Екогеографія України - Гавриленко О.П. - ВИСНОВКИ

На сьогодні сутність екогеографії (геоекології) як науки трактується значно ширше, ніж у свій час запропонував автор терміна К. Тролль, оскільки об'єктом дослідження геоекології е не лише природні, а й антропогенні ландшафти, а головна мета досліджень полягає в оптимізації природокористування. Разом із цим геоекологію визначають як систему наук про інтеграцію геосфер і суспільства. Останнє не виключає того, що головним предметом геоекології може бути дослідження зв'язків між людиною і навколишнім середовищем. У цьому разі об'єкт геоекології — сфера життя, тобто біосфера, а її мета — встановлення фундаментальних закономірностей функціонування біосфери, зокрема, технобіосфери як соціоприродної екологічної системи.

Геоекологія — міждисциплінарний напрям, у котрому поєднано всі знання про екологічний стан Землі. Методологічною основою геоекології є системний аналіз і багатофакторний (синергічний) підхід до вивчення навколишнього середовища у тісному зв'язку з дослідженням атмо-, гідро-, біо- й техносфери. Якщо дотримуватися географічного підходу, на сучасному етапі розвитку України прийнятною вважають інтерпретацію геоекології, або екогеографії, як комплексної природничої географії, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи і досліджує геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішує природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини.

Сучасна геоекологічна ситуація в Україні формується під впливом закономірностей розвитку природи і суспільства в процесі природокористування. Вона відображає наслідки впливу в системі "природа — господарство — населення" і має три складові: природну, соціальну та господарську. Таку ситуацію можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Отже, сучасна геоекологічна ситуація в Україні за багатьма показниками оцінюється як кризова; вона продовжує погіршуватися під час нераціонального природокористування, зокрема, антропогенно-техногенного впливу на природне середовище. Усе це відображається також в таких екстремальних природних процесах, як стихійні лиха (повені, посухи, зсуви, сейсмічні явища, селі, снігові лавини тощо).

Серед найважливіших геоекологічних проблем в сучасній Україні особливо актуальними є насамперед; 1) проблема мінерально-сировинних-ресурсів — вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності й погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин; 2) зміна структури та складу ґрунтово-земельних ресурсів унаслідок господарської діяльності людини — вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); 3) зменшення родючості ґрунтів у результаті вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами; 4) забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства; 5) забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.; 6) зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміни в його генофонді; 7) порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення" переміщення та просторового розподілу забруднень, а також погіршення соціально-екологічної ситуації — зміна середовища мешкання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.

В Україні, де велику частинку території займають сильно перетворені природні комплекси, всі техногенні та переважна більшість природних катастроф пов'язані, як правило, з негативними екологічними наслідками таких несприятливих процесів, як забруднення ґрунтів, погіршення якості води, повітря, збіднення біорізноманіття тощо, що зумовлюють деградацію природного середовища. Несприятливе навколишнє середовище, як і інші чинники, також спричинює погіршення суспільного здоров'я. Отже, слід розглядати екологічну безпеку України, як і будь-якої держави, не тільки як необхідний елемент стійкого розвитку, а й як складову національної безпеки.

До територій з найгострішою екоситуацією належать: зона, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму й на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо важливими є питання забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель у процесі гірничих розробок, що зумовлює повну деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, особливо великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Одна з найсерйозніших проблем полягає в радіоактивному забрудненні території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн — сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилася низка екологічних проблем, зумовлених осушенням земель та їх інтенсивним використанням у сільському господарстві: ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке спрацювання гумусу на осушених торфово-болотних ґрунтах, високе забруднення ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Внаслідок великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі утворилася складна екоситуація, яка ще більше посилилася у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС.

У південностеповій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова у результаті інтенсивного зрошення земель створилася критична екоситуація — відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води в результаті внесення великих доз мінеральних добрив і пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, що протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями, нині є зоною досить несприятливої екологічної ситуації, створеної внаслідок забруднення узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.), яке збільшується і може спричинити подальше погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

Серед головних причин погіршення геоекологічної ситуації в межах України слід зазначити такі: екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення; довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів; "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації; розгортання меліоративних робіт та їх здійснення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій; брак об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо; використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, які потребують заміни; відсутність ефективних законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації, а також брак постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення.

Неабияке значення має надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення України загалом, а й керівників підприємств, урядових організацій зокрема, їх загальна низька екологічна свідомість і культура.

Екологічний стан переважної більшості водних об'єктів України є надзвичайно складним. Будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ загальною площею 6950 км2 і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3 порушило екологічну рівновагу та докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами він уповільнився в 14—30 разів. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано) спричинило перетворення водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному стані перебувають річки нижнього Дніпра, де щорічно ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та бідніє біорізноманіття. У результаті спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, а також зруйновано майже 1,5 тис. км берегів.

Окрім того, причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, є великомасштабні меліорації, будівництво великих промислових комплексів у басейнах річок, величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення, обсяги забруднень та ін.

Основні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського і Чорного морів полягають у хижацькому (часто незаконному) виловленні риби; спорудженні гребель і водосховищ на головних ріках (Дон, Кубань), які забезпечують існування морів; інтенсивному впровадженні в сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що призводить до хімізації, забруднення ґрунтів і вод, засолення; збільшенні забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловостей; будівництві на узбережжі морів численних пансіонатів і баз відпочинку, що зумовлює активне зростання побутових відходів і каналізаційних стоків.

Основними джерелами антропогенного забруднення атмосфери України слугують теплоенергетика, промисловість, транспорт, нафто- і газопереробка, випробування зброї тощо. В Україні найбільшою кількістю викидів забруднювальних речовин в атмосферу відрізняються такі міста, як Кривий Ріг (11,2% від загального викиду), Маріуполь (8,6%), Донецьк (5,0%). Обсяги викидів на підприємствах Донецько-придніпровського регіону становлять понад 83 % від загального обсягу по країні. Окрім того, відбувається катастрофічне зменшення вмісту кисню в атмосфері, зумовлене багатьма причинами.

Крім забруднення, глобальною проблемою атмосфери, яка стосується й України, є явище парникового ефекту — здатність атмосфери пропускати короткохвильове електромагнітне випромінювання від Сонця та затримувати (частково або повністю) тепловий потік від земної поверхні, повертаючи його до Землі у вигляді "зустрічного випромінювання". Саме це явище спричинює глобальне потепління клімату (зумовлено діяльністю людини), яке може мати непередбачувані наслідки.

Деякі антропогенні забруднювачі руйнують озоновий шар атмосфери, що також є проблемою, притаманною і для України. Негативні наслідки випадання кислотних дощів в Україні полягають у зменшенні врожайності сільськогосподарських культур, деградації флори і фауни, отруєнні води у водоймах, зникненні лісів, збільшенні кількості захворювань серед людей, прискоренні руйнування пам'яток архітектури, житлових будинків тощо.

Як це не прикро, але Україна нині належить до країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та нагромадження відходів. Щорічно в поверхневих сховищах накопичується понад 1,5 млрд. т твердих відходів, з яких використовується лише 5—10 %. Окрім цього, специфікою України є різке домінування відходів, що утворюються під час розробки родовищ та збагачення корисних копалин. У процесі захоронення сміття на полігонах величезні площі природних земель безповоротно втрачаються, а також забруднюється навколишнє середовище навколо полігонів.

Сучасний екологічний стан лісів України зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке зростає і порушує природну стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Порушення природної стійкості лісів зумовлює збільшення вразливості насаджень і загальної площі осередків шкідників і хвороб лісу. Недеревна рослинність в Україні також зазнала і зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результаті інтенсивного випасу худоби, знищення цілинної рослинності під час орання, будівництва міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей тощо зовнішній вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змінився.

Захищаються й охороняються також ресурси тваринного світу України, антропогенний вплив на які здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення; 2) опосередковано в результаті зміни умов їх існування — розорювання великих площ суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення навколишнього середовища.

З екологічною кризою тісно пов'язане входження України в демографічну кризу. Демографічна ситуація в Україні залишається складною. Бракує об'єктивних підстав, щоб призупинити тенденції до зменшення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Потрібно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких поточних і стратегічних завдань, як: економічне забезпечення відтворення населення, належний соціальний захист сімей із дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зменшення виробничого та побутового травматизму, популяризація здорового способу життя, забезпечення доступності якісної медичної допомоги й освіти, що буде вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Природні умови та природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування, а саме: агропромислового, промислового, гірничодобувного, містобудівного, транспортного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Це потребує здійснення в державі постійного геоекологічного моніторингу.

Геоекологічний моніторинг — спостереження, оцінювання (порівняння з нормативними параметрами) і прогнозування стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження. Власне, з метою забезпечення збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Моніторинг ефективності природоохоронної політики є головною складовою загального моніторингу навколишнього середовища. До його складу входять окремі підсистеми моніторингу навколишнього середовища, а також моніторинг природоохоронного потенціалу і моніторинг природоохоронної освіти.

Важливими механізмами, спрямованими на підвищення екологічної обґрунтованості й ефективності діяльності суб'єктів господарювання, є також екологічна експертиза та екологічний аудит. В економічно розвинутих державах екологічний аудит започаткували ще у 70-ті роки XX ст. як засіб захисту інтересів підприємницьких структур, спрямований на зменшення рівня ризику для довкілля і здоров'я людей, а також на сприяння регулюванню заходів у сфері охорони навколишнього природного середовища.

На жаль, нинішня система контролю за дотриманням усіх вимог законодавства України в екологічній діяльності не забезпечує відтворення порушеного довкілля до природного стану у зв'язку з тим, що керівники підприємств і установ не розуміють усіх негативних факторів. Донині в державній практиці були відомі й запроваджувалися дві головні процедури урахування екологічних факторів у процесі реалізації нових проектів, пов'язаних із модернізацією та реконструкцією підприємств, — оцінювання впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та екологічна експертиза. Але вони спрямовані на запобігання негативним впливам діяльності, тобто на дії, що тільки плануються. На вже діючих підприємствах і об'єктах, як правило, використовують систему екологічного контролю, тобто періодичні інспекційні перевірки спеціально уповноважених органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Брак ініціативи з боку підприємств пояснюється насамперед тим, що екологічні заходи, на думку керівників, — затратний засіб, до якого слід так і ставитися. Але в сучасних умовах реформування економіки, прагнення України вступити до європейської та світової спільноти ставлення до екологічних проблем, безумовно, має змінюватися. Мислення власників та керівників виробництв у процесі розв'язання екологічних проблем може змінити прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконструкції та найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств із метою бути на рівні в подальшій конкурентній боротьбі на світових ринках.


Unfortunately, nowadays the checking system for inhibition to all requirements of the Legislation of Ukraine in ecological activity does not provide the recreation of the infringed environment just to it natural state, in connection with that enterprise and establishments do not have the clear seeing of all negative factors. Up to this time in our state practice were known and were inculcated, during realization of the new projects related to modernization and reconstruction of enterprises, and were taken into account of ecological factors only two basic procedures, they are estimation of environmental impact (OVOS) and ecological examination. But these procedures are directed on prevention of the negative influencing activity, or in other words on actions which only are planned in future. For nowadays working enterprises and objects, usually, they used and use ecological checking system, so that periodic inspections verifications of the specially authorized organs of Nature Ministry.

The absence of initiative from the side of enterprises is explained, first of all that ecological arrangements, according to the opinion of the leaders, are very expensive method, and it is needed to concern it so. But the attitude toward ecological problems, sure, must be changed, because of modern terms of reformation of the economy, aspiration of Ukraine to enter European and world community. Proprietors and leaders of productions thinking due to the decision of ecological problems can change aspiration to come into notice of foreign investors for a reconstruction and more ecologically safe re-equipment of all enterprises with the purpose of up-to-date in subsequent competitive activity on the world markets.


ГЛОСАРІЙ
КОНЦЕПЦІЯ ПІДРУЧНИКА
ВСТУП
Глава 1. ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ "ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО"
1.1 Загальні поняття і властивості складних систем
1.2 Історія розвитку системи "природа—суспільство"
1.3 Закони гармонізації системи "природа—суспільство"
1.4 Проблеми системної гармонізації
1.5 Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації
1.6 Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru