Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 2.4. Конкуренція і підприємство

Важливим чинником у ринковій економіці є суперництво у вигляді конкуренції. Це основна умова, за якої працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, породжують стимули, формують ринкове розмаїття асортименту, високу якість продукції та послуг.

Конкуренція є економічним змаганням виробників однакової продукції на ринку, спрямованим на залучення якомога більшої кількості споживачів, завдяки цьому - одержання максимальної вигоди. Це важливий засіб контролю в ринковій економіці. Дія конкуренції виявляється на основі ринкового механізму пропозиції та попиту і доводить побажання споживачів до підприємств - виробників продукції, а через них - до постачальників ресурсів. Саме конкуренція змушує виробників і постачальників ресурсів задовольняти побажання споживачів. Кожне підприємство прагне збільшити виробництво продукції, здійснюючи цей процес на засадах розширення. Однак це можливо лише за зниження ціни на продукцію до рівня витрат виробництва. Щоб досягти такого результату, конкуренція змушує підприємства активізувати роботу, спрямовану на впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, застосовувати продуктивнішу й економічнішу техніку, енергоощадні технології, новітні методи організації виробництва та праці.

Протилежним поняттю конкуренції є монополізм. За монополії на ринку працює лише один продавець, пропонуючи свій товар покупцям. Оскільки він один власник украй необхідної продукції на ринку, то й встановлює монопольно високу ціну, хоча не всі бажаючі зможуть її заплатити. Внаслідок цього суспільство зазнаватиме підвищених витрат: менше споживачів будуть задовольняти свій попит, а ті, хто придбав продукцію, заплатять за неї більше. Монополіст як єдиний виробник такої продукції перебуває в дуже вигідному становищі. Він може вільно підвищувати ціну і не боятися, що конкуренти зіб'ють її та захоплять ринок.

У класичній формі існував відомчий монополізм планово-директивної системи. Він чинив перешкоди на шляху формування конкурентного середовища, підтримував цінову вакханалію, яка сприяла "роботі на склад".

У перехідний період в Україні відбуваються лише певні зрушення в структурі монополізму: монополізм відомчий витісняється монополізмом великих підприємств. За негативними наслідками останній анітрохи не кращий, ніж відомчий монополізм. Навпаки, якщо відомчий монополізм залишає деякі можливості контролю за надмірно "апетитними" діями підприємств-монополістів, то монополізм підприємств у його чистому вигляді породжує необмежене зростання цін, чим знижує попит на товари, створює передумови для кризи надвиробництва.

Формуючи ринкові відносини в Україні, держава повинна сприяти створенню конкурентного середовища певними діями антимонопольного комітету, розвиваючи й утворюючи мережу малих підприємств і розширюючи на цій основі сфери конкурентних відносин, що змусило б монополіста вивчати ринковий попит, аналізувати витрати свого виробництва і збуту продукції, а на основі цього визначати обсяги виробництва й продажу.

У класичній економічній літературі, зокрема в працях Адама Сміта, існує термін "невидима рука". Суть полягає втому, що підприємства - виробники і постачальники ресурсів, домагаючись своєї вигоди в умовах гостроконкурентної ринкової системи, водночас ніби спрямовуються "невидимою рукою", сприяють забезпеченню державних, суспільних інтересів.

В умовах конкурентної боротьби підприємства змушені використовувати найбільш економічну комбінацію ресурсів для виробництва певного виду продукції, оскільки це відповідає їх власній вигоді, а це, в свою чергу, відповідає й інтересам суспільства. У кінцевому підсумку, якщо підприємство максимізує свій прибуток, то суспільний продукт також максимізується.

Отже, поряд з крупними підприємствами повинні існувати й малі, котрі мають багато позитивних рис порівняно з великими. Останні надзвичайно інертні в зміні асортименту продукції, адже вони не в змозі оперативно стежити за своїми товарами і ринками, будь-які пропозиції вважають ризикованими. На крупних підприємствах складними є відносини між адміністрацією і людьми ініціативними, винахідниками та носіями нових ідей.

Крупним підприємствам дуже складно прийняти рішення щодо проекту, віддача якого буде через 5-7 років. На великих підприємствах нема практики винагороди за ризик, тому тут схвалюють плани виробництва, а не товари.

Малі ж підприємства можуть працювати, орієнтуючись на потребу. Для них вигідно пропонувати ринку щось нове, те, що діє реально. На малих підприємствах зазвичай ініціатором усього нового є людина, яка має знання й енергію. Власне, більшість нових товарів народжується саме тут.

Малим підприємствам доступні інноваційні процеси, тому витрати виробництва невеликі. Гнучкі в діяльності, малі підприємства, якщо їх спіткала невдача, дуже швидко переходять від однієї сфери діяльності до іншої. І нарешті, малі підприємства вміють працювати з інвесторами, оскільки їх діяльність прозора.

Отже, малі підприємства можуть успішно співіснувати з крупними і конкурувати з ними.