Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 1.1 Економічна думка кінця XIX - першої третини XX ст. як теоретичне підґрунтя формування сучасних економічних теорій

1.1 Економічна думка кінця XIX - першої третини XX ст. як теоретичне підґрунтя формування сучасних економічних теорій

Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічної науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок до істини. Формування тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було об'єктивно зумовлене розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв'язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є не лінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя. Важливим етапом розвитку економічної науки в останній третині XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральних течій сучасної економічної думки. Розвиток маржинальної революції в економічній науці був поетапним. І етап (70- 80-ті роки XIX ст.) започаткував суб'єктивний напрям у політичній економії та теорію граничної корисності як основи цінності, що знайшло відображення у творах B.C. Джевонса (1835-1882), К. Менгера (1840-1921) та Л. Вальраса (1834-1910). II етап маржи-нальної революції (90-ті роки XIX ст.), репрезентований працями А. Маршалла (1842-1924), Дж Б. Кларка (1847-1938), В. Парето (1848-1923) та інших видатних економістів, був пов'язаний зі становленням неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб'єктивно-психологічного підходу та поєднання ма-ржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Економіко-математичне моделювання економічних явищ та процесів, широке впровадження граничного аналізу в економічні дослідження та започаткування мікроекономіки сприяли подальшому розвитку та збагаченню теоретичних основ і методології економічної науки. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної теорії на основі вилучення з аналізу соціальних та макроеконо-мічних проблем. Провідними напрямами розвитку економічної теорії у XX ст. стали інституціоналізм, неокласика та кейнсіанство, які пройшли тривалу теоретичну еволюцію впродовж XX ст., утворивши "mainstream" (провідну течію) сучасної економічної думки. Новаторські ідеї видатного англійського економіста, державного та політичного діяча Дж. М. Кейнса (1883-1946) започаткували появу у 30-ті роки XX ст. макроекономічного аналізу та теорії державного регулювання ринкової економіки. Подальша еволюція кейнсіанства була пов'язана з розвитком у 50-60-ті роки неокейнсіанської теорії у працях Е. Хансена (1887-1976), Дж. Хік-са (1904-1989), П. Самюельсона (1915), Р. Харрода (1900-1978), Є. Домара (1914), та започаткуванням у 80-90-ті роки XX ст. по-сткейнсіанства і нового кейнсіанства (Дж. Робінсон (1903-1983), Н. Калдор (1908-1986), П. Сраффа (1898-1983) та ін. Еволюція неокласичних ідей у XX ст. знайшла відображення у формуванні та розвитку неортодоксальних концепцій ринку та підприємництва (Дж. Робінсон (1903-1983), Е. Чемберлін (1899-1967), И. Шумпетер (1883-1950)), економічних теорій неолібералізму (Л. Мізес (1881-1973), Ф. Хайєк (1899-1992), В. Ойкен (1891- 1950)) та неоконсерватизму (М. Фрідмен (1912), А. Лаффер (1940), Р. Лукас (1937), Т. Сарджент (1943) та ін.).Теоретичною альтернативою неокласики став інституціональний напрям економічної думки, започаткований у першій третині XX ст. американськими дослідниками Т. Вебленом (1875-1929), Дж. Коммонсом (1862- 1945), В. Мітчеллом (1874-1948). Звернувшись до позаекономічного тлумачення суті й рушійних сил економічного розвитку, представники нової течії збагатили методологію та розширили предметну сферу економічної теорії. Еволюція інституціонального напряму у XX ст. пов'язана з розвитком неоінституціональної теорії (Дж. Гелбрейт (1908), В. Ростоу (1916), Д. Белл (1919), Е. Тоффлер (1928) та ін.) і нової інституціональної теорії (Р. Коуз (1910), Дж . Б'юкенен (1919), Д. Норт (1920) та ін.). Характерною особливістю сучасної економічної науки є плюралізм, багатоманітність економічних теорій та ідей, гіпотез, концепцій, методів дослідження й способів опису економічної реальності, їх взаємодоповнююче конкурентне співіснування та розвиток. Невід'ємною складовою світової економічної науки завжди була прогресивна українська економічна думка, яка має глибокі історичні корені, традиції та наукові праці, які ввійшли до інтелектуальної скарбниці людства. Новаторські здобутки видатних українських вчених кінця XIX - початку XX ст. (М. Тугана-Барановського (1865-1919),

XX ст. (М. Тугана-Барановського (1865-1919), Є. Слуцького (1880-1948), С. Подолинського (1850-1891) та ін.) не лише вивели вітчизняну економічну науку на світовий рівень, але і перевищили його за деякими важливими напрямами. Розвиток економічної думки у сучасній Україні пов'язаний з відновленням зв'язку часів та спадкоємності ідей, її поступовою реінтеграцією у світову економічну науку на основі ідейно-теоретичного та методологічного оновлення. Йдеться про деідеологізований, деконфронтаційний, врівноважений, неупереджений, об'єктивний та толерантний підхід, який потребує нового прочитання першоджерел, осмислення їх змісту в контексті відповідних історичних умов, усвідомлення спадкоємності та наступності ідей у загальному поступі світової економічної науки. Таким чином, економічна наука пройшла тривалий шлях формування та розвитку. Відтак надзвичайно важливу роль у сприйнятті надбань світової економічної думки займає її періодизація як загальне підґрунтя усвідомлення структурної еволюції економічних знань в історичному контексті.