:

— природно-історична зумовленість;

— безперервне поновлення в процесі утворення й відтворювання безпосереднього життя;

— соціально-часова визначеність;

— просторово-територіальна визначеність сукупності людей.

Дія законів народонаселення впливає на тип зміни поколінь. Відомо два типи зміни поколінь: традиційний (тип швидкої зміни) і сучасний (тип повільної зміни). Перехід від традиційного до сучасного типу зміни поколінь називається демографічним переходом.

Загальною кількісною мірою народонаселення світу, країни, окремих її частин є його чисельність, яка визначається на будь-яку дату, момент часу. Існують категорії наявного і постійного населення. До наявного населення належать особи, котрі в момент перепису перебували на певній території незалежно від місця їх постійного проживання. До постійного населення належать особи, які постійно мешкають на даній території, включаючи тимчасово відсутніх.

Загалом структура населення за статтю і віком залежить від динаміки народжуваності й смертності. Ці зміни у структурі й чисельності населення призводять до того, що незважаючи на обмеженість життя кожної людини, населення продовжує існувати. Такий процес називається відтворенням населення, а системи параметрів, що визначають процес відтворення, — режимом відтворення. У вузькому розумінні відтворення населення — процес постійного оновлення поколінь під впливом взаємодії процесів народжуваності й смертності, який історично, соціально-економічно зумовлений. Є три типи відтворення населення: простий, звужений і поширений. Звужений тип відтворення населення є фактором депопуляції.

Під час переходу до сучасного типу відтворення населення значних змін зазнає його вікова структура: частина молодших вікових груп зменшується, а частина старших — збільшується. Цей феномен називають демографічним старінням. Старіння населення — одна з тих незворотних змін, які пов'язані з переходом до нового типу відтворення населення. Демографічне старіння — об'єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки незворотні; єдине, що можна й варто зробити, — усвідомити його неминучість та історичний характер, враховувати це в суспільній практиці, зокрема, під час розробки заходів демографічної політики. Кількісними "мірилами" старості можуть бути такі співвідношення:

— кількості осіб віком понад 60 років та всього населення з розрахунку на 100 осіб;

— кількості осіб віком понад 60 років із розрахунку на 100 дорослих;

— кількості дорослих із розрахунку на одну особу віком понад 60 років;

— кількості дітей із розрахунку на одну особу віком понад 60 років.

Коротко розглянемо історію так званих демографічних революцій людства.

I. Протягом більшої частини історії людства, з часів неолітичної революції і до початку XIX ст., на Землі переважав тип, який прийнято називати традиційним. Для нього характерні такі властивості: 1) висока народжуваність, подібна до фізіологічного рівня (40—45 осіб на 1000 жителів); 2) дуже висока смертність (ЗО—35 осіб на 1000 жителів); 3) низький природний приріст населення. Цей тип пов'язаний з аграрною економікою, докапіталістичними відносинами, орієнтацією на багатодітну сім'ю, в якій діти з раннього віку беруть участь у господарських роботах. У ті часи саме висока смертність була регулятором усього процесу розвитку.

II. Друга демографічна революція відбулася наприкінці ХУШ — на початку XIX ст. у зв'язку з переходом від аграрної до індустріальної економіки, що ознаменувалося промисловими переворотами в країнах Європи. Поступове зменшення показника смертності у міру розвитку охорони здоров'я в цих країнах зумовило помітне збільшення природного приросту населення. Але в усіх інших регіонах світу зберігався традиційний тип.

ІІІ. Третя демографічна революція почалася в середині XX ст. й охопила насамперед економічно розвинуті країни. Саме для її характеристики широко застосовується термін "демографічний вибух".