Анатомія, фізіологія дітей з основами гігієни та фізкультури - Антонік В.І. - 6.6. Основні методики виховання життєво важливих рухових якостей у дітей

Рухові якості є показниками різних рухових здібностей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій у людей різного віку може відбуватись безперервно, але не рівномірно. V дитячому віці (до 16-18 років) рухові якості можуть розвиватись дуже інтенсивно. З віком це значно уповільнюється. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне — більш гармонійному дозріванню морфологічних структур і функціональних систем організму, що забезпечують певні рухові акти. За допомогою фізичних вправ і ігор можна активно впливати на процес вікового розвитку рухових якостей, виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.

В кожному віці слід приділяти однакову увагу вихованню таких важливих рухових якостей як спритність, сила, витривалість.

Спритність проявляється у здібності опановувати нові рухи, створювати динамічні стереотипи і у швидкості перебудови їх у відповідності від зміни обставин. Показником спритності є координаційна складність рухів. Для оцінки спритності враховують час, необхідний для оволодіння складними рухами, а також ступінь підготовки, яка досягається в даному русі після занять фізичними вправами та іграми.

Спритність розвивається у дітей досить повільно. Найбільші зміни в координації рухів, як вказувалось раніше, спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12-13 років. В цей же період створюється основа для оволодіння складними руховими навичками в наступні роки. Тому дітям цього віку рекомендується виконувати як найбільше фізичних вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо вдосконалювати м'язове почуття (вміння розрізняти темп і розслаблення м'язів), а також почуття часу і простору.

Спритність удосконалюють у вправах з швидкою зміною ситуацій, де потрібні точність, швидкість і координація рухів. Для розвитку спритності корисні вправи з гімнастики (без предметів, з предметами, на приладах), акробатики (стрибки з трампліну, на батуті), вправи з великими м'ячами (передачі, перекидання, ловля та ін.). В цей віковий період корисно також використовувати ігри, які спонукають дітей переходити від одних ддй до інших відповідно до зміни обставин (наприклад, у 6-7 років — "Ладки", у 8 років — "Зайці на городі", у 9 років "Рухлива ціль"), а також спортивні ігри: футбол, теніс.

У дітей 7-8 років найбільш інтенсивно вдосконалюються навички точних рухів. Цьому сприяють такі вправи, як метання в ціль, вправи з малими м'ячами (удари в підлогу, удари в стіну, підкидання і ловля м'яча з різними додатковими рухами), різноманітні складні маніпуляції з іншими дрібними предметами — палицями, обручами, кубиками і т. д. Ці вправи, до речі, в подальшому сприяють кращому оволодінню технікою письма, малювання.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу тіла в статичному положенні і в русі. Стійкість тіла у дітей при статичній позі з віком покращується. Якщо в 6-7 річному віці діти при проходженні 15-метрової прямої з закритими очами відхиляються в бік в середньому на 90,9 см, то в 10 років — на 50,2 см, а в 12 років — майже на ту величину, що і дорослі — 32,4 см.

Найважливішим показником фізичного розвитку є набуття фізичної сили м'язів. У дітей 6-8 років всі м'язи інтенсивно ростуть, але краще розвинені м'язи тулуба, слабкіше — м'язи кінцівок. Тому сила згиначів-розгиначів тулуба і кінцівок у період до 9 років збільшується не значно, а лише з 9 років (під впливом фізичних вправ) сила м'язів здатна значно зростати, що може тривати до 18-24 років. В подальші періоди життя величина приросту сили м'язів поступово уповільнюється.

Вправи для виховання сили у дітей повинні бути в основному динамічними. При розвитку сили навантаження не повинні бути граничними. Максимальні потужності і великі за об'ємом навантаження, пов'язані з великими енерговитратами у дітей 3-14 років, можуть привести до загальної затримки росту дітей. Силові вправи для дітей не повинні також викликати довгочасного напруження. М'язи дітей мають тонкім язові волокна (міофібріли), тому розвивати їх потрібно різнобічно і поступово. Найкращими вправами для розвитку сили у дітей 6-8 років слід вважати: рухливі ігри, естафети, віджимання від підлоги, загально розвиваючі вправи; для дітей 9—11 років — спортивні ігри, підтягування, піднімання тулуба з положення сидячи, загально розвиваючі вправи та ін., для дітей 12-14 років — вправи на турніку, бруссях, кільцях, бокс, піднімання помірних

Одночасно з вихованням сили необхідно виробляти в дітей здібність розслабляти м'язи після їх напруження.

Еластичність м'язово-сполучного апарату та здібність до вільного розслаблення дозволяє збільшувати амплітуду рухів, що дає збільшення не тільки в силі, але і в спритності рухів.

Гнучкість і рухливість в суглобах допомагають уникати травм опорно-рухового апарату. В цих цілях рекомендується використовувати різні вправи на розтягування, які позитивно діють на м'язи, зв'язки і суглобні сумки. Серед таких вправ найчастіше впроваджують вправи на спортивній драбині, на турніках.

Особливу увагу при фізичному вихованні дітей потрібно приділяти вдосконаленню швидкості рухів. Під час розвитку у дітей кількості вирішують дві задачі: збільшення швидкості простих рухів і збільшення частоти рухів.

Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них—реакції на рухливий об'єкт і реакції вибору. Швидкість реакції дитини в певній мірі залежить від типу нервової системи і є якістю, яка передається у спадщину від батьків, але її можна розвивати за допомогою фізичних вправ і рухливих ігор.

Прояв такої якості, як швидкість, має кілька напрямків: швидкість рухових або поведінкових реакцій, швидкість мислення, швидкість дій.

Швидкісні якості краще вдосконалювати в процесі виконання ігрових вправ. Для розвитку цих якостей корисні старти із різних висхідних положень з бігом на 10-30 м, естафети, рухливі і спортивні ігри.

Швидкісно-силові якості можна розвивати за допомогою рухливих ігор і змагань, відводячи на них 50 % загального часу занять спортом.

Не менш важлива і така задача фізичного виховання дітей, як формування здібностей виконувати швидку роботу протягом тривалого часу. Ця якість, перш за все, залежить від наявності витривалості.

Витривалість—це здібність організму протистояти втомі і здібність до довгострокової рухливої діяльності без зниження її ефективності.

Витривалість виховується шляхом застосування фізичних вправ і ігор, які здійснюють на організм дитини загальне фізичне навантаження в деякій мірі більше того, яке вона вже звикла переносити. В процесі таких занять організм дитини поступово адаптується до стану втоми, яка обумовлена збільшенням об'єму роботи і, як результат, підвищується здібність виконувати той чи інший рух більш тривало, а також утворюється здібність швидко відновлювати сили після фізичного навантаження.

Характер і загальний об'єм навантаження при вправах, направлених на виховання витривалості, повинен визначатися з урахуванням віку і фізичної підготовки кожної конкретної дитини.

На заняттях з дітьми молодшого віку навантаження на серцево-судинну і дихальну системи повинні бути дуже нетривалими і чергуватися з достатнім відпочинком..

Дітям у 7-Ю років потрібні також вправи на виховання силової витримки. Діти цього шкільного віку часто не можуть довго підтримувати якесь зусилля на постійному рівні, і навіть при нетривалій роботі (1-1,5 хв.) вони відволікаються. Це пояснюється обмеженим поширенням (іррадіацію) процесів збудження чи гальмування в корі великих півкуль головного мозку, а також невмінням точно диференціювати ступінь м'язової напруги. З віком здібність до підтримки зусиль на постійному рівні покращується і досягає найвищого рівня у 16-20 років.