Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 3.2. Класифікація підприємств

Підприємства різняться між собою великою кількістю ознак:

- галузевою спеціалізацією;

- потужністю виробництва;

- структурою виробництва.

Найголовнішою вважають галузеву ознаку, яка обумовлює вид виробленої продукції, спосіб виробництва, призначення продукту та його споживання. Саме конкретний вид продукції та її призначення закладається в основу при створенні нового підприємства.

За галузевою ознакою підприємства поділяються на:

- підприємства промисловості, які виготовляють здебільшого машини, обладнання, інструменти, метал, хімічні засоби іпод.;

- сільськогосподарські підприємства, що виробляють продукцію рослинництва, тваринництва та ін.;

- підприємства транспорту;

- підприємства будівництва;

- підприємства виробничої та соціальної інфраструктури.

З огляду на вимоги людини, найважливішими підприємствами є ті, які виробляють продукти споживання. До них належать передусім підприємства сільського господарства, харчової і легкої промисловості. Однак провідну роль у розвитку та зміцненні економіки країни відведено підприємствам машинобудування, хімічної, деревообробної промисловості. Не менше значення в економічному житті країни мають підприємства, що виробляють товари масового вжитку, будівельного і комунального господарства. Велика група підприємств надає спеціалізовані послуги матеріальному виробництву та населенню, в тому числі транспорт усіх видів, зв'язок, матеріально-технічне забезпечення, торгівля і под.

Крупні галузі народного господарства, такі як промисловість і сільське господарство, поділяються на дрібніші. Зокрема, сільське господарство - на рослинництво і тваринництво, які.

в свою чергу, поділяються на зернове виробництво, буряківництво, льонарство, овочівництво, кормовиробництво, тваринництво, свинарство, вівчарство, птахівництво та інші галузі.

Такий великий діапазон галузевого поділу зумовлює необхідність характеризувати підприємства за адміністративно-організаційною та продуктивною ознаками.

Використовуючи адміністративно-організаційні ознаки, беруть до уваги основний вид діяльності та відомче підпорядкування. Це достатньо поширено в галузях промисловості. Наприклад, машинобудівні заводи, що випускають вугледобувні комбайни, належать до вугільної промисловості, а заводи, котрі випускають трактори, - до сільськогосподарського машинобудування.

У такому випадку чітко простежується, що машинобудівні підприємства відносяться до машинобудування, будівельні - до будівельної галузі, сільськогосподарські - до сільського господарства. Хоча на практиці все менше підприємств, що мають ознаки галузевого призначення, а здебільшого - міжгалузеву структуру.

Відповідно до продуктивної ознаки, підприємства класифікують за структурою й обсягом виробництва. У зв'язку з цим, за структурою виробництва підприємства поділяють на вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані.

До вузькоспеціалізованих належать ті підприємства, які масово виготовляють певний вид продукції. Наприклад, у промисловості виробляють стальний прокат або труби, у сільському господарстві - зерно, молоко або продукцію птахівництва.

До багатопрофільних належать підприємства, котрі випускають продукцію широкого асортименту і різного призначення. Більшість таких підприємств є і в промисловості, й у сільському господарстві. У промисловості вони можуть виробляти трактори і холодильники, а в сільському господарстві спеціалізуються на виробництві зерна та молока або цукрових буряків і м'яса.

В умовах ринкової конкуренції, підприємства, щоб вижити, крім основного виду діяльності, намагаються опанувати виробництво іншої продукції. Вони можуть швидко розширяти асортимент продукції та послуг, захоплюючи нові ринки зблтг.

перетворюючись у такий спосіб із вузькоспеціалізованого підприємства па багатопрофільне, й одночасно трансформуються в нову категорію -- фірму" об'єднання, асоціацію, де об'єднують різні види підприємницької, виробничої та комерційної діяльності. У такому випадку групування підприємств за галузевою ознакою втрачає будь-який сенс.

Третій тип підприємств - комбіновані. Вони є в хімічній, текстильній, металургійній галузях і в сільському господарстві. Наприклад, у текстильній промисловості практикують на одному і тому самому підприємстві виробництво ниток, а з них - пряжі й полотна. У металургії можуть виплавляти з руди чавун або сталь, а з них - прокат і різні вироби; у сільському господарстві - виробляти молоко, а якщо є молокопереробний цех - також сметану, масло" сир і под. Вирощуючи зернові й маючи млин, пекарвю та інші цехи, доцільно випікати хліб, виготовляти кондитерські та макаронні вироби.

Отже, з однієї й тієї ж вихідної сировини можна виробляти різну за характеристикою, призначенням і технологією виготовлення продукцію. Тому найпоширенішим стало групування підприємств за виробничою потужністю. За цією ознакою всі підприємства поділяються на малі, середні й крупні.

Розподіляючи підприємства до тієї чи іншої групи, використовують переважно такі показники:

- кількість працюючих;

- обсяг виробленої продукції;

- вартість основних виробничих фондів.

Як малі, так і крупні підприємства мають позитивні й негативні риси. За планової економіки крупними підприємствами управляти легше, і виробництво в них ефективніше та стабільніше. Тривалість окупності фондів значно нижча, ніж на дрібних. На крупних підприємствах внаслідок кооперації, запровадження нової техніки і технології підвищується якість продукції і знижується її собівартість. На виробництво продукції у великих обсягах застосовується обладнання і технологія зазвичай із вищими економічними та технологічними показниками, ніж на виробництво дрібних партій. Наприклад, будівництво цеху з переробки молока, потужністю 50 т на добу, невигідне для агрофірми, яка мас щоденно виробництв молока 5-7 т. Такий цех буде приносити збитки з першого ж дня його роботи, оскільки витрати на амортизацію, ремонт та обслуговування зберігаються в повному обсязі відносно балансової вартості, а використання потужності становить лише 10-12%. Отже, високопродуктивна нова техніка для малих підприємств невигідна та й недоступна.

Водночас малі підприємства легко реагують на запити ринку і здатні виробляти продукт, за якістю не гірший від виробленого на крупному підприємстві, але зроблений швидше. їх виробництво мобільніше і більше наражається на ризик. Так, фермерові доступніше виконати замовлення кондитерської фірми на мак, аніж агрофірмі, де масштаби и обсяги виробництва продукції, на якій вона спеціалізується, є потужними (виробляє велику кількість цукрових буряків, соняшнику, овочів і под.).

Малі підприємства можуть бути не лише конкурентами, а й партнерами. Крупні підприємства, наприклад, забезпечуватимуть малі підприємства технологією і технічною документацією для виробництва певного виду продукції. Скажімо, агрофірма, що мас цех з переробки овочів, може укладати угоди з фермерами на виробництво спецій. Це вигідно обом підприємствам: крупній агрофірмі недоцільно налагоджувати в себе дрібносерійне виробництво, а фермер отримує постійні замовлення і мас підтримку крупної фірми.

За сферою діяльності існують такі підприємства:

- матеріального виробництва (це здебільшого промислові й сільськогосподарські, будівельні підприємства та ін.);

- нематеріального виробництва, які надають послуги - від ремонту побутової техніки до послуг охорони здоров'я, освіти, культури;

- посередницькі, завдання яких - налагодити взаємовигідні контакти між виробниками і споживачами, продавцями та покупцями; посередництво скорочує сукупні витрати, зменшує затрати споживачів на пошук необхідних товарів і створює замкнутий цикл відносин між виробником і споживачем;

- сфери обслуговування, стан якої, обсяг наданих і спожитих нею послуг належить до важливих характеристик рівня та якості життя населення; у розвинутих країнах у цій сфері суспільного виробництва зайнято більшість економічно активного населення.