Екогеографія України - Гавриленко О.П. - 14.1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

Отже, організацію спостережень у системі ДМНПС у межах своїх повноважень здійснюють міністерства та відомства (суб'єкти моніторингу). Наприклад, Міністерство охорони навколишнього природного середовища зобов'язане вести спостереження за такими показниками:

— джерела промислових викидів в атмосферу та дотримання норм граничнодопустимих викидів (ГДВ);

— джерела стічних вод і дотримання норм тимчасового ухвалення скидів і граничнодопустимих викидів;

— стан поверхневих вод суші;

— стан ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням загальної кількості в них пестицидів та важких металів;

— скиди і викиди об'єктів, на яких використовуються радіоактивні небезпечні технології;

— вивіз промислових і побутових відходів;

— стан морських і наземних екосистем. Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (УкрНДГМІ) спостерігає за:

— станом атмосферного повітря, атмосферними опадами;

— метеорологічними умовами;

— аерологічними параметрами;

— станом поверхневих вод суші;

— станом ґрунтів;

— станом озонового шару в верхній частині атмосфери;

— радіаційною обстановкою;

— станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи у ґрунтах та агрометеорологічними умовами формування врожаю.

Інші установи та відомства ведуть спостереження за визначеними для них компонентами та їх параметрами (рис. 14.2). Незалежно від форм власності підприємства, установи й організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану НПС, зобов'язані спостерігати за викидами і скидами та розміщенням відходів. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України разом з іншими органами державної влади забезпечують удосконалення мереж спостереження за станом НПС, раціоналізацію й оптимізацію роботи служб спостереження, уніфікацію методик спостереження, лабораторних аналізів, удосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого банку даних про стан НПС, створення локальних, регіональних і національних центрів моніторингу, а також координують роботу, що здійснюється в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, в яких використовуються результати моніторингу.

Щодо порядку функціонування СДМНПС, то органи, які здійснюють спостереження за станом НПС, зобов'язані збирати, обробляти та безстроково зберігати за допомогою сучасних комп'ютерних технологій первинні дані про стан природного середовища згідно з вимогами. Крім цього, вони повинні узагальнювати інформацію та безкоштовно надавати додатково до форм статистичної звітності дані спостереження або іншу інформацію на запит органів державної виконавчої влади. Прогнозування змін стану НПС та окремих його складових здійснюють органи, котрі проводять моніторинг як самостійно, так і з залученням науково-дослідних колективів.

Структурною основою побудови сучасної ДСМД є регіональна територіально розподілена комп'ютерна мережа. Тобто ДСМД України має об'єднати регіональні системи моніторингу довкілля (РСМД), які, в свою чергу, повинні об'єднати системи моніторингу довкілля міст (СМДМ). Основу РСМД і СМДМ становлять проблемно-орієнтовані комплекси контролю забруднень (ПОКК). До складу ПОКК мають входити автоматизовані інструментальні аналітичні комплекси з метою одержання первинної інформації про забруднення довкілля, локальні мережі автоматизованих робочих місць (АРМ) ПОКК. Усі місцеві ПОКК одного регіону повинні об'єднуватися локальною мережею центру оперативного моніторингу (ЦОМ), куди потрапляє інформація про стан довкілля. Для прийняття оперативних рішень у разі виникнення проблемної екологічної ситуації в містах (регіонах) інформація про стан довкілля має надходити до місцевого (регіонального) інформаційно-аналітичного центру, який створюється при місцевих органах влади. На сьогодні роботи зі створення ДСМД перебувають на стадії пілотних проектів регіонального та місцевого масштабів.

У структурі моніторингу природного довкілля вирізняють такі підсистеми:

— природних компонентів (покомпонентний моніторинг)

— літо-, педо-, гідро-, біо-, атмосфери;

— природних ресурсів (поресурсний моніторинг) — мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, кліматичних та ін.;

— природних комплексів (геосистемний моніторинг) — фацій, урочищ, ландшафтів;

— природно-антропогенних процесів (динамічний моніторинг) — ерозії, дефляції, осушення, зрошення, заболочення, засолення тощо;

— антропогенних забруднень (інгредієнтний моніторинг)

— нафтопродуктами, мінеральними добривами, пестицидами, детергентами, важкими металами тощо.

Моніторинг природно-антропогенних ландшафтів зображено на рис. 14.3. У межах України тестові моніторингові райони мають охоплювати зонально-регіональні особливості її ландшафтних умов, забезпечуючи репрезентативність спостережень за змінами природних та перетворених ПТК.

З огляду на різний ступінь антропогенізації ПТК можна запропонувати організацію таких тестових моніторингових районів:

— змішано-лісовий, який ґрунтується на Поліському заповіднику та Сарненській науково-дослідній станції з освоєння боліт. Тут можливе поєднання моніторингу освоєних та меліоративно освоєних ландшафтів, а також торф'яників, боліт, заплав із реконструкцією басейнів стоянок Прип'яті й охороною лісових і болотних ландшафтів;

Рис. 14.3. Моніторинг геосистем структурованого природно-соціального довкілля^*184

*184: {Кукурудза СЛ., Гумницька Н.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. — Л., 1995. — С. 35.}

— лісостеповий Середньодніпровський на базі Канівського заповідника, Ржищівської, Канівської та Степанцівської лісомеліоративних станцій, Богуславської гідрологічної станції, Канівської озерної станції та інших служб; можливий моніторинг грабової діброви, що збереглася у Канівському заповіднику, протиерозійної меліорації, стану водосховищ та їх впливу на розвиток ерозійних і болотних процесів;

— степовий промислово-рекультиваційний зі значною перетвореністю ландшафтів; базується на Луганському заповідникові, Донецькому ботанічному саду; можливий моніторинг промислового впливу водогосподарського будівництва на степові перетворені та заповідні ландшафти;

— південностеповий Причорноморський, який охоплює Каховську та Червонознаменську зрошувальні системи, Чорноморський заповідник, заповідник "Асканія-Нова" з ботанічним садом і зоологічним парком. Визначальною ланкою геосистемного моніторингу має бути контроль змін заповідних та агроландшафтів, прибережних акваторій під впливом водогосподарського, гідротехнічного й меліоративного будівництв;

— лісогосподарсько-рекреаційний гірський Карпатський на базі Карпатського природного парку та заповідника; можливий моніторинг протиерозійної та водоохоронної меліорацій, впливу на ландшафти літньої та зимової рекреацій, сучасних стихійних процесів і явищ, впливу на їх вияви лісогосподарської діяльності;

— рекреаційно-природоохоронний гірський Кримський із прилеглими акваторіями. У цьому разі основою моніторингу можуть бути Ялтинський гірничо-лісовий і Карадазький заповідники, Никитський ботанічний сад, Кримська гірничо-лісова дослідна станція та ін. Найважливішим є моніторинг гірських та прибережних ландшафтів у рекреаційних аспектах, протиерозійної та протизсувної меліорацій, зрошувального землеробства на схилах та ін.

Нині у Криму розроблено проект створення комплексного екологічного моніторингу, який передбачає: 1) об'єднання всіх систем спостережень за станом довкілля, що вже існують; 2) організацію нових постів та станцій. До них належать стаціонарні та пересувні пункти фіксації забруднень (в основному у великих містах), спостережень за станом лісів у гірському Криму, сільськогосподарських культур, прибережної зони моря. Особливе місце займають фонові станції екологічного моніторингу, цілями створення яких є^*185:

*185: {Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – С. 184-185. }

— фіксація екологічного фону, пов'язаного із загальною ситуацією в регіоні. Фон вважається початком відліку для певних локальних екологічних порушень. Тому фонова станція має розміщуватися в районі зі слабко порушеними ландшафтами, де немає помітних забруднень;

— фіксація транскордонних переносів забруднень в атмосфері;

— здійснення спостережень за типовими геосистемами, що дає змогу переносити їх на аналогічні;

— створення тестового полігону для супутникових експериментів.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України в Дніпропетровській області створив систему "Придніпров'я" як регіональний блок загальнонаціональної системи. Вона побудована на принципах системності, комплексності, модульності, ієрархічності та паралельно-послідовної етапності введення в експлуатацію різних рівнів системи. Система "Придніпров'я" функціонує з 1993 р., у ній нагромаджено величезний банк екологічної інформації. Постійно контролювати як власне викиди та скиди, так і поширення у навколишньому середовищі токсикантів надзвичайно складно та дорого. Тому в цій системі створено банк знань, в якому функціонують моделі різних процесів.

Для контролю на території вибираються точки комплексного спостереження за компонентами навколишнього середовища з урахуванням техногенних, ландшафтних, геологічних, кліматичних особливостей. Дніпропетровська область, наприклад, поділена на шість моніторингових полігонів. Один із них характеризується найліпшими показниками стану довкілля і приймається за фоновий. У вибраних точках кожного полігону за особливим регламентом постійно та обов'язково ведуться комплексні спостереження. Комплексність має принципове значення, адже часто зібрана іншим шляхом цінна екологічна інформація не корелюється. У зв'язку з цим у кожній точці здійснюється відбір проб повітря, ґрунтів, підземних вод, рослинності. До цих самих точок додається наявна статистична інформація про стан здоров'я, а в разі потреби — організовуються спеціальні спостереження за впливом забруднювачів на здоров'я.

Для прогнозу наслідків техногенного навантаження на навколишнє середовище в системі "Придніпров'я" передбачено цитогенетичний моніторинг. Із цією метою в тих самих точках полігону спостерігають за стерильністю пилку спеціально визначених для кожної території дерев, флуоресцентними параметрами хлорофілу в рослинах, а також досліджують мутагенні зміни у клітинах рослинності та людини. В ідеальному варіанті такими полігонами мають бути заповідники. Але на території України вони поділені нерівномірно і не відображають усю природно-географічну різноманітність екосистем, що потребують заповідання.

З метою здійснення практичного впровадження контролю за негативним антропогенним впливом на природне середовище та стеження за змінами, що відбуваються у геосистемах з наступним прогнозуванням їхнього подальшого розвитку, актуальним є виконання екологічного районування України, сутність якого полягає в розподілі території за екологічними ознаками відповідно до якісних характеристик навколишнього середовища, а також ступеня впливу на ПТК регіону. Районування передбачає поділ території на такі умовно однорідні таксони, природні екосистеми яких подібним чином реагують на певний рівень фонового забруднення. Основними принципами екологічного районування є такі;

— принцип комплексності, що полягає в необхідному комплексному розгляді всіх основних факторів екологічного районування в їх взаємозв'язку;

— системний принцип, згідно з яким таксономічні одиниці районування нижчого рівня визначаються як підсистеми єдиного цілого вищого рівня;

— цільовий принцип, що передбачає визначення основних цілей, на досягнення яких спрямований процес екологізації на кожному з рівнів районування;

— принцип територіальної спільності: площа, яка відповідає таксономічній одиниці районування, обов'язково включає декілька територій, що межують між собою і належать до ієрархічних одиниць нижчого рівня;

— принцип пріоритетності: першочергова роль екологічного початку в системі взаємодії природи та суспільства;

— принцип перспективної спрямованості: потрібне досягнення довготривалих народногосподарських інтересів.

Отже, карта-схема екологічного районування України, побудована з максимальним орієнтуванням на конкретні умови середовища, буде об'єктивною основою для наукового обґрунтування мережі розташування станцій екологічного моніторингу, а також господарських заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Отже, створення і функціонування Державної системи моніторингу довкілля має сприяти здійсненню державної екологічної політики, що передбачає:

— екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

— соціально-екологічне й економічно раціональне розв'язання проблем, що виникають унаслідок забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

— розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану річок Дніпра, Дунаю, Чорного й Азовського морів.