Екогеографія України - Гавриленко О.П. - 13.3.1. Демографічний вибух і демографічний перехід

За останні 150 років чисельність населення Землі збільшилася та продовжує зростати феноменальними, вибухоподібними темпами. Наприклад, із найстародавніших історичних епох до початку XIX ст. чисельність народонаселення Землі коливалася близько декількох сотень мільйонів; лише у 1830 р. вона досягла 1 млрд. (за 50 тис. років існування Homo sapiens), але потім ситуація різко змінилася: населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. Уже до 1930 р., лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, чисельність населення перевищила 2 млрд., а вже ЗО років потому (1960 р.) досягла 3 млрд. і лише через 15 років (1975 p.) — 4 млрд. Потім, через 12 років (1987), чисельність народонаселення Землі збільшилася до 5 млрд. і в 1999 р. становила 6 млрд. осіб (табл. 13.1). Таке зростання продовжується — дорівнює майже 90—100 млн осіб на рік (народжуваність мінус смертність). Цей безмежний темп збільшення населення називається демографічним вибухом.

Таблиця 13.1. Динаміка чисельності населення світу

Бурхливий початок демографічного вибуху спричинив чимало хвилювань політиків, учених, суспільства загалом. Під егідою ООН відбулося дві світові конференції стосовно питання народонаселення: перша — в Римі (1954 p.), друга — в Белграді (1965 р.). У той час багато країн переходили до активної демографічної політики сімейного планування дітонароджень. У 1974 р. у Бухаресті відбулася третя Світова конференція ООН щодо проблеми народонаселення, на якій прийняли світовий план дій у галузі народонаселення. Подальший розвиток цей план отримав на четвертій конференції в Мехіко у 1984 р. Світовий план дій складався з багатьох рекомендацій стосовно зменшення показників народжуваності та смертності; виконання плану сприяло ширшому поширенню демографічної політики. У результаті до кінця 80-х років XX ст. 45 % усіх одружених пар користувалися тими чи іншими засобами планування сім'ї.

Одним із показників середнього рівня життя є валовий національний продукт на одну особу (ВНП), який обчислюється шляхом поділу ВНП країни (тобто загальної вартості реалізованих матеріальних благ і послуг) на чисельність її населення. Реальний економічний розвиток нації з погляду забезпечення людей усім необхідним є різницею між показниками зростання економіки та населення. Наприклад, якщо порівнювати США та бідну африканську країну Кенію (економіка зростає на 2,5 % на рік), то у Штатах, де темпи приросту населення 0,7 %, реальне економічне зростання становитиме майже 1,8 % на рік, а у Кенії, де населення щороку збільшується на 4 %, економіка відстає від його приросту.

Отже, шостий мільярд населення Землі з'явився майже за 10 років. У середньому в 90-х роках XX ст. щосекунди народжувалося 5 дітей. Експерти зазначають кілька найголовніших обставин сучасного демографічного вибуху:

1) найвищі показники щорічного збільшення населення "забезпечують" найбідніші країни світу;

2) спостерігаються перші чіткі ознаки сповільнення темпів демографічного вибуху, а саме:

— зменшується кількість країн із щорічним приростом понад 3 %;

— в Азії швидко скорочується кількість пологів на одну жінку;

— збільшується показник застосування сучасних засобів запобігання вагітності в Африці; швидко зростає відсоток населення, ураженого вірусом СНІДу.

Але ще далеко до справжньої стабілізації населення Землі. Розрахунки свідчать, що для переходу слаборозвинених країн до європейської демографічної політики (досягнення темпу зростання 0,3—0,7 %) потрібно 30—40 років, а за цей час населення Землі "за інерцією" збільшиться до 10 млрд. осіб.

Між 1950 і 2000 р. населення світу збільшилося від 2,5 млрд. до 6,1 млрд. (приріст на 3,6 млрд.). І хоча народжуваність у більшості країн зменшилася, останні прогнози свідчать, що населення має зрости до 2050 р. на 2,8 млрд., що становитиме 8,9 млрд. осіб^*179. Хоча попередній приріст населення відбувався як в індустріальних країнах, так і в країнах, що розвиваються, майже весь наступний приріст буде у "третьому світі", де, згідно з багатьма екологічними показниками, країни вже перенаселені. У тих країнах, в яких передбачається подвоєння або навіть потроєння чисельності населення, у майбутньому прогнозується ще більше зростання, ніж раніше (табл. 13.2).

*179: {Стан світу – 2000: Доп. Ін-ту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтелсфера, 2000. – С. 5. }

Чисельність населення продовжує збільшуватися, а природні екосистеми Землі не ростуть. Кількість прісної води, що виробляється гідрологічним циклом, нині така сама, як була у 1950 р. і, мабуть, буде у 2050 р. Так само незмінними залишаються вилов океанської риби, обсяг заготівлі лісів, продуктивність природних пасовищ, які можуть стало підтримуватися тривалий час. Коли чисельність населення збільшується, зменшується забезпечення кожним із цих ресурсів на душу населення, що загрожує не лише якості життя, але, за деяких обставин, навіть і власне життю.

Таблиця 13.2. Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найбільш

населених країнах світу

Як зазначалося, "внесок" різних країн і континентів у загальну картину зростання чисельності народонаселення не однаковий. За абсолютною чисельністю найбільший приріст характерний для великих азіатських країн (Китай, Індія, Індонезія); найбільша швидкість зростання спостерігалася в Африці та Латинській Америці. У деяких африканських країнах відносний приріст досягав 4 % щороку. У більшості розвинутих країн і регіонів (Західна Європа, Північна Америка) ситуація демографічного вибуху спостерігалася набагато раніше, ще в XIX ст. Для багатьох з них на сьогодні властивий розвиток демографічного переходу до стабілізації чисельності населення.

Демографічний перехід — послідовна зміна типів відтворення населення, що призводить до стабілізації чисельності. Він схожий з тією фазою динаміки чисельності популяції, коли вона наближається до рівня місткості середовища^*180. Під час демографічного переходу в зміні відтворення населення розрізняють чотири фази:

*180: {Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. – М.: ЮНИТИ, 2002. – С. 217.}

1) відповідає ситуації, коли показники і смертності, і народжуваності швидко зменшуються, але падіння коефіцієнта смертності випереджає падіння коефіцієнта народжуваності, тому приріст населення продовжує збільшуватися, досягаючи найбільшого значення. Така ситуація склалася в багатьох країнах, що розвиваються; у розвинутих країнах перша фаза спостерігалася ще до середини XX ст.;

2) смертність досягає мінімуму і більше не знижується, але народжуваність продовжує зменшуватися, унаслідок чого приріст населення уповільнюється;

3) для цієї фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, зумовлене тим, що населення старіє, та одночасне сповільнене падіння народжуваності. Наприкінці третьої фази коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим, ніж цей рівень, оскільки вікова структура населення ще не стабілізувалася;

4) коефіцієнт смертності збільшується та наближається до коефіцієнта народжуваності, і процес демографічної стабілізації закінчується. Це відповідає такому рівневі відтворення населення, за якого на кожну тисячу людей щороку народжуватиметься та вмиратиме 12 осіб. Тобто у складі цієї популяції буде 23 % дітей та юнаків до 18 років, 49 % осіб працездатного віку (18—60 років) і 28 % осіб віком від 60 до 84 років.

Як відомо, вплив Homo sapiens на природне середовище не обмежується лише біотичними впливами. Суспільство використовує у виробництві та споживає таку кількість речовин та енергії, яка в десятки і сотні разів перевищує біологічні потреби людини. Тобто основною причиною сучасної екологічної кризи є кількісна експансія людського суспільства — непомірний рівень і швидке нарощування сукупного антропогенного навантаження на природу.

Соціальні наслідки великої чисельності населення є насамперед проявом закону "на всіх не вистачить". Протягом усієї історії людства економічна і соціальна нерівність не зменшилася, а стала навіть контрастнішою, оскільки цивілізація постійно збільшувала розрив між максимальними можливостями отримання благ та їх реальною доступністю для багатьох людей. Ступінь нерівності життєвих шансів у людей така, якої ніколи не буває в природі в межах одного стабільного виду тварин.

На сьогодні чисельність економічно активного населення (тобто осіб, котрі безпосередньо беруть участь у виробництві та розподілі матеріальних благ) становить не більше 55 % працездатного населення планети. Тобто кожна особа, яка працює, забезпечує себе і ще п'ять осіб, але це відбувається за відносно низької середньої продуктивності праці. У міру її підвищення частина трудових ресурсів переміщується у сферу обслуговування, але загальний рівень зайнятості все-таки помітно зменшується.

Отже, в минулому для людства були характерні високі показники коефіцієнтів народжуваності та смертності (в основному дитячої). Швидке зростання чисельності народонаселення — "демографічний вибух" — почався у зв'язку зі зниженням показника дитячої смертності під час збереження попереднього рівня народжуваності. Нещасні випадки та стихійні лиха не контролюють чисельність населення. Наприклад, у США щорічні втрати від автокатастроф (майже 50 тис.) надолужуються протягом 10 днів. Коли в Індії припливною хвилею змило весь рисовий район, загинуло близько 500 тис. осіб, але природні темпи приросту населення компенсували ці втрати за 30 днів. Навіть регулярна загибель у світі щороку З—6 млн осіб від голоду та неповноцінного харчування є неістотною з демографічного погляду, якщо порівняти ії з глобальним приростом населення, яке становить майже 100 млн осіб, і тому ці втрати компенсуються приблизно за два тижні.

Екологи оцінюють місткість планети у 1—1,5млрд осіб (з огляду на можливості енерго- та водоспоживання тощо). Отже, без регулювання чисельності населення Землі неможливо забезпечити права людей на якісне життя. Тому найближче майбутнє людства — це внутрішня "екологізація" суспільства: технології ресурсозберігання, економія енергії, матеріалів тощо. Людина має регулювати власний популяційний розвиток без страху за себе і своїх нащадків.