Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 2.6. Концепція соціального ринкового господарства

Теоретичні основи соціально зорієнтованої форми ринкової економіки заклали економісти двох груп у німецькому ліберальному руслі 40-50-х років. З одного боку, ордоліберали, або представники Фрайбурзької школи, на чолі з В. Ойкеном і Ф. Бемом, з іншого - прихильники соціальної ринкової економіки, серед яких А. Мюллер-Армак (1901-1978) та Л. Ерхард (1897-1977).

Значний внесок у процес формування й реалізації концепції соціального ринкового господарства зробили німецький соціолог А. Рюстов (1885-1963) та В. Репке (1899-1966). Погляди ордолі-бералів і представників ліберального інтервенціонізму на роль держави мали значні розбіжності, проте саме їх покладено в основу концепції соціального ринкового господарства.

Концепція соціального ринкового господарства викладена в роботі А. Мюллер-Армака "Регулювання економіки й ринкове господарство" (1947). Автор визначив, що "соціальне ринкове господарство - це соціально-економічний устрій", за якого "цілеспрямовано організована економіка вільного ринку, що зберігається внаслідок регульованої системи конкуренції, надає більш надійну гарантію соціального прогресу - особливо тому, що соціальний прогрес на основі вільної системи, завдяки свідомій розробці заходів, що відповідають принципам вільного ринку, та перерозподілу доходів через державний бюджет, коли розвиток конкуренції формує економічну базу для соціальних заходів, може бути організованим більш ефективно" [3].

Серед основних умов створення соціальної ринкової економіки автор визначав:

► створення центральних адміністративно-правових органів, які під власну відповідальність забезпечують здійснення економічної та фінансової політики;

► здійснення податкової реформи шляхом зниження податкового навантаження до рівня, що стимулює особисту економічну зацікавленість у розширенні виробництва;

► реформування фінансової системи шляхом радикального зниження витрат і забезпечення бюджетної рівноваги для запобігання заборгованості;

► здійснення антимонопольної політики для усунення можливих зловживань влади в економіці;

► заміну тотально регульованої економіки соціальною ринковою економікою.

А. Мюллер-Армак розглядав соціальне ринкове господарство як таке, що визначає основу економічної та соціальної політики. Сутність соціального ринкового господарства він вбачав у тому, щоб на противагу політиці економічного контролю, яка гальмує вільну ініціативу, з одного боку, та неконтрольованому ринковому механізмові, з іншого, запропонувати "соціальне рішення", що охоплює інші завдання.

Практична модель соціального ринкового господарства (соціально орієнтованої ринкової економіки) знайшла відображення в реформах західнонімецької економіки кінця сорокових - початку п'ятдесятих років минулого сторіччя.

2.7. Чиказька школа економічної думки: Френк Найт

Чиказьку школу представляє теоретик М. Фрідмен, а її засновником вважається економіст, філософ і соціолог Ф. Найт (1885- 1972), який признавав пріоритетне значення "конкурентної економіки". Економісти цієї школи досліджують не стільки загальні, скільки окремі проблеми економічної науки (теорію поведінки, теорію інформації та ін.). Є відповідна специфіка і в методологічних підходах.

Згідно з поглядами Ф. Найта, закони економічної науки виводяться на основі логічних розсудів, інтуїтивно сформульованих вихідних постулатів. Економічна теорія призвана розглядати суто економічні процеси, абстрагуючись від технологічних, соціальних, структурних елементів. Ф. Найт вважав, що економічна теорія завжди абстрактна, вона змушена спиратись також і на інтуїтивне знання.

Основна праця Ф. Найта - "Ризик, невизначеність і прибуток" (1921). В ній розглядається процес створення прибутку. Прибуток, за Найтом, це не просто прибуток за управлінські послуги підприємця. В умовах стаціонарної економіки прибуток відсутній. Він створюється лише в специфічних умовах, його отримують ті підприємці, які у змозі передбачати несподівані зрушення в сфері виробництва й обміну, готові йти на ризик.

Ф. Найт пов'язує отримання прибутку з фактором невизначеності. Якщо б майбутнє було відоме, то прибуток був би неможливим. Прибуток - це результат ризику, інтуїції, удачі; свого роду премія за ризиковану справу.

Прибуток виникає в умовах невизначеності у відношенні того, що відбудеться завтра. В нормальних умовах виторг покриває всі альтернативні витрати; прибутку немає - він дорівнює нулю.

Будучи учнем і спадкоємцем Дж. Кларка, Ф. Найт полемізував із ним, стверджуючи, що прибуток - це не просто факторний дохід. В звичайних умовах підприємець як власник капіталу отримує процент (а не прибуток).

Відомий французький економіст Р. Барр писав: "Найт уявляє прибуток як компенсацію за ризик, якому піддається підприємець, який бере на себе всю невизначеність перспектив своєї справи". Функція підприємця полягає як раз у тому, щоб спробувати передбачити зміни в динамічній економіці й "направити діяльність фірми так, щоб забезпечити їй прибуток".

В розробці теорії прибутку приймали участь багато економістів.

И. Шумпетер обґрунтував теорію новатора, який отримує прибуток за нововведення. Деякі автори пов'язують прибуток з функцією організації виробництва (А. Маршалл), з функцією пристосування до змін. Обґрунтування прибутку базується на аналізі різниць в структурі ринку і форм конкуренції (Ф. Махлуп). Кожен з підходів не є вичерпним, скоріш за все вони доповнюють один одного [43].

Послідовники Ф. Найта розвили його підхід. Одним з подовжувачів ідей "конкурентної економіки" є М. Фрідмен. Дж. Стіглер обґрунтував "принцип виживання".

Увага до теорій представників чиказької школи зросла в 70-ті рр., що пов'язано з розробкою ними проблем інфляції.