Фандрайзинг - Чернявська О.В. - Росія

Високий рейтинг благодійності у Новій Зеландії, як і в Австралії, також пояснюється тим, що, за Індексом розвитку людського потенціалу, країна входить у трійку перших у світі. Основним видом благодійності в країні є допомога нужденним - 69 % населення беруть участь у безпосередній допомозі нужденним, а 63 % населення здійснюють грошові пожертви, волонтерством в Новій Зеландії займається 39 % населення, що є незначним показником [38, с. 22].

Однією із відомих благодійних організацій Нової Зеландії є організація "Філантропія Нової Зеландії" [49]. "Філантропія Нової Зеландії" (Philanthropy New Zealand) - це організація, що об'єднує приватні благодійні організації, фонди, бізнес-структури Нової Зеландії, забезпечує їм професійну інформаційну та іншу підтримку.

Кодекс етичних принципів фандрайзерів країни складається з двох частин: Кодексу етики і Кодексу професійної поведінки, де наголошується на освіті спеціалістів фандрайзингу та знанні кращих прикладів.

Великобританія

Благодійність у Великобританії бере свій початок з 1536 p., коли за правління короля Генріха VIII було прийнято перший закон про бідних. Він визначав необхідність диференційованого підходу: непрацездатним слід допомагати, а тих, хто не бажає працювати, треба карати. Сім'я Тюдорів, що правила в 1597 р. видала "Закон про використання благодійних коштів", який було переглянуто в 1601 p., в часи королеви Єлизавети І, з ціллю поширення ідеї благодійності серед аристократів і купців. Закон було спрямовано на зменшення рівня бідності, покращення освіти, підтримки релігії та інші цілі, корисні для місцевої спільноти. В цей же час видається "Закон про бідність", який залишався в силі до 1948 р.

Англія часів Тюдорів, відзначилася секуляризацією благодійності, тобто відмежування від церкви.

У 1793 р. був прийнятий закон, що забезпечував офіційне визнання товариств, в які входили групи людей, що мали за мету об'єднання власних ресурсів для використання їх за потреби під час хвороби, старості, поховань.

В 1843 р. у м. Нью-Йорк була створена Асоціація із поліпшення становища бідних; в 1884 р. засноване Королівське товариство по запобіганню жорстокому поводженню з тваринами (RSPCA); в 1869 р. відкрито організацію Barnardo, яка займалася благодійністю для дітей; у 1895 р. завдяки Вільяму Буту розпочала діяльність організація "Армія спасіння", в якій поєднувалися пропаганда християнського вчення і допомога нужденним; у 1869 р. були створені спільноти благодійних організацій в Англії та США з метою координації зусиль по збору коштів, а також розподілу їх серед нужденних (наприклад, Червоний Хрест).

Всі ці організації зіграли велику роль у розумінні урядом необхідності державного втручання в забезпеченні населення житлом, освітою, охороною здоров'я, боротьбі з бідністю тощо.

Опитування в 1948 р. для з'ясування громадської думки щодо ролі благодійності в Великобританії показало, що понад 90 % респондентів вважали, що у благодійності в країні вже не було потреби. Тому держава спрямувала свої зусилля на підвищення ролі благодійності і морально етичних цінностей населення Англії.

В системі соціальної опіки Великої Британії виділяють чотири сектори: неформальний сектор взаємодопомоги в сім'ї та між друзями і сусідами; волонтерський або незалежний сектор, де свій посильний вклад вносять волонтери і групи людей, об'єднаних для самодопомоги (сюди належать також некомерційні організації з питань соціальної опіки); державний сектор, де зосереджені переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників і інші групи оплачуваного персоналу; комерційний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання прибутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Система соціальної опіки Великобританії виконує такі функції: визначення категорій населення для надання опіки; здійснення соціального захисту, зокрема, дітей, людей похилого віку і людей з різними типами недієздатності; регулювання діяльності інших секторів, які надають соціальну опіку; стимулювання і координація опікою (в межах даної функції велика увага приділяється розвитку фандрайзингу); здійснення соціального контролю; сприяння соціальній інтеграції.

На сьогодні у Великобританії діють близько 9000 грантодавчих установ, які розподіляють близько 1,5 млн фунтів стерлінгів, 35 % з яких забезпечують два найбільших фонди країни: Wellcom Foundation та The National Lottery Charities Board [29, c. 13]. Британським урядом була створена посередницька організація Arts & Business, яка займається фандрайзингом (пошуком спонсорів для культурних організацій).

В 1983 р. в Великобританії було засновано Інститут фандрайзингу (IOF), що є зареєстрованою благодійною організацією і професійним органом фандрайзерів країни. Місія IOF полягає у підтримці благодійних акцій, через керівництво ними, проведення, розробки стандартів і освіти в сфері фандрайзингу.

IOF спочатку називався "Інститут менеджерів з благодійності та фандрайзингу", а в 2002 р. керівництво змінило його назву, щоб відобразити зростаючу роль професії фандрайзера. IOF в даний час налічує більше, ніж 5000 індивідуальних фандрайзерів, 300 філантропів і 50 корпоративних членів (компаній, які працюють з благодійними організаціями).

Інститут склав кодекс, що містить серію кодексів практики фандрайзингу і Хартію донорів. Даний кодекс визнається найскладнішим європейським кодексом, в якому надається детальна інформація з практики для кожної форми залучення коштів (фандрайзингу), а також кодекс поведінки, якої всі члени повинні дотримуватися у своїй діяльності. Хартія донорів включає інформацію про права та гідність донорів і процедуру роботи із скаргами.

У 2011 р. інститут розпочав збір коштів Академії IOF, яка пропонує підготовку і здобуття кваліфікації фандрайзера на кожному етапі кар'єри та надає Сертифікат і, по закінченню, диплом фандрайзера.

Росія

У Росії слово "фандрайзинг" до недавна було невідоме і ввійшло до вжитку, коли з'явилися перші некомерційні організації і перші донори: фонд Сороса, TACIS, інші великі закордонні фонди близько 20 років тому, які спричинили створення багатьох громадських організацій. На початку своєї роботи в Росії, зазначені фонди широко підтримували організації і індивідуальних осіб, надаючи їм великі гранти.

Сьогодні ситуація змінилася - багато великих закордонних фондів пішли з Росії, але активізувався вітчизняний бізнес - 80 °% компаній займаються благодійністю, з'явилися приватні російські фонди та меценати. Однак, із понад 40000 зареєстрованих російських фондів, всього близько 40 - відповідають прийнятому в світі поняттю фонду: мають власні фінансові ресурси, виділяють гранти та стипендії, управляються опікунськими радами. Решта існують лише формально, що і підтверджує світові рейтинги благодійності Росії.

В даний час широке поширення одержали федеральні, та регіональні державні грантові програми. Серед 40 справжніх російських фондів, 20 - фонди місцевого співтовариства - це окремий вид грантодавчих фондів, які створені зусиллями місцевого бізнесу, жителями конкретного міста чи регіону і фінансують проекти тільки на території своєї спільноти. Незважаючи на те, що фонди місцевого співтовариства вже стали надійним і постійним джерелом засобів для місцевих некомерційних організацій в своїх містах, кількість їх ще дуже мала.